Головними недоліками директивної системи планування є:

1. відсутність достатніх стимулів для підвищення ефективно­сті виробництва;

2. створення потенційних можливостей для суб'єктивізму в управлінні економікою, «ручного» керування нею;

3. створення умов для апатичного сприйняття НТР;

4. обмеження господарської ініціативи підприємств.

5. Разом з тим, директивна система планування має і свої пере­ваги:

6. дозволяє сконцентрувати необхідні ресурси для розв'язання нагальних проблем;

7. створює можливості для реалізації повної зайнятості насе­лення (хоча нерідко і оманливої);

8. сприяє зменшенню трансакційних витрат;

9. створює кращі умови для здійснення соціального захисту населення і розв'язання питань соціальної сфери.

3. Постійне нагромадження проблем соціально-економічного розвитку об'єктивно призвело до необхідності їх розв'язання шляхом здійснення господарських реформ. Оскільки жодна з них не змінювала кардинально стан справ у механізмі функціонування економіки, то ці реформи ста­ли перманентними, відповідно відгукуючись на розв'язання най­більш нагальних проблем.

Справді широкомасштабні господарські реформи були започат­ковані економічною реформою 1965р. Творцем і втілювачем цієї реформи був тодішній Голова Ради Міністрів СРСР А. Косигін.

Економічна реформа передбачала здійснення комплексу захо­дів, які б дали можливість:

1. розширити економічну самостійність підприємств;

2. скоротити кількість планових показників, які доводились підприємствам зверху, звернувши при цьому особливу увагу на економічні показники і нормативи;

3. відмовитись від детального планування зверху номенклату­ри продукції, що випускається, зі збереженням централізованого доведення натуральних показників лише за найважливішими ви­дами продукції;

4. зорієнтувати економічну діяльність підприємств на прибут­ковість (рентабельність);

5. матеріально зацікавити колективи підприємств шляхом за­лишення для них більшої частини отриманого прибутку, який спрямовувався на формування трьох заохочувальних фондів (фонд розвитку виробництва, фонд матеріального заохочення, фонд соціально-культурних заходів та житлового будівництва);

6. заміну частини бюджетних капіталовкладень їх кредиту­ванням (передбачалося приблизно 50 % капіталовкладень здійснювати за рахунок кредиту, але реально ця частка ніколи не пе­ревищувала 4 %);

7. поступове витіснення матеріально-технічного забезпечення оптовою торгівлею засобами виробництва (що так і не вдалосявтілити у життя).

8. Взята в цілому, ця модель організації діяльності підприємств отримала назву «господарський розрахунок».

Госпрозрахунок ґрунтувався на ідеї поєднати матеріальні сти­мули з виконанням планових показників. Головні зусилля теоре­тиків і практиків госпрозрахунку були зосереджені на побудові різних систем розподілу прибутку і доходу підприємств. У цьому зв'язку розроблялись різної складності нормативи відрахувань від прибутку (доходу) у трьох напрямах: у госпрозрахункові фон­ди підприємства; вищій організації (міністерству); до державного бюджету.

Господарська реформа 1965 р. мала певний позитивний вплив на розвиток економіки. Госпрозрахунок певною мірою сприяв підвищенню рівня виконання планових завдань, але він при цьо­му не був націлений на стимулювання ефективності виробницт­ва, оскільки мав на меті виконання валових показників. Тому у 1979 р. було здійснено нову спробу реформування економіки у напрямі безповоротної відмови від орієнтації на валові показни­ки. З цією метою встановлювався показник нормативно-чистої продукції, який містив у собі лише новостворену, додану вар­тість.

Однак і цей захід не дав бажаних результатів. Підприємства почали активно використовувати методи штучної «накрутки» знову доданої вартості. Почав зменшуватися випуск продукції, в якій високу питому вагу становила уречевлена праця. До того ж централізоване ціноутворення значною мірою нівелювало ре­зультати виробництва, вимірювані за допомогою показника знову створеної вартості.

Тому вже у 1984р. започатковується здійснення крупномасш-табного економічного експерименту з перевірки і запровадження нових форм господарювання. Експеримент був спрямований на­самперед на вдосконалення використання досягнень НТР.

Зрозуміло, що і цей експеримент був приречений на невдачу, оскільки здійснювався у старій системі координат. Підприємства мляво відгукувалися на новації, здійснювані в межах механізму господарювання з переважанням адміністративних методів управління. Все нагальніше заявляла про себе необхідність переходу до економічних методів управління.