Шлях крізь терни

У лютому 1994 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області розпочало процес приватизації державного підприємства «Львівський керамічний завод». Новостворене акціонерне товариство очолив батько Юрія – доцент Львівського політехнічного інституту, який знав це виробництво і практично, і теоретично. У 60-х роках

він працював на посаді майстра плиточного цеху фабрики, а згодом, вже на науковому рівні, більш глибоко вивчав усі тонкощі технологічного процесу виробництва кераміки. Перед новим керівником ПАТ «Львівський керамічний завод» орган приватизації поставив головне завдання: максимально зберегти основний профіль діяльності заводу виробництво будівельної та санітарно-технічної кераміки. На той час стан справ на заводі був віддзеркаленням загальнодержавної ситуації. Протягом усього періоду діяльності підприємства інвестиції в модернізацію його виробництва були мізерні. Трофейне обладнання виявилося практично спрацьованим та морально застарілим. Балансова вартість виробничих корпусів та обладнання становила 68% від усієї балансової вартості основних засобів виробництва. Оновлення потребував і автотранспортний парк підприємства, особливо вантажний транспорт, спрацювання якого становило 78%.

Обмеженість фінансових ресурсів не дозволяла модернізувати виробничий процес, не кажучи вже про розробку нових видів продукції. Економічні реалії змусили управлінський персонал ПАТ «Львівський керамічний завод» ретельно проаналізувати внутрішні резерви та акцентувати увагу колективу підприємства та його акціонерів на основні умови відродження: осучаснення виробництва, економію енергоносіїв, високу виробничу і трудову дисципліну.

Крім того, у процесі приватизації у власність ПАТ «Львівський керамічний завод» перейшли об’єкти невиробничого призначення: дитячий садок, гуртожиток, медичний пункт. На їх утримання доводилося витрачати все більше коштів, яких у підприємства і так було обмаль. З метою виведення підприємства з кризи правління заводу розробило стратегічну програму розвитку, яка включала такі складові: реконструкцію виробництва, запровадження енергозберігаючих технологій, придбання нового сучасного обладнання, заміна імпортних сировинних матеріалів вітчизняними, розробка нового асортименту товарів, що матимуть попит.

У перший рік діяльності акціонерного товариства робота економістів заводу була скерована на ретельні обрахунки витрат та прогнозування фінансових можливостей підприємства. Ґрунтовний економічний аналіз показав, що брак, несвоєчасна реалізація та бій при зберіганні виробленої продукції зумовлюють непотрібні витрати у повсякденній роботі ПАТ «Львівський керамічний завод». Отже, чим більше коштів буде витрачатися на сировину, матеріали, енергоносії, тим меншими будуть і прибутки підприємства. Невдовзі дорогі види глини, що завозилися з Донецької області для виробництва плитки для підлоги і черепиці, було вирішено замінити місцевими, а це значно зменшило затрати на виробництво. Крім того, монтаж двох млинів безперервного помолу дозволив використовувати у виробництві як вторинний технологічний матеріал черепки від бракованої плитки.

Розрахунки підприємства з постачальниками за електроенергію, водопостачання та газопостачання здійснювали ся шляхом взаємозаліків. Водночас рішеннями загальних зборів акціонерів ПАТ «Львівський керамічний завод» одержаний прибуток акціонерного товариства регулярно спрямовувався на оновлення виробничого процесу.