Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
тема 3.Трансформація соціалізму.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
25.11.2019
Размер:
78.34 Кб
Скачать

Форми прояву політичної монополії в економіці досить бага­тогранні. Зупинимося лише на деяких основних.

  1. Заідеологізованість економіки. Виявилося у тому, що, по-перше, будь-які економічні процеси та явища подавалися «під соусом» безперечних переваг соціалізму і мали демонструвати його переможну ходу. По-друге, всі економічні досягнення трак­тувались як результат конкретного втілення економічної політи­ки партії.

  2. Декларативність, яка виявлялося насамперед у розриві між словом і ділом. Офіційні гасла, що відображали економічну політи­ку партії, не підкріплювались життєвими реаліями. А тому в міру їхнього «морального зношення» вони непомітно знімалися з поряд­ку денного і замінювалися «вдосконаленішими», не стаючи від цьо­го більш реальними і виконуваними. Таким був, наприклад, курс XVIII з'їзду ВКП(б), який основним завданням проголосив наздог­нати і випередити розвинуті капіталістичні країни за показником виробництва продукції на душу населення. Такими ж були обіцянки Сталіна щодо побудови в країні матеріально-технічної бази комуні­зму через три п'ятирічки. Не випадає із цього ряду і заява Хрущова про те, що «нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі». Останнє подібне гасло — це горбачовський заклик до по­будови «соціалізму з людським обличчям».

  3. Дезорганізація. Як не парадоксально, але саме централізо­вано керована економіка породжувала феномен дезорганізації економічного життя. Це пояснюється тим, що управлінські рі­шення різного рівня були не результатом науковообгрунтованої економічної політики, що базується на використанні об'єктивних економічних законів, а наслідком реалізації суб'єктивно-волюнтаристських задумів і дій партійної еліти. Встановлення народногосподарських пропорцій, наприклад, зумовлювалось нереальними потребами суспільства, а особливостями політико-економічних завдань партії. Реалізація цих завдань супроводжу­валась такими процесами і явищами, котрі, швидше за все, мали б бути адекватними «стихійній» ринковій економіці. Йдеться, зок­рема, про неритмічність виробництва, штурмівщину.

  4. Засилля партійної ідеології таким чином трансформувало економічне життя, що воно поставало в ірраціональному світлі. Необхідність реалізації декларативних партійних гасел призво­дила до того, що в кінцевому результаті виробництво функціону­вало заради самого ж виробництва, а не для споживання. Ірраціо­нальними були і засоби досягнення поставленої мети, які зводилися до формування витратної економіки. Жодна економічна категорія не відповідала своєму економічному змісту, а тому не виконувала своїх функцій (повністю чи частково). Так, гроші не були справжнім мірилом вартості, ціни не завжди відображали суспільне необхідні витрати, прибуток не був кінцевою метою суб'єктів господарювання. Отже, економіка функціонувала в ір­раціональній системі координат.

  5. Перетворення головної продуктивної сили— людини у гвин­тик механізму діяльності партії. Людська діяльність була зведе­на до ланки у ланцюгу величних звершень партії.

2. Економічна система, як відомо, є поєднанням трьох її структурних елементів: продуктивних сил, економічних відносин та механізму господарювання. Якщо перший елемент характери­зує економічну систему з точки зору її матеріальної основи, то два останні елементи складають уявлення про її соціально-економічний бік.

У свою чергу, найґрунтовнішу характеристику соціально-економічної сутності економічної системи дають глибинні пласти економічних відносин, які представлені відносинами власності.

Одна з головних функцій госпо­дарського механізму — забезпечення реалізації відносин влас­ності, які є конституювальним елементом відповідних економіч­них законів. Тому вважалося, що головним призначенням госпо­дарського механізму є забезпечення свідомого використання си­стеми економічних законів соціалізму. Оскільки передбачалося, що це використання здійснюється шляхом розроблення і застосу­вання системи планів, удосконалення організаційних структур виробництва і управління, відлагодження системи стимулювання, то і структура господарського механізму містила адекватні еле­менти, включаючи планування, організацію управління та госп­розрахункове стимулювання, яке, у свою чергу, складалось із оплати праці, ціноутворення та фінансово-кредитних важелів.

Але головним елементом, стрижнем господарського механіз­му вважалось планування, оскільки саме плани були головним ін­струментом утілення в життя економічної політики КПРС.

Схематично це зображено на рис. 4.1.

Держава розподіляє через матеріально-технічне постачання на­явні у неї ресурси серед підприємств відповідно до визначених нею ж планів виробництва. Вироблена підприємствами продукція надалі проходить різний шлях: засоби виробництва, обминаючи сферу то­варного обігу, не змінюють свого власника, залишаючись держав­ною власністю. Предмети споживання надходять у державну торгів­лю і продаються споживачам за цінами, встановленими державою.

Таким чином, рух виробничих ресурсів і вироблених продуктів узагалі не мав нічого спільного з кругообігом товарів і ресурсів у ринковій економіці. Відсутність зворотного зв'язку між спожи­ванням домогосподарств і виробництвом підприємств компенсу­валось директивними вказівками, зорієнтованими на досягнутий рівень споживання і виробництва, а не на реальні потреби спожи­вачів. А тому рух товарів і ресурсів у централізовано керованій економіці був спрямований не на задоволення об'єктивно існую­чих потреб виробників і споживачів, а підпорядкований необхід­ності розподілити ресурси і продукти виробництва відповідно до економічно необгрунтованих показників директивного плану.

І теоретично, і практично директивне планування було домінантною особливістю централізовано керованої економічної системи. В теоретичному плані планомірність розглядалась як основне виробниче відношення (суспільна власність — як вихід­не відношення), а форма її прояву -— планування — слугувало своєрідною «візитною карткою» соціалізму. Не випадково рин­ковій («стихійній») економіці протистоїть планова економіка.

Сутність директивної системи планування полягала у тому, що центральні органи державного управління, побудовані за принци­пом ієрархії, доводили планові завдання до нижчих ступенів пла­нової ієрархії у вигляді планових директив, тобто завдань, обов'язкових до виконання. У разі невиконання цих завдань керів­ники цих колективів і самі трудові колективи зазнавали своєрідно­го покарання — як економічного (позбавлення премій тощо), так і суспільного (партійний і громадський осуд).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.