Прихована загроза

Відвоювавши втрачені раніше позиції на ринку кераміки, на початку нового століття завод став одним із монополістів у цій галузі в Україні. Регулярні високі прибутки дозволили провести заміну дахів у цехах, завершити реконструкцію корпусів, розпочати ремонт їдальні та адміністративного корпусу.

Втім попри всезростаючу впевненість керівництва ПАТ «Львівський керамічний завод» у власних силах, залишалося ще кілька невирішених проблем, одна з яких таїла для акціонерного товариства загрозу.

У процесі приватизації державного підприємства «Львівський керамічний завод» частина акцій реалізовувалися громадянам України через мережу центрів сертифікатних аукціонів, у результаті чого власниками акцій емітента стали близько 2 900 осіб. Певний відсоток акцій емітента був розпорошений по всій державі.

Викуп акціонерним товариством власних акцій протягом шести останніх років так і не дозволив суттєво зменшити загальну чисельність держателів іменних цінних паперів. Велика кількість акціонерів (більше двох тисяч осіб), частина з яких володіла лише 1-2 акціями емітента, спричиняла для акціонерного товариства постійні додаткові витрати.

Активний розвиток ПАТ «Львівський керамічний завод» не міг залишатися поза увагою контролюючих та правоохоронних органів. Численні планові та позапланові перевірки вносили дестабілізацію у роботу акціонерного товариства. За таких обставин вже ніхто не міг гарантувати, що у випадку скуповування конкурентами акцій ПАТ «Львівський керамічний завод» члени трудового колективу підприємства та їхні сім’ї за будь-яких умов продадуть свої акції саме керівництву акціонерного товариства.

Для захисту своїх інтересів органи управління емітента вдалися до запобіжних заходів з метою встановлення максимального контролю над ПАТ «Львівський керамічний завод» шляхом концентрації значних пакетів акцій у своїх руках.

Першим етапом стало прийняття загальними зборами акціонерів ПАТ «Львівський керамічний завод» у лютому 1996 року рішення про те, що продаж акціонерам чи відчуження у них акцій протягом перших 5 років діяльності товариства проводитиметься шляхом викупу їх товариством, для продажу або відчуження іншим акціонерам. При цьому обов’язково необхідно було отримати дозвіл виконавчого органу акціонерного товариства. Згодом ця норма була вилучена зі статуту емітента.

Працівник на спеціально створеній на заводі посаді реєстратора, який вів системи реєстру власників іменних цінних паперів акціонерного товариства, та відділ цінних паперів ПАТ «Львівський керамічний завод» жорстко контролювали усі зміни в системі реєстру емітента.

Зміцнив позиції керівництва акціонерного товариства проведений протягом двох квітневих днів 1998 року на підставі рішення правління ПАТ «Львівський керамічний завод» додатковий випуск акцій на 1/3 розміру статутного фонду емітента. Випадкова (чи невипадкова?) затримка із виплатою заробітної плати працівникам підприємства та «миттєва» – у ті ж терміни – додаткова емісія акцій, яка розподілилася серед управлінського персоналу заводу, викликала цілком зрозуміле незадоволення у дрібних акціонерів. У 2000 році нарешті завершився тривалий судовий процес ПАТ «Львівський керамічний завод» з одним із місцевих довірчих товариств за фактом залучення останнім «чорних» приватизаційних майнових сертифікатів. Відсуджений через арбітражний суд 7-відсотковий пакет акцій був розподілений правлінням емітента серед керівного складу акціонерного товариства.

За результатами проведеної у травні 2001 року чергової емісії акцій (знову на 1/3 розміру статутного фонду емітента), в акціонерному товаристві сформувалося вузьке коло власників, у чиїх руках знаходилося близько 40% акцій підприємства.