Семінарське заняття 4.

Питання для обговорення

1.Стратічне управління акціонерними товариствами: сутність, основні етапи та процес реалізації

2. Корпоративна реструктуризація. Мотиви та форми проведення.

3. Необхідність та основні поняття антикризового корпоративного управління. Визначення кризового стану підприємства.

Питання для самостійного вивчення

1. Оцінка ефективності процесів корпоративної реструктуризації в Україні.

2. Методи та процес стратегічного управління акціонерними товариствами в ринкових умовах господарювання.

3. Нормативна база процесів злиття та поглинання в Україні.

4. Процес формалізації стратегії управління корпораціями.

5.Законодавче регулювання процесів злиття та поглинання в Україні.

Завдання 1. Виконайте реферат за однією з тем, наведених нижче.

1. Оцінка ринку злиття та поглинання в Україні (економіко-статистичне дослідження).

2.Особливості ринку M&A у банківському секторі.

3. Сучасні інструменти діагностики банкрутства акціонерних товариств.

4. Мотиви та технології корпоративної реструктуризації корпорацій.

5.Механізм злиття та поглинання як спосіб розвитку корпорацій.

6.Механізм діяльності пенсійних фондів як учасників процесу корпоративного управління.

Завдання 2. Дайте відповіді на тести практикуму.

Завдання 3. Розв’яжіть запропоновані ситуації.

Література: 19, с. 185-199; 20, с. 459-467; 41, с. 87-92.

Ситуація 1 «Компанія Porsche»

Німецька автомобілебудівна компанія Porsche прогнозує чистий збиток за підсумками 2010 фінансового року через значні витрати на злиття з Volkswagen AG.

Як повідомляється в прес-релізі компанії, чистий прибуток за перше фінансове півріччя, що завершилося 31 січня, зменшився на 83 % – з 5,51 млрд євро до 957 млн. євро. Виручка Porsche склала 3,16 млрд. євро.

Результати за друге півріччя постраждають від продажу акцій Porsche компанією Volkswagen, і за підсумками року Porsche отримає чистий збиток у розмірі 1–3 млрд євро. В минулому фінансовому році Porsche зафіксувала чистий збиток вперше з 1994 р.

Питання до ситуації

1. Які шляхи зменшення господарського та комерційного ризику Ви можете запропонувати для Porsche?

2. Визначте передумови та причини необхідності злиття Porsche і Volkswagen AG. Обґрунтуйте свою думку.

Ситуація 2 «Тактика злиття та поглинання»

5 грудня акціонери «Київстару» і «Вимпелкому» – норвезька Telenor і російська Altimo – домовилися про об’єднання компаній в єдину Vimpelcom Ltd після п’ятирічного корпоративного конфлікту. Оборудка, яку планується закрити до середини 2010 р., має бути схвалена антимонопольними відомствами Росії та України, а також передбачає відкликання взаємних позовів, що перебувають у провадженні в міжнародних судах.

Питання до ситуації

1.Визначте мотиви об’єднання «Київстару», «Вимпелкому», Altimo. Обґрунтуйте свою думку.

2.На вашу думку, чи існує відмінність між об’єднанням та злиттям? Якщо так, то доведіть свою думку.

3.Які наслідки мають процеси об’єднання, злиття та поглинання для економіки?

Тема 5. Оцінювання ефективності корпоративного управління

Підвищення ефективності функціонування підприємств корпоративного типу та створення балансу інтересів зацікавлених сторін стимулює добробут і розвиток суспільства, створює й підтримує ділове середовище, максимізує прибуток і прибутковість інвестицій, забезпечує довгострокове зростання прибутковості. Досягнення ефективності корпоративного управління гарантує відповідність інтересів товариств, інвесторів і суспільства, обмежуючи зловживання владою, перекачування активів, фінансові й моральні ризики, розтрату корпоративно –керованих ресурсів, що можуть бути викликані корисливою поведінкою корпоративних інсайдерів на шкоду інвесторам і суспільству. Тому, при вивченні теми слід звернути увагу на підходи до визначення ефективності корпоративного управління (цільовий, системний, конкурентний, внтурішньоорганізаційний).

Поняття ефективність управління - комплексне. Воно багатогранне і виражається у всіх сферах управління діяльністю корпорації. Ступінь впливу кожної складової на загальну ефективність різна, але необхідно враховувати вплив кожної із них. Слід звернути увагу студента, що основними складовими, які визначають ефективність управління корпорацією є наступні:

1)структура власності. Значним чинником для успіху корпоративного управління є розуміння чіткої структури власності та контролю в корпорації, розуміння інтересів тих осіб, які в кінцевому підсумку володіють контролем над корпорацією та її активами. Це має на увазі: прозорість структури володіння, розуміння потенційних конфліктів між інтересами мажоритарних власників, керівництва та інших акціонерів. Розуміння довгострокових цілей та задач, які визначені для корпорації її власниками, а також найбільш важливі шляхи структурування активів і загальної стратегії.

2) якість та достовірність інформації, яка розкривається, у тому числі і в площині фінансової звітності та корпоративного управління. Для визначення якості корпоративного управління важливе значення має надійна та достовірна фінансова інформація. У тому разі, коли відсутня така інформація, або до ступ до неї обмежений, виключається можливість здійснення контролю за якість управління корпорацією. Порівняльний аналіз показників різних корпорацій, які працюють в одній галузі, можливість дослідити динаміку змін є важливими для оцінки якості корпоративного управління. В цьому сенсі важливим може стати розкриття інформації щодо статутних документів, внутрішніх нормативних актів, положення про діяльність ради директорів (наглядової ради), вищого керівництва, включаючи біографічні дані членів ради та вищого керівництва. Вивченню підлягають питання нагородження осіб, які входять до ради директорів (у тому числі незалежних директорів), до складу правління, виконавчих органів корпорації, розмір винагороди незалежного аудитора тощо.

3) рада директорів або спостережна рада. При вивченні ролі ради директорів або наглядової ради визначається, в чому полягають переваги ради директорів, яка несе відповідальність перед корпорацією (ради директорів або спостережної ради).До уваги приймається ступінь незалежності директорів, професіоналізм зовнішніх директорів, ефективність організаційної структури ради директорів, а також чинники взаємодії між радою директорів та менеджментом корпорації. При цьому враховується:

кількісний склад ради директорів (надмірна кількість членів ради ускладнює її роботу);

керівництво ради директорів (чи є голова ради незалежним і які особистісні якості йому притаманні);

періодичність проведення засідань ради директорів;

характер та способи обговорення питань на засіданнях;

стратегія, алгоритми вибору та розміри винагороди менеджменту, а також способи контролю і спостереження за діяльністю корпорації в цілому. Тут необхідно оцінити як впливатиме плинність менеджерів різних рівнів на ефективність корпоративного управління. Особлива увага при цьому має бути зосереджена на ключових посадах виконавчої влади: директор та президент корпорації.

4) аудит і контроль. Важливою сферою в площині корпоративного управління є моніторинг фінансової звітності та контроль. В цьому питанні значну роль відіграє незалежний комітет наглядової ради (ради директорів), якому підзвітні внутрішні та зовнішні аудитори. Звернути увагу на стан і роль внутрішньокорпоративної системи управління. .Серед показників діяльності необхідно дослідити принципи роботи корпорації, ефективність профільних департаментів, особливо це важливо для корпорацій, які підпадають під загрозу репугаційних ризиків.

5) управління ризиками. Особливе значення для визначення ефективності корпоративного управління набуває ефективність управління ризиками. В цьому разі необхідно концентрувати увагу на факторах ризику та перспективах росту корпорації.

