1730-1740 Біронівщина.

Біронівщина ~ поняття узагальнене, під нею, на наш погляд, потрібно мати на увазі весь комплекс подій царювання Анни Іоанівни: зосередження верховної влади в руках жменьки німців, заступництво їх імператрицею, терор у ставленні до аристо­кратичних родів і церковних ієрархів, грабіж казни, торгівельна політика, яка нанесла збитку державним інтересам, промахи дипломатії, Белградський мирний договір, що не відповідав витратам матеріальних і людських ресурсів.

Вплив біронівщини не обмежувався покоями царського палацу, її тягар відчував і простий люд у вигляді безпощадних вибивань податі і рекрутських наборів, що заповнювали безглузді втрати російської армії під час двох воєн.

1731, 10 Жовтня Створення Кабінету міністрів.

Кабінет Міністрів Російської імперії — центральний орган виконавчої влади в Росії в 1731- 41 рр. Утворений указом Анни Іоанівни 10(21) жовтня 1731 р. як рада при імператриці. По суті, замінив ліквідовану в 1730 р. Верховну таємну раду. Ініціатором створення Кабінету міністрів та його фактичним керівником тривалий час був віце-канцлер граф А. І. Остерман. До складу Кабінету увійшли державний канцлер граф Г. І. Головкін, дійсний таємний радник князь О. М. Черкаський.

Члени Кабінету міністрів спочатку називалися міністрами імператриці, а згодом — кабінет-міністрами. В різні роки до Кабі­нету входили відомі державні діячі П. І. Ягужинський, А. П. Во­линський, О. П. Бестужев-Рюмін, М. Г. Головкін, а також генерал-фельдмаршал Б. К. Мініх, який не мав звання кабінет-міністра.

Спочатку Кабінет міністрів мав вужчу компетенцію, ніж Верховна таємна рада, займався виключно справами управління. Згодом одержав широкі права у сфері внутрішньої і зовнішньої політики, законодавства, суду й контролю за всіма державними установами. В 1732 р. йому були підпорядковані медична канцеля­рія, рахункова кригс-комісаріатська і рахункова провіантська комісії, в 1734 р. — головна поліцмейстерська канцелярія, а ще через два роки при Кабінеті міністрів було створено генерал-берг-директоріум для заохочення розвитку промисловості.

Після смерті Анни Іоанівни в Кабінеті головував Е. Бірон, а коли до влади прийшла Анна Леопольдівна [9(20) листопада 1740 р.], главою Кабінету міністрів став Б. К. Мініх. При ньому Кабінет було реорганізовано і поділено на департаменти. Під час державного перевороту імператриці Єлизавети Петрівни 25 листопада (6 грудня) 1741 р. члени Кабінету міністрів були заарештовані, а сам Кабінет ліквідований.

1731 Початок входження Казахських земель до складу Росії.

1731 Заснування Канцелярії таємних розшукуваних справ.

Канцелярія Таємних Розшукових Справ - центральний орган політичного розшуку в Російській імперії (1731-62). Утворена 6 квітня 1731 р. імператрицею Анною Іоанівною. Спочатку розмі­щувалася у Москві, а в січні 1732 р. переведена до Санкт-Петер­бурга. В Москві замість неї 12 серпня 1732 р. було утворено конто­ру таємних розшукових справ, що підлягала вказаній канцелярії.

Канцелярія мала статус колегії і підпорядковувалася імператриці. Очолював колегію начальник. До компетенції установи входило здійснення слідства щодо державних злочинів, у справах про шпигунство, а також по «розшукових справах» за вказівкою імператриці.

Через канцелярію пройшли практично всі справи найважли­віших політичних процесів 30-50-х рр. XVIII ст.: князів Долгору­ких і Голіциних (1739), кабінет-міністра А. П. Волинського (1740), фаворита імператриці Е. І. Бірона( 1740), віце-канцлерів А. І. Остермана і М. Г. Головкіна (1741), ген.-фельдмаршала Б. К. Мініха (1742), ватажка башкирського повстання Батирше (1755) та ін.

Крім державних злочинів, канцелярія розслідувала і справи неполітичного характеру (про хабарництво, зловживання владою тощо). У процесі слідства застосовувалися тортури. Для цього була встановлена спеціальна посада.

Після смерті Анни Іоанівни указом від 23 жовтня 1740 р. Канцелярію передано під контроль генерального прокурора Сенату, а після арешту Е. І. Бірона (9.ХІ.1740) підпорядковано особисто «правительниці» Анні Леопольдівні. Таке становище канцелярії збереглося і при імператриці Єлизаветі Петрівні (1741-61). Указом імператора Петра III від 21 лютого 1762 р. Канцелярію ліквідовано, щоб «невинних людей від несправедливих арештів, а інколи і самих мордувань захистити». Всі справи канцелярії були передані на зберігання Сенатові «до вічного забуття». Імператриця Катерина II указом від 19 жовтня 1762р. підтвердила ліквідацію Канцелярії, створивши одночасно при Сенаті Таємну експедицію, до якої перейшли не тільки функції ліквідованої канцелярії, а й її службовці.

1731, 17 березня Іменним указом Анни Іоанівни скасовувався закон Петра І від 1714 р. про єдиноспадкування дворянських маєтків. Одному з дворянських синів або єдиному сину в сім'ї дозволялося для кращого управління господар­ством залишатися вдома.

1731 Призначення англійськими масонами капітана Дж. Філіпса ве­ликим майстром в Росії.

Масонство, франкмасонство (у перекладі з франц. - вільний муляр), філолофсько-етичне явище суспільно-інтелектуального життя, релігійно-етичний рух. Назва (Орден вільних мулярів), організаційну структуру (об'єднання в ложі, ієрархічні ступені), традиції масонство запозичало від середньовічних цехів (братств) будівельників-мулярів, почасти від лицарських і містичних орденів (тамплієри, розенкрейцери й ін.). Учасники руху ставили своїм завданням удосконалювання людської природи, приділяли особливу увагу питанням етики, проповідували ідею всесвітнього братерства, взаємодопомоги, виступали проти релігійної і національної нетерпимості.

У сучасній історичній науці історію масонства прийнято вести з 1717 р., коли у Великий Британії була створена перша «Велика Ложа Англії». Протягом декількох десятиліть масонство поширилося в усьому християнському світі.

По масонському переказу, першим російським вільним муляром був цар Петро І, однак документальні підтвердження його причетності до масонства не виявлені. Але відомо, що масонами були Лефорт і Брюс, які були в оточенні Петра І. Ще за життя Петра І в Петербурзі утворилася масонська організація «Святого Андрія», від якої і походить назва першої найвищої державної нагороди петровської імперії (орден Андрія Первозванного) та Андріївського стягу.

Російські піддані стали вступати в масонські ложі за кордоном на початку 1730-х рр. (К. Г. Разумовський, 3. М. і І. Г. Чернишов та ін.).

У 1731 р. англійські масони призначили капітана Дж. Філіпса провінційним великим майстром Росії. У1741 р. цю посаду зайняв генерал російської служби Дж. Кейт.

У 1740-60-х рр. масонство в Росії було нечисленним і поєднувало переважно іноземців, що жили в Петербурзі, а також представників аристократії (ложа Р. І. Воронцова, в яку входили І. М. Болтін, А. П. Сумароков, кн. М. М. Щербатов та ін.). У числі масонів був і великий кн. Петро Федорович (майбутній імператор Петро III), який відкрив свою ложу в Оранієнбаумі.

На початку 1770-х рр. на чолі російського масонства став І. П. Елагін (вільний муляр з 1750 р.), який став великим майстром, керівником т.зв. «першого єлагинського союзу», що поєднував 14 лож. Завдяки негласному заступництву титулованих і чиновних осіб (одним з керівників «єлагинського союзу» був, зокрема, петербурзький губернатор С. Ф. Перфільєв) чисельність російського масонства швидко зростала. Ложі «єлагинського союзу» нагадували модні клуби, де збирався цвіт столичного суспільства.

Прагнучи «зломити абсолютизм англійців» у російському масонстві, Берлінська національна ложа направила в 1770 р. у Петербург барона І. Г. Рейхеля, який зайняв посаду директора наук у Сухопутному шляхетному корпусі. Незабаром Рейхель зумів створити свій масонський союз («рейхелевський»), що об'єднав 8 лож. У 1776 р. «єлагинська» і «рейхелевська» системи об'єдналися, склавши 20 лож. Новий союз приділяв особливу увагу проблемам релігійно-морального удосконалювання й одержав популярність своєю благодійною діяльністю.

У тім же 1776 р. частина російських масонів направила у Швецію КНЯЗЯ Олександра Б. Куракіна, щоб «сприйняти» там «правдиве» масонство. У17 7 8 р. у Росії була відкрита перша ложа «шведської» системи. Серед її керівників - кн. Г. П. Гагарін, кн. Олексій Б. Куракін, І. А. Дмитревський, І. М. Дерібас, Ф. П. Фрез, які активно брали участь у закулісній придворній боротьбі, орієнтуючись на великого князя Павла Петровича (майбутній імператор Павло І).

Незабаром у складі «шведської» системи (21 ложа), була створена ієрархічна структура «вищих» масонських ступенів на чолі з «невидимим» (таємним) капітулом «Фенікс». Політична активність учасників «шведської» системи викликала невдово­лення імператриці Катерини II, яка вислала ряд видних масонів зі столиці, а ложі (у т. ч. і «єлагинські») фактично припинили свою діяльність.

З кінця 1770-х рр. центром російського масонства стала Москва. Наприкінці 1770-х - початку 1780-х рр. московські масо­ни встановили тісні контакти з німецькими ложами і створили декілька незалежних «майстерень» («Три Прапори», «Гармонія» та ін.), членами яких стали М. І. Новиков, князі М. М. і Ю. М. Трубецькі, М. М. Херасков, гр. П. О. Татіщев, кн. А. А. Черкаський та ін.

Видатну роль серед московських масонів грав проф. Москов­ського університету І. Г. Шварц, що прибув у Росію в 1779 р. У 1782 р. у Вильгельмсбаді відбувся масонський конвент (з'їзд), що визнав Росію незалежною 8-ю масонською провінцією. Присут­ній на конвенті Шварц встановив зв'язки з берлінськими розенкрейцерами.

На початку 1784 р. московські масони вирішили примкнути до нового («розенкрейцерського») союзу, що склався в Ордені вільних мулярів. Орденським начальником у Росії став Шварц, а після його кончини (1784) - барон Г. Я. Шредер.

Російські «розенкрейцери» приділяли особливу увагу суспільній і просвітительський, діяльності: створили Збори університетських вихованців, Дружнє учене товариство; Друкарську компанію, Філологічну і Перекладацьку семінарії, бібліотеку, відкрили ряд шкіл. Крім видавничої діяльності, що очолював Новиков, масони займалися добродійністю: робили допомогу бідним, відкрили безкоштовну аптеку, лікарню, роз­давали хліб під час неврожаю тощо. Іноземні зв'язки московських масонів, їхня просвітительська діяльність, а також спроби встановити через В. І. Баженова контакти з великим князем Павлом Петровичем викликали занепокоєння імператриці Катерини II, яка у 1785 р. наказала «оглянути» Новикова в Законі Божим, розглянути випущені ним книги і провести інспекцію створених за його участю шкіл. Московський архієпископ Платон і губернський прокурор О. О.Тельс, які проводили розслідування визнали Новикова «гарним християнином», однак у січні 1786 р. Катерина II повеліла закрити всі приватні школи і лікарні, заборонила друкувати в приватних друкарнях книги духовного змісту (6 книг, виданих московськими «розенкрейцерами», були заборонені до продажу). У 1792 р. Новиков, М. І. Багрянський, В. Я. Колокольніков і М. І. Невзоров були арештовані, Трубецькой, Лопухін та ін. видні масони вислані у свої маєтки, ряд їхніх видань вилучено і знищено. По височайшому велінню Новикова ув'язнили у Шліссельбургській фортеці, де і тримали до воцаріння Павла І. Ідейним керівником московських масонів став Поздєєв. Розгром урядом Катерини II гуртка М. І. Новікова став першою серйозною пересторогою для «вільних каменярів», зму­сив їх частково законспірувати свою діяльність. У 1797 р. імпера­тор Павло І, сполошений участю масонів у двірцевих змовах, ка­тегорично заборонив діяльність лож, яка на той час була ще напівлегальною.

Вийшовши на волю, Новиков у 1797 р. призначив Г. М. Походяшина й А. Ф. Лабзіна керівниками масонських лож у Москві і Петербурзі. У 1798-1800рр.у Москві оформилася ложа «Нептун» на чолі з П. І. Голеніщевим-Кутузовим, у Петербурзі - ложа «Вмираючий Сфінкс» на чолі з Лабзіним. Прихильники «шведсь­кої» системи відкрили в Петербурзі ложу «Пелікан».

Своєю участю у змові проти Павла І, що завершилася царевбивством, «вільні каменярі», можна сказати, взяли політичний реванш. Олександр І хоч і підтвердив у 1801 р. чинність указу свого батька про заборону масонства, все ж на початку свого царювання перебував під сильним впливом П. Зубова, П. Палена та інших масонів.

1731 У Петербурзі був заснований перший шляхетський кадетсь­кий корпус - воєнізований учбовий заклад для дворянських паростків, по закінченні якого вони могли поступати на служ­бу вже не рядовими, а офіце­рами.

1732, 21 січня Рештський трактат Росії і Персії. Повернення Персії півден­ного узбережжя Каспійського моря.

1733-1743 Велика Північна експедиція по дослідженню Сибіру, узбереж-лея Північного Льодовитого океану, Камчатки.

1733-1735 Війна за польську спадщину.

У лютому-червні 1734 р. російські війська під командування П. Лассі, а потім Б. К. Мініха оточили і захопили Данциг. В цьому місті переховувався французький кандидат на польський прес­тол - Станіслав Лещинський. Саме тут вперше росіяни зіткну­лися з французами. На допомогу гарнізону просувався польський загін А. Тарло (8 тис. чол.) У м. Височін російський шлях йому перетинав загін на чолі з Лассі. Поляки змушені були відступити, втративши 1 тис. чол. Бойові втрати росіян склали біля 3 тис. чол. Лещинський таємно залишив фортецю і 28 червня 1734 р. її гар­нізон остаточно склав зброю.

У 1735 р. французи потіснили австрійців. В цій ситуації Ганна Іванівна вирішує направити до Рейна 20-тисячний корпус Лассі. 8 червня 1735 р. він розпочав похід. Це була перша поява росіян у Західній Європі. Наприкінці літа корпус Лассі підійшов до Рейна і розташувався на території герцогства Вюртемберг. Французи пішли на мирні переговори. З жовтня французи і австрійці уклали перемир'я, яким фактично закінчилася війна за польську спадщину. Офіційним королем Польщі визнавався російський кандидат - Август III. За зразковий похід і успіх у цій війні Лассі отримав чин генерал-фельдмаршала.