Становлення керамічної імперії

Наприкінці 1997 року процес приватизації державного підприємства «Львівський керамічний завод» був завершений. Незважаючи на досягнення, керівництво ПАТ усвідомлювало, що найактуальнішою для підприємства проблемою залишалося питання підвищення конкурентоспроможності продукції та її реалізація. Буквально крок у крок йшли найбільші конкуренти з випуску будівельної кераміки в Україні:

Харківський плитковий завод та Славутський завод «Будфарфор» (Хмельницька область).

Тому черговими заходами з модернізації виробництва стали реконструкція масозаготівельного відділення та введення в дію печі для виготовлення кахлю. Технічне оновлення двох поточно-конвеєрних ліній з випуску лицювальної плитки, що за потужністю замінили 4-5 вітчизняних, дозволило суттєво знизити собівартість продукції.

До процесу виробництва все більше залучався науковий потенціал кафедри кераміки Державного університету «Львівська Політехніка», який у співпраці зі здібними та обдарованими студентами проводив комплексні наукові дослідження проблем використання місцевої сировини у технології виробництва будівельної кераміки.

Розширився також асортимент продукції ПАТ «Львівський керамічний завод»: фасадні плитки, санітарно-будівельна кераміка (умивальники, постаменти, унітази, бачки) черепиця, лицювальні плитки. За своїм зовнішнім виглядом нові моделі виробів вже відповідали іноземним зразкам. Частка експорту у виготовленій заводом продукції вже у 1997 році становила 19%, а одними з її найбільших споживачів стали Англія та Росія (відповідно 61% і 22% експортних поставок). Незважаючи на збільшення обсягів виробництва, частка бартеру у загальному обсязі товарообігу підприємства зросла до 92%. На пропозицію правління та спостережної ради загальні збори акціонерів ПАТ «Львівський керамічний завод» прийняли рішення: для запобігання зростанню заборгованості з виплати зарплати працівникам заводу відпускати продукцію за зниженими цінами в рахунок зарплати.

Цей негативний із соціального погляду крок керівництва акціонерного товариства мав і позитивний для заводу ефект:

реалізуючи «з рук» продукцію ПАТ «Львівський керамічний завод», працівники відчули ставлення пересічного споживача до якості виробів, що випускає підприємство. Важливим етапом у завоюванні ринків збуту власної продукції у різних регіонах України стала розбудова на базі прибуткових фірмових магазинів заводу мережі дочірніх підприємств ПАТ «Львівський керамічний завод». Станом на 1998 рік при акціонерному товаристві діяли чотири дочірніх підприємства, проте тільки два з них знаходилися за межами Львівщини – у містах Одесі та Івано-Франківську.

Отримані з доходів дочірніх підприємств кошти скеровувалися на погашення боргу заводу, проведення реконструкції цехів та придбання нової техніки.

Вже наступного року рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Львівський керамічний завод» було створено 13 дочірніх підприємств (у м. Києві та у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській і Хмельницькій областях), у 2000 році – ще 10 (у Донецькій, Житомирській, Луганській, Львівській, Кіровоградській і Черкаській областях та у м. Севастополі).

Водночас керівництво підприємства активно розширювало свій вплив на ринку керамічної продукції у Західному регіоні України. Для забезпечення виробничої діяльності завод придбав пакети акцій ПАТ «Сколівське кар’єроуправління» і ПАТ «Городоцьке кар’єроуправління», викупив майновий комплекс збанкрутілого ПАТ «Пісочанський склозавод», виступив санатором ПАТ «Мукачівський завод керамічних плиток» та ПАТ «Городоцький завод будкераміки».