Тема 5. Оцінювання ефективності корпоративного управління

Сутність та поняття ефективності корпоративного управління. Фактори, що впливають на ефективність діяльності корпорації. Фактори підвищення ефективності корпоративного управління. Показники та особливості оцінювання ефективності корпоративного управління. Напрями підвищення ефективності управління .корпораціями. Оцінка ефективності механізмів корпоративного управління. Організаційна ефективність: сутність, параметри та методи оцінки. Ефективність корпоративного управління як досягнення балансу інтересів. Система критеріїв ефективності корпоративної структури і досягнення інтегральної ефективності. Рейтингові оцінки якості корпоративного управління. Критерії фінансової оцінки якості різних систем корпоративного управління. Методичні підходи до визначення ефективності корпоративного управління. Показники та особливості оцінки ефективності корпоративного управління. Ефективність корпоративного управління як баланс інтересів. Корпоративна культура, її складові та вплив на ефективність корпоративного управління. Корпоративна культура та її роль у корпоративному управлінні.

3.Тематичний план дисципліни

для студентів за фахом 8.18010016 “Бізнес-адміністрування»

Таблиця 3.1

Назва розділів і тем	Кількість годин
	Аудиторні			Індивідуальні	Самостійні
	Разом	Лек-ції	Семінари
МОДУЛЬ 1 СУТЬ ТА ВНУТРІШНЯ СФЕРА КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
Тема 1. Теоретичні основи корпоративного управління	4	2	2	2	6
Тема 2. Учасники корпоративних відносин та органи корпоративного управління	6	4	2	2	8
Тема 3. Зовнішня сфера корпоративного управління	6	4	2	2	8
Тема 4. Стратегічне управління корпораціями. Антикризове управління в корпораціях	4	2	2	2	8
Тема 5. Оцінювання ефективності корпоративного управління	4	2	2	2	8
Всього з курсу : 72	34	14	10	10	38

Методичні рекомендації до вивчення дисципліни модуль. Зовнішня та внутрішня сфера корпоративного управління

Тема 1. Теоретичні основи корпоративного управління

При вивченні даної теми слід звернути увагу на корпоративне управління як категорію, що являє собою складну систему економічних відносин і включає багато внутрішніх і зовнішніх елементів.

На сьогодні не існує єдиного визначен­ня корпоративного управління ні у зарубіжній, ні у вітчизняній науковій літературі. Часто під корпоративним управлінням розуміють загальний менеджмент, що не точно визначає його сутність. Іноді корпоративне управління подають як систему органів управління або сукупність організаційно-правових норм. Усі визначення мають право на існування, але складність проблеми потребує більш глибокого підходу. Тому корпоративне управління вивчають в декількох його вимірах(табл.1.1).

Разом з тим слід зазначити, що це поняття не нове. Ще А. Сміт у своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» застосовував цю категорію в розумінні акціонерної форми організації підприємництва. Багато фахівців вважають, що сучасне розуміння цієї категорії походить з США і введене в економічне життя внаслідок його глобалізації. Крім того, слід мати на увазі, що в законодавчо-правовій базі України поняття «корпоративна власність» не використовується, хоча знайшов застосування такий термін, як «корпоративні права». Корпоративне управління можна розглядати як управління корпоративними правами, які являють собою право власності на частку у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої особи, а також частки прибутку у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Отже, корпоративне управління (якщо брати корпоративні права як найбільш загальний об’єкт являє собою процеси регулювання власником руху його корпоративних прав із метою отримання прибутку, управління корпоративним підприємством, відшкодування витрат через отримання частки майна при його ліквідації, можливих спекулятивних операцій з корпоративними правами. Його головною метою є отримання частини прибутку, яку називають дивідендом. При дослідженні сутності поняття «корпоративне управління» слід звернути увагу на поняття «корпорація», що у світовій практиці господарювання є об’єктом дослідження і в українських реаліях суттєво відрязняється від загальноприйнятого. Сутність поняття «корпорація» чітко визначено у Господарському кодексі. Проте, доцільно дотримуватися загальноприйнятого в економічній літературі визначення корпоративного управління як управління корпораціями, які, в свою чергу, представлені в основному акціонерними товариствами. Отже, об’єктами корпоративного управління обов’язково є акціонерні товариства, а також та частина товариств з обмеженою відповідальністю, в яких управління відділене від власності.

Суб'єктами корпоративного управління виступають власники корпоративних прав та деякі державні і недержавні регулятивні органи, менеджмент, працівники корпоративних підприємств, які беруть участь у корпоративному управлінні, регулюючи більш-менш важливі його напрями, фінансові посередники.

Також при вивченні даної теми доцільно звернути увагу на те, що корпоративне управління передбачає управління підприємствами, які виступають переважно в організаційно-економічній формі господарських товариств, побудову їх оптимальної організаційної структури, забезпечення умов для найбільш ефективного функціонування. У цілому господарські товариства визначаються як підприємства, установи та організації, створені об’єднанням капіталів та підприємницької діяльності групи осіб (фізичних, юридичних, державних органів) для спільного господарювання. Тому суть господарських товариств полягає в тому, що вони функціонують на об’єднаному капіталі. Вони виникали як відповідь на зростаючі потреби економіки передусім на основі накопичення лихварського капіталу, розвитку торгівлі, переростання ремісничими цехами об’єктивних обмежень за масштабами виробництва і перетворення їх у товариства та зменшення економічних ризиків для їх учасників.

Слід акцентувати увагу на важливих ознаках господарських товариств – об’єднанні капіталів, статусі юридичної особи, централізованому управлінні цією юридичною особою, обмеженій (крім товариства з додатковою відповідальністю, повного і командитного товариств) відповідальності, можливості уступки корпоративних прав та їх переміщення. Крім того, доцільно виокремити основні економічні риси господарських товариств корпоративного типу:

1)об’єднання капіталів та обмеження економічного ризику для окремих учасників;

2)поєднання різних економічних можливостей – капіталів і вмінь, знань, ідей;

3)розмежування капіталу та економічної діяльності;

4)жорстке відокремлення власності господарського товариства і власності його учасників;

5) обмеження можливостей вилучення капіталів (паїв, часток) з товариства.

Деякі фахівці вважають корпоративне управління мистецтвом балансувати в інтересах власників через оптимізацію прав і обов’язків акціонерів, органів контролю та управління в корпорації, менеджменту, а іноді також і робітників. В основу такої оптимізації покладено чітке визначення прав власників корпоративних цінностей. Організаційно такі права регламентовані в усіх країнах світу.

Найбільшого поширення набули акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Менш поширеними в Україні є товариства з додатковою відповідальністю, поява яких передусім викликана формуванням довірчих товариств, мало в Україні товариств з повною відповідальністю та командитних.

Однією з форм об’єднання капіталів та господарювання є створення і функціонування підприємств у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Відповідно до нормативної бази України товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Характерною особливістю і привабливістю таких товариств є обмежена відповідальність їх учасників, оскільки вони несуть відповідальність лише в межах їх внесків. ТОВ не повинні мати значної кількості учасників, оскільки нормативна база їх корпоративного управління така, що за великої кількості учасників значною мірою втрачається керованість, особливо при прийнятті стратегічних рішень.

До товариств, які можуть двозначно розглядатись, належать товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ). Товариства з додатковою відповідальністю не мають суттєвої корпоративної риси – обмеженої відповідальності і їх віднесення до корпорацій є надзвичайно сумнівним.

В організаційно-правовій базі України існує також кілька форм господарських товариств, які однозначно не можуть вважатися товариствами корпоративного типу. До таких товариств, насамперед, відносять повні товариства (ПТ).

Як товариство, що поєднує риси товариства з обмеженою відповідальністю і повного товариства, використовується так зване командитне товариство (КТ). Командитним визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, що здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Учасниками можуть виступати громадяни і юридичні особи (підприємства). Важливим моментом є те, що якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Як і повне, командитне товариство створюється на основі установчого договору, який має включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. Вкладники командитного товариства мають право діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним, вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства, вимагати надання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складання. На сьогодні повні і командитні товариства в Україні не отримали широкого поширення. Всі вони мають свої особливості при формуванні установчих документів (табл.1.2)

Акціонерні товариства є поширеною формою господарських товариств в Україні. Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Можливе більш загальне визначення акціонерного товариства як господарського товариства, що випускає акції. При цьому слід пам’ятати, що акціонерні товариства мають як позитивні, так і негативні риси(табл.1.3).

У світовій практиці існують два види акціонерних товариств: публічне та приватне. Відповідно публічним є акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися через відкриту підписку та купівлю-продаж на біржах. При цьому важливим є те, що акції розповсюджуються серед громадян та підприємств, перелік і склад яких заздалегідь визначити неможливо. Приватним є акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися через підписку, купуватися та продаватися на біржі.

Особливістю, що відрізняє AT від інших видів господарських товариств і потребує особливих управлінських підходів, є випуск акціонерним товариством цінних паперів. Крім акцій, акціонерні товариства випускають також облігації, які часто конвертуються в акції, та опціони на придбання акцій. Ці випуски мають свою мету і специфічні форми розповсюдження та обігу.

В Україні акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Основною вимогою є реєстрація випуску цінних паперів.

Доцільно приділити увагу специфіці купівлі акціонерами акцій.

Оскільки AT являє собою організаційно-економічну форму об’єднаного капіталу, воно починає діяльність після проведення установчих зборів, що є однією з форм загальних зборів акціонерів, проте мають певні особливості. Установчі збори вирішують певний перелік визначених питань: а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут; б)приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний фонд); в)зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений термін підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, наведена у повідомленні; г)обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства; д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства; е) визначають пільги, що надаються за­сновникам; є) затверджують оцінку внесків, зроблених у натуральній формі; ж) інші питання відповідно до установчих документів. Отже, на установчих зборах приймаються рішення, які на інших загальних зборах не розглядаються.

Акціонерні товариства в Україні як організаційна форма акціонерного об’єднаного капіталу формувались трьома основними шляхами: роздержавлення існуючих державних підприємств, створення нових акціонерних товариств юридичними та фізичними особами і реорганізація існуючих недержавних юридичних осіб (приватних та колективних підприємств) у господарські товариства корпоративного типу.

Особливістю формування акціонерного сектору в Україні і обігу акціонерного капіталу є те, що важливою залишається роль держави.

Ключові слова: корпоративне управління, корпорація, корпоративне право, система корпоративного управління, суб’єкти корпоративного управління. господарські товариства, товариства корпоративного та некорпоративного типу, органи управління акціонерним товариством, організаційно-правова форма, наглядова (спостережна) рада, правління, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство.