Хто прийде після нас?

З кожним роком ПАТ «Львівський керамічний завод» впевнено нарощувало свій потенціал. У 1999 році вперше вдалося досягти планових показників: використання виробничих потужностей по виробництву фасадної плитки становило 100%, лицювальної плитки – 94,6%; санітарно-будівельної кераміки – 98,5%.

Основними споживачами продукції ПАТ «Львівський керамічний завод» ставало все більше будівельних підприємств, фірм та організацій усіх регіонів держави, навіть суднобудівні заводи України.

Керамічні вироби активно купували промислові та торговельні підприємства Росії, Польщі, Білорусі, Молдови та країн Прибалтики. Співпраця зі словацькою фірмою «Словост» дозволила розширити ринки збуту продукції на теренах Чехії та Словаччини.

Незважаючи на успіхи, неспокійна думка все частіше бентежила голову правління ПАТ «Львівський керамічний завод»: а що далі? Нових ідей, енергії, бажання працювати було ще багато, проте вік починав даватися взнаки. На кого ж залишити завод, якому в останні роки віддано стільки сил?

Вибір упав на Юрка. Кому, як не старшому синові, міг довірити керівник ПАТ «Львівський керамічний завод» найважливіші питання управління підприємством, яке він ціле десятиліття творив та розбудовував і яке у складних ринкових умовах зуміло вижити лише завдяки його жорсткому стилю керівника, його принциповості? Ідея залучити сина до керівництва ПАТ «Львівський керамічний завод» виникла у батька давно. Але після завершення навчання перед Юрком відкрилася інші перспективи. Несподівана пропозиція залишитися викладати на кафедрі кераміки свого ж факультету поставила молодого випускника перед дилемою: бізнес чи наукова кар’єра?

Наступні три роки Юркові довелося розриватися між інститутом, у якому встиг написати та захистити кандидатську дисертацію, та заводом, куди кликало почуття обов’язку та бажання допомогти батькові. А потім він вирішив, що наука зачекає.

Робота у спостережній раді акціонерного товариства, куди Юрко був обраний одноголосним рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Львівський керамічний завод», дозволила йому ґрунтовніше ознпйомитися зі станом справ на підприємстві.

Спочатку батько наче приглядався до сина, випробовував, доручаючи вирішення нескладних завдань. Це були свого роду іспити, перевірка можливостей Юрка: чи зможе самостійно приймати рішення? як себе поведе у такій чи такій ситуації? чи зможе довести свою правоту? Поступово батько почав довіряти синові все складніші завдання.

У квітні 1999 року за рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Львівський керамічний завод» відбулася реорганізація системи управління акціонерним товариством: посаду керівника виконавчого органу було замінено посадою президента, а головою правління ПАТ «Львівський керамічний завод» став Юрій, який одночасно очолив і дирекцію – новий орган, створений для виконання оперативних рішень правління, що стосувалися господарської діяльності.

Це був своєрідний карт-бланш і ознака батьківської довіри. До компетенції дирекції відійшли фактично усі питання фінансово-господарської діяльності підприємства, а за обсягом своїх повноважень 30-річний директор ПАТ «Львівський керамічний завод» став другою посадовою особою товариства.