§5. Венчурні та лізингові фірми

У сучасних умовах мале і середнє підприємництво найпоширеніше у високоризикових інноваційних видах діяльності, а також там, де масове виробництво є недоцільним. Серед нових форм підприємницької інноваційної діяльності найбільш ефективними є венчурні і лізингові фірми.

Венчурне підприємництво застосовується у науково-технічній сфері, яка завжди пов’язана з ризиком в одержанні очікуваних наукових, технічних і фінансових результатів.

Венчурне підприємництво можна визначити як ризикову науково-технічну діяльність фірми, що проникає в принципово нову сферу, з метою розробки і отримання нових продуктів, послуг та технологій.

Створення венчурних фірм передбачає наявність трьох компонентів: ідеї нововведення (нового продукту, технології, послуги); суспільної потреби та підприємця, який готовий на основі такої ідеї організувати нову фірму; ризикового капіталу для фінансування фірми.

Процес заснування венчурної фірми проходить декілька етапів. Спочатку група винахідників, розробників або вчених засновує компанію з виробництва нового продукту за новою технологією. Первісний капітал фірми формується з їх власних коштів і позик. Потім приєднується ризиковий капітал. Юридичний статус такої фірми – партнерство з обмеженою відповідальністю.

На наступних етапах засновники розробляють економічну стратегію бізнесу, проводять підготовку виробництва, завойовують довіру споживачів для майбутніх замовлень, налагоджують технологію, освоюють нові інвестиції і розширюють ринок збуту науково-технічної продукції.

До найважливіших типів малих венчурних фірм у сфері науково-технічного прогресу можна віднести:

• фірми, які спеціалізуються на впровадженні та практичному освоєнні науково-технічних розробок;

• дослідницькі фірми, діяльність яких розповсюджується на стадію досліджень і розробок;

• обслуговуючі (сервісні) фірми, які спеціалізуються на технічному обслуговуванні нововведень;

• експертні (аналітичні, консультаційні) фірми, які виконують аудиторські роботи, надають консультативні послуги.

Венчурне підприємництво базується на ризиковому капіталі, який характеризується певними особливостями. По-перше, він є так званим “ухваленим ризиком”. Це означає, що інвестори заздалегідь погоджуються на можливу втрату своїх капіталів при невдачі проекту. По-друге, ризиковий венчурний капітал має тривалу віддачу. Інвестори змушені чекати в середньому 3 – 5 років, щоб переконатися в перспективі вкладень, та від 5 до 10 років, щоб отримати прибуток на вкладений капітал. По-третє, ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді паю в статутний фонд венчурної фірми. В залежності від розміру паю ризикові інвестори будуть отримувати прибуток при успішному результаті досліджень або розробок.

Домінують чотири основні організаційні форми ризикового венчурного фінансування:

­­– пряме фінансування малих інноваційних фірм;

­­– організація так званої “квазі самостійної” дочірної фірми на чолі із штатним співробітником корпорації і на її кошти;

– фінансування венчурних фірм спеціалізованими фірмами ризикового капіталу;

– технопарки.

Венчурне підприємництво набуло найбільшого розвитку в США. За обсягами американський ринок ризикового капіталу значно перевищує європейський та японський. Щорічно в США виникає біля 2500 нових венчурних фірм. На малі венчурні фірми за останні роки в США припадає 25-30% великих винаходів. Вони демонструють високу ефективність. Підраховано, що якщо витрати на один винахід у великих корпораціях складають біля 2 млн. дол., то у малих – всього лише близько 87 тис. доларів.

Сьогодні найпоширенішою формою венчурного підприємництва у США та Західній Європі є технопарки. Вони утворюються шляхом об’єднання університетських та науково-дослідних центрів з метою комерціалізації своїх науково-дослідних розробок та отримання державних пільг. За зразок утворення технопарків, як правило, береться модель науково-виробничого центру так звана “Силіконова долина”¹, створеного на базі Стенфордського університету в Каліфорнії, який об’єднує близько 3 тис. середніх і малих електронних фірм.

У Європі венчурне підприємництво найбільш розвинуте у Великій Британії і в меншій мірі у Голландії, Німеччині та Італії. У всіх країнах венчурним фірмам надаються значні податкові та інші пільги.

Відносно новою формою підприємницької діяльності є лізинг.

Лізинг – модифікована форма довгострокової оренди засобів виробництва, яка ґрунтується на роз’єднанні власності і передбачає відокремлення майна від його використання.

Лізинг – це передача майна у тимчасове користування з виплатою спожитої частини його вартості, послуг орендодавця і певного процента. Його мета – розширення і прискорення збуту устаткування за умов довгострокового фінансування.

Суб’єктами лізингової угоди є підприємства-виробники, лізингові фірми (орендодавці) і підприємства – орендарі (лізингоотримувачі). Лізингові фірми виступають посередниками між виробниками і орендарями. Вони купують необхідне устаткування у підприємств-виробників чи оптових торговельних компаній і надають його в оренду лізингоотримувачам на попередньо узгоджений термін за відповідну плату. Наприкінці строку оренди лізингоотримувач або продовжує термін дії лізингової угоди, або викуповує техніку за остаточною вартістю, або повертає майно лізингодавцю.

Лізингові фірми створюються переважно банками або іншими фінансовими установами на пайовій або акціонерній основі. Їх комерційний устрій залежить від конкурентоспроможності техніки, яка здається в оренду. Разом з технікою вони надають орендареві пакет послуг по транспортуванню, монтажу, обслуговуванню і страхуванню об’єктів лізингу.

Лізинг синтезує елементи оренди і кредиту, але не повністю збігається з ними. Зокрема, на відміну від кредиту, лізингові угоди є виключно довгостроковими (від 3 до 20 років на рухоме майно і до 50 років – на нерухоме майно).

Звичайна орендна плата визначається ступенем амортизації машин та устаткування і величиною орендного відсотка. При оплаті за лізинг зростає амортизація (оскільки до вартості техніки додаються витрати лізингової компанії), але знижується орендний відсоток. Ця знижка має бути такою, щоб плата за лізинг стала меншою за орендну плату. В іншому разі лізинг перестає бути вигідним.

Відмінність між орендою і лізингом полягає також і в тому, що у договорі про оренду фіксується відповідальність орендодавця за якість орендованої техніки, а у лізинговому договорі – відповідальність підприємства виробника.

Обсяги лізингових операцій постійно зростають. Найпоширенішими об’єктами лізингу є види техніки, що схильні до швидкого морального старіння: транспортні засоби, виробниче, енергетичне і поліграфічне устаткування, будівельна техніка, комп’ютерні програми. Зокрема, провідний світовий виробник комп’ютерної техніки – фірма IBM понад 80% продукції реалізує через лізинг. У Японії 90% комп’ютерів, електронного і автоматичного устаткування використовується за лізингом. Починаючи з 90-х років 20-го ст., лізингові операції набувають поширення і у країнах Східної Європи, в тому числі, й в Україні.