
- •Тема 3. Передумови та цілі системної трансформації соціалізму
- •Форми прояву політичної монополії в економіці досить багатогранні. Зупинимося лише на деяких основних.
- •Головними недоліками директивної системи планування є:
- •Економічна реформа передбачала здійснення комплексу заходів, які б дали можливість:
- •Перехід від переважно адміністративних до економічних методів управління розпочався у червні 1987 p., коли було започатковано «перебудову». Шляхи її здійснення були такими.
- •Важливою особливістю такого трансформаційного переходу є його інверсійний характер, пов'язаний зі зміною послідовності економічних перетворень.
- •У структурі ринкового трансформування можна виокремити три основні трансформаційні потоки:
Головними недоліками директивної системи планування є:
відсутність достатніх стимулів для підвищення ефективності виробництва;
створення потенційних можливостей для суб'єктивізму в управлінні економікою, «ручного» керування нею;
створення умов для апатичного сприйняття НТР;
обмеження господарської ініціативи підприємств.
Разом з тим, директивна система планування має і свої переваги:
дозволяє сконцентрувати необхідні ресурси для розв'язання нагальних проблем;
створює можливості для реалізації повної зайнятості населення (хоча нерідко і оманливої);
сприяє зменшенню трансакційних витрат;
створює кращі умови для здійснення соціального захисту населення і розв'язання питань соціальної сфери.
3. Постійне нагромадження проблем соціально-економічного розвитку об'єктивно призвело до необхідності їх розв'язання шляхом здійснення господарських реформ. Оскільки жодна з них не змінювала кардинально стан справ у механізмі функціонування економіки, то ці реформи стали перманентними, відповідно відгукуючись на розв'язання найбільш нагальних проблем.
Справді широкомасштабні господарські реформи були започатковані економічною реформою 1965р. Творцем і втілювачем цієї реформи був тодішній Голова Ради Міністрів СРСР А. Косигін.
Економічна реформа передбачала здійснення комплексу заходів, які б дали можливість:
розширити економічну самостійність підприємств;
скоротити кількість планових показників, які доводились підприємствам зверху, звернувши при цьому особливу увагу на економічні показники і нормативи;
відмовитись від детального планування зверху номенклатури продукції, що випускається, зі збереженням централізованого доведення натуральних показників лише за найважливішими видами продукції;
зорієнтувати економічну діяльність підприємств на прибутковість (рентабельність);
матеріально зацікавити колективи підприємств шляхом залишення для них більшої частини отриманого прибутку, який спрямовувався на формування трьох заохочувальних фондів (фонд розвитку виробництва, фонд матеріального заохочення, фонд соціально-культурних заходів та житлового будівництва);
заміну частини бюджетних капіталовкладень їх кредитуванням (передбачалося приблизно 50 % капіталовкладень здійснювати за рахунок кредиту, але реально ця частка ніколи не перевищувала 4 %);
поступове витіснення матеріально-технічного забезпечення оптовою торгівлею засобами виробництва (що так і не вдалосявтілити у життя).
Взята в цілому, ця модель організації діяльності підприємств отримала назву «господарський розрахунок».
Госпрозрахунок ґрунтувався на ідеї поєднати матеріальні стимули з виконанням планових показників. Головні зусилля теоретиків і практиків госпрозрахунку були зосереджені на побудові різних систем розподілу прибутку і доходу підприємств. У цьому зв'язку розроблялись різної складності нормативи відрахувань від прибутку (доходу) у трьох напрямах: у госпрозрахункові фонди підприємства; вищій організації (міністерству); до державного бюджету.
Господарська реформа 1965 р. мала певний позитивний вплив на розвиток економіки. Госпрозрахунок певною мірою сприяв підвищенню рівня виконання планових завдань, але він при цьому не був націлений на стимулювання ефективності виробництва, оскільки мав на меті виконання валових показників. Тому у 1979 р. було здійснено нову спробу реформування економіки у напрямі безповоротної відмови від орієнтації на валові показники. З цією метою встановлювався показник нормативно-чистої продукції, який містив у собі лише новостворену, додану вартість.
Однак і цей захід не дав бажаних результатів. Підприємства почали активно використовувати методи штучної «накрутки» знову доданої вартості. Почав зменшуватися випуск продукції, в якій високу питому вагу становила уречевлена праця. До того ж централізоване ціноутворення значною мірою нівелювало результати виробництва, вимірювані за допомогою показника знову створеної вартості.
Тому вже у 1984р. започатковується здійснення крупномасш-табного економічного експерименту з перевірки і запровадження нових форм господарювання. Експеримент був спрямований насамперед на вдосконалення використання досягнень НТР.
Зрозуміло, що і цей експеримент був приречений на невдачу, оскільки здійснювався у старій системі координат. Підприємства мляво відгукувалися на новації, здійснювані в межах механізму господарювання з переважанням адміністративних методів управління. Все нагальніше заявляла про себе необхідність переходу до економічних методів управління.