Не слід при цьому забувати і про корпоративні конфлікти, які полягають в істотних розбіжностях, що виникають всередині товариства між його учасниками (акціонерами), а також між учасниками (акціонерами) і самим товариством в особі його органів управління, наразі є досить розповсюдженим явищем. Як правило, передумовою їх виникнення є дві складові – це перерозподіл влади, що полягає у різному баченні шляхів розвитку компанії, та, безумовно, перерозподіл майна, метою якого є привласнення сторонами конфлікту певних матеріальних благ (зокрема, отримання дивідендів, розпорядження майном і коштами товариства тощо).

У господарських товариствах класичного типу зазвичай домінують спільні приватні інтереси колективу учасників або їх більшості, що, як правило, збігаються із загальним корпоративним інтересом; у господарських товариствах однієї особи – інтерес засновника товариства та його єдиного учасника. У разі ж, якщо при реалізації приватних інтересів засновників, учасників, самого товариства зачіпаються публічні інтереси, зазвичай діє пріоритет останніх. Так, товариство має підпорядковуватися нормам законодавства про захист економічної конкуренції, встановленому порядку випуску цінних паперів, вимог щодо врахування інтересів кредиторів під час зміни статутного фонду, реорганізації та ліквідації товариства та ін. При ватні інтереси товариства на основний план виходять лише за умови дотримання ним усіх вимог законодавства щодо його діяльності і відповідно – здійснення ним діяльності з врахуванням публічних інтересів.

Питання пріоритету тієї чи іншої категорії інтересів слід розглядати з урахуванням видів правовідносин (внутрішніх, що виникають всередині товариства, чи зовнішніх, які складаються між товариством та іншими особами, не пов'язаними з товариством відносинами членства/участі), до складу яких (як елементи змісту) вони належать. У зв'язку з тим, що господарські товариства в класичному їх варіанті, є організаціями корпоративного типу, в них домінує своєрідний інтерес, що, з одного боку, є віддзеркаленням інтересів всіх або більшості засновників та учасників товариства (груповим інтересом), а з іншого – інтересів однієї особи – товариства. Однак інтерес товариства не можна беззастережно ототожнювати з інтересами його засновників та учасників. Товариство як суб'єкт господарювання зацікавлено в збільшенні своєї майнової бази, що необхідно для розширення виробництва, його модернізації, запровадження новітніх технологій тощо. Відтак інтересові товариства відповідатиме спрямування всього прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати по датків та зборів, на поповнення відповідних фондів. Водночас учасники товариства можуть бути зацікавлені переважно у спрямуванні прибутку на виплату дивідендів. Зазначена обставина свідчить про необхідність розмежовувати інтереси учасників товариства і інтереси товариства як самостійного суб'єкта господарських правовідносин. Складовими корпоративного конфлікту в системі господарського товариства є: його суб'єкти (учасники корпоративних відносин) – носії загально корпоративних або індивідуально-корпоративних інтересів; об'єкт – те благо, на досягнення якого спрямовані інтереси суб'єктів конфлікту. Ним може бути як матеріальне (майно товариства, його прибуток, в тому числі у формі дивідендів), так і нематеріальне благо (участь в управлінні справами товариства, забезпечення контролю за діяльністю товариства, використання можливостей товариства – до говірних зв'язків, інсайдерської інформації тощо); причини конфлікту (ті обставини, що викликали появу конфліктної ситуації). Ними можуть бути: порушення од ним учасником корпоративних відносин прав та законних інтересів іншого учасника (учасників); неналежне регулювання корпоративних відносин на законодавчому та/або локальному рівні, в результаті чого виникає (а) колізія прав, законних інтересів та/або обов'язків різних учасників корпоративних відносин (включаючи колізію між загальним корпоративним інтересом та індивідуальним) чи (б) прогалина в правовому регулюванні (відсутність чи недосконалість правових механізмів попередження та розв'язання корпоративних конфліктів), а також правовий нігілізм, низький рівень виконавської дисципліни в системі товариства, помилкове уявлення про обов'язки посадової особи тощо; правові наслідки, що породжуються конфліктом. Зазвичай це порушення (або загроза порушення) прав та законних інтересів учасника/учасників конфлікту та/або публічних інтересів. Негативні наслідки корпоративних конфліктів можуть проявлятися також у зменшенні майнової бази товариства (як результат сплати ним штрафних санкцій за порушення посадовою особою чи працівником товариства покладених на неї/нього обов'язків щодо забезпечення належного виконання договірних зобов'язань, платіжної дисципліни у сфері оподаткування, дотримання пожежної, санітарної, екологічної безпеки виробництва тощо або як результат укладення товариством угоди на користь його учасника, посадової особи товариства чи пов'язаних з ними осіб з ігноруванням загального корпоративного інтересу та індивідуальних корпоративних інтересів його учасників).

Отже, корпоративним конфліктом слід визнати будь який конфлікт, що виникає між учасниками корпоративних відносин, спричиняючи для них (котрогось з учасників відносин) негативні наслідки або створюючи реальну загрозу їх настання, в тому числі порушення їх прав та законних інтересів (включаючи корпоративні інтереси), або створюючи загрозу такого порушення. Конфлікт між учасниками корпоративних відносин може відіграти і позитивну роль: виявити прогалини в регулюванні корпоративних відносин та усунути ці прогалини шляхом прийняття відповідного локального (корпоративного) нормативного акта чи внесенням відповідних доповнень в установчий та/або внутрішні документи товариства; спонукати прийняття відповідних рішень (щодо виключення учасника, який через грубе порушення своїх обов'язків створює конфліктні ситуації; щодо переобрання складу виборних органів товариства; щодо відшкодування товариству збитків, завданих в результаті порушення учасниками конфлікту своїх корпоративних обов'язків та ін.). Однак позитивні риси такого конфлікту часто густо поєднуються з негативними наслідками, що зумовлює необхідність припинення конфліктної ситуації.

Припинення корпоративного конфлікту може відбутися в результаті:

1) відновлення порушеного права чи законного інтересу однієї зі сторін конфлікту шляхом: а) відмови іншого суб'єкта конфлікту від своїх домагань;

б) втручання чи використання третьої особи, що виконує роль арбітра; в) досягнення компромісу між суб'єктами конфлікту;

2) відкладення розв'язання конфлікту на певний термін або до настання певних подій (наприклад, до винесення загальними зборами товариства рішення щодо питання, від якого тієї чи іншою мірою залежить перебіг конфліктної ситуації, включаючи її розв'язання);

3) припинення конфлікту через усунення його причини (що може мати місце, наприклад, у разі прийняття локального документа про порядок розгляду заяв учасників товариства, якщо спір виник через відсутність такого документа, в тому числі недотримання, на думку одного з суб'єктів конфлікту, строків розгляду заяв у товаристві).

Також необхідно зупинитися на правовому забезпеченні процесу Особливу роль у розв'язанні корпоративних конфліктів відіграють правові процедури:

оформлені у формі відповідної угоди домовленості учасників конфлікту (мирова угода, внесення відповідних змін у засновницький договір персонального товариства про зміну схеми управління його справами тощо);

розгляд корпоративних конфліктів відповідними органами господарського товариства (загальними зборами учасників, виконавчим органом, наглядовою радою – в акціонерному товаристві, а в окремих випадках – ревізійною комісією);

арбітрування, для чого в господарському товаристві зі значною кількістю учасників доцільно створити спеціальну арбітражну комісію ("внутрішній" третейський суд), передбачивши у відповідному внутрішньому документі товариства (Положенні про арбітражну комісію) можливість для учасників конфлікту обрання арбітрів;

розв'язання конфлікту компетентними державними органами в межах наданих їм повноважень (наприклад, у разі виявлення порушень, пов'язаних з емісією та обігом акцій Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку не лише має право, але й зобов'язана втрутитися в конфлікт і розв'язати його в установленому порядку);

судові процедури, передбачені чинним законодавством, які застосовуються у разі неефективності вищезгаданих процедур за ініціативою хоча б одного з учасників конфлікту за умови, що подібний спір може бути предметом судового розгляду.