31.Типи дроблення.

Меробластичний тип – часткове розділення яйця. Борозни дроблення проникають всередину яйця, але не розділяють його повністю. Жовток залишається нерозділеним. До нього відноситься:

- поверхневе дроблення (полілецитальні, центролецитальні яйцелітини) - розділення поверхневого шару цитоплазми з одиничними ядрами за допомогою перегородок, що направлені до поверхні яйця. Центральна частина яйця, при цьому, залишається не розділеною (перибластула – комахи, членистоногі);

дискоїдальне дроблення (полілецитальні, телолецитальні яйцеклітини) – борозни формуються вслід за діленнями ядер, але не розділяють все яйце, а тільки один із полюсів( анімальний) (диско бластула – риби(акулові), рептилії, птахи);

Голобластичний тип – повне. На бластомери ділить вся зигота. Борозни дроблення проходять через все яйце. До нього відносяться:

рівномірне синхронне (целобластула – ланцетник );

асинхронне (бластоциста – ссавці, людина);

нерівномірне (амфібластула – амфібії).

32.Чим визначається тип дроблення.

Характер процесу дроблення обумовлюється типом яйцеклітини. Наприклад, у ізолецитальній, бідній на жовток заплідненій яйцеклітині ланцетника дроблення повне і рівномірне.

У телолецитальних яйцях, у яких багато жовтка, дроблення може бути повним (рівномірним і нерівномірним) і неповним. Бластомери вегетативного полюса через велику кількість інертного жовтка завжди відстають у темпі дроблення від бластомерів анімального полюса. Повне, але нерівномірне дроблення характерне для яєць амфібій. У риб, птахів та деяких інших тварин дробиться тільки частина яйця, яка розташована на анімальному полюсі; відбувається неповне, часткове, або дискоїдальне дроблення.

У ссавців жовтка у яйцях мало, тому дроблення повне, але також нерівномірне. Одні бластомери (світлі) розташовуються по периферії, інші (темні) знаходяться у центрі. Із світлих клітин утворюється трофобласт, який оточує зародок і його клітини виконують додаткову функцію і безпосередньо у формуванні тіла зародка участі не беруть.

33.Все про дроблення =)

34.Фактори, які регулюють клітинний цикл на стадії дроблення.

< MPF(maturation promoting factor) – стимулює дозрівання; дозволяє ооциту відновити мейоз. При дробленні S-фаза і М-фаза визначаються виключно підвищенням і втратою активності цього фактора. Він діє шляхом зміни с-ри ядра оболонки.

< CSF(cytostatic factor) – призводить до зупинки перетворення ооцита на метафазі 2 мейотичного поділу. Його блокують Са 2+, що звільняється з ЕПР під час запліднення. Це робить можливим завершення мейозу і злиття про нуклеусів. Контролює вміст MPF.

35.Сучасний стан теорії зародкових листків.

Першим відомостям про зародкові листки наука зобов'язана російським академікам К. Ф. Вольфу, X. І. Пандеру і К. М. Беру. Численні дослідження з метою вивчення ранніх стадій розвитку тварин, які відносяться до різних типів, були виконані у 70-80-х роках XIX ст. творцями еволюційної ембріології О.О. Ковалевським та І.І. Мечниковим. Вони прослідкували утворення зародкових листків у безхребетних тварин. У 1901 р. О.О. Ковалевський висунув теорію зародкових листків, у якій обґрунтував їх тотожність у всіх систематичних групах тварин.

Зародкові листки, зародкові пласти, шари тіла зародка багатоклітинних тварин і людини, що утворюються в процесі гаструляції . У більшості організмів три З. л.: зовнішній — ектодерма, внутрішній — ентодерма і середній — мезодерма . Виняток становлять губки і кишечнополостниє, в яких утворюються лише два — зовнішній і внутрішній. Похідна ектодерма виконує покривну, чутливу і рухову функції; з них в процесі розвитку зародка виникають нервова система, шкірний покрив і шкірні залози, що утворюються з нього, волосся, пір'я, луска, нігті і т.п., епітелій переднього і заднього відділів травної системи, пігментні клітки і вісцелярний скелет . Ентодерма утворює вистилання кишкової порожнини і забезпечує живлення зародка; з неї виникають слизиста оболонка травної системи, травні залози, органи дихання. Мезодерма здійснює зв'язок між частинами зародка і виконує опорну і трофічну функції; з неї утворюються органи виділення, статеві органи кровоносна система, серозні оболонки, що вистилають вторинну порожнину тіла ( целому ) і м'язи; в хребетних з мезодерми утворюється також скелет.

36-37.Все про Гаструляцію =)

38.Механізми координованих клітинних рухів.

Направлення рухів клітин, а потім і їх диференціація визначається індукцією – впливом одних областей або зачатків зародка на інші. Такі області і зачатки отримали назву організуючих центрів, або індукторів. Теорія організуючих центрів, висунута Г. Шпеманом, встановлює наявність у зародка на різних стадіях особливих областей, які мають індукуючий вплив на сусідні ділянки. До організуючих центрів, наприклад, належить передня (дорзальна) губа бластопора, яка індукує формування хордомезодерми, яка в свою чергу, викликає диференціацію частини клітин ектодерми в нервову пластинку. Інший приклад – очний бокал, який викликає інвагінацію ектодерми і утворення зачатка кришталика. По мірі розвитку зародка в різних його ділянках виникають все нові індуктори, які визначають диференційовку оточуючих його областей.

Механізм індукуючого впливу пов’язаний з виділенням особливих факторів, різних за хімічною природою речовин: білків, нуклеопротеїдів, стероїдів тощо. Вважають, що важливу роль в регуляції міжклітинних взаємодій під час розвитку виконують також спеціалізовані міжклітинні з’єднання – щілинні контакти, які з’являються вже під час дроблення між бластомерами, і, можливо, є першою системою передачі сигналів між клітинами, що виникає в онтогенезі.