§ 7. Відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок злочину

Злочин - це найбільш небезпечне протиправне діяння, за яке за­кон передбачає найсуворіші міри покарання. Разом з тим, первинною метою цивільно-правової відповідальності є не покарання винної осо­би, а відновлення порушених прав потерпілої особи, зокрема шляхом відшкодування заподіяної шкоди.

Отож першою умовою даного спеціального делікту є протипра­вне діяння - тобто злочин, передбачений Кримінальним кодексом України, який вчинений суб'єктом злочину. Встановлення тієї обста­вини, чи є протиправна поведінка злочином, належить до виняткової компетенції суду, який виносить обвинувальний вирок.

Шкода внаслідок вчинення злочину може бути заподіяна як май­ну фізичної чи юридичної особи, держави або територіальної громади, так і здоров'ю та життю фізичної особи. При цьому визначений розмір відшкодування ні за яких умов не може бути зменшений, навіть за на­явності важкого матеріального становища заподіювана шкоди.

Основна особливість даного делікту полягає в тому, що держава бере на себе обов'язок відшкодування майнової шкоди, заподіяної майну фізичної особи внаслідок злочину, згідно зі ст.1177 ЦК Украї­ни, якщо:

1. не встановлено особу, яка вчинила злочин;

2. особа, яка вчинила злочин неплатоспроможна.

Це ж правило стосується і шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину. Але в такому разі правом вимоги наділений не лише потерпілий, а й інші особи, ви­значені чинним законодавством як утриманці або мали на день смерті потерпілого право на одержання утримання. Після відшкодування та­кої шкоди держава, АРК, територіальні громади, юридичні особи ма­ють право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні зло­чину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину, крім випадку заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (ст.1206 ЦК).

§ 8. Відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми, неповнолітніми, недієздатними й обмеженими у дієздатності особами

Відповідно до ст.31 ЦК фізичні особи, які не досягли віку 14 ро­ків не несуть цивільної відповідальності за шкоду завдану їх протипра­вною поведінкою. Такі малолітні особи є повністю неделіктоздатними.

У зв'язку з цим, відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють вихо­вання малолітньої особи (ст.1178 ЦК). Така ж відповідальність поши­рюється і на заклади, які за законом здійснюють щодо малолітніх осіб функції опікуна.

У тому разі, коли малолітня особа заподіяла шкоду під час перебу­вання під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи ін­шого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітньою осо­бою, а також особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підста­ві договору, відповідальність за таку шкоду несуть ці заклади чи особи, якщо не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Протиправність діяння зазначених осіб полягає в неналежному виконанні покладеного на них згідно із законом чи договором обов'язку здійснювати виховання чи нагляд за малолітнім.

На батьків цивільна відповідальність за дії малолітнього покла­дається незалежно від того, проживають вони разом чи окремо. Біль­ше того, навіть якщо батьки були позбавлені батьківських прав, обов'язок відшкодовувати завдану шкоду за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще протягом трьох років після позбав­лення батьківських прав.

Причинний зв'язок у даному делікті подвійний. В судовому по­рядку має бути доведено: по-перше, що шкода, заподіяна малолітнім, і, по-друге, шкода заподіяна безпосередньо внаслідок неналежного' виховання та нагляду з боку осіб, які відповідають за це діяння.

Оскільки в цивільному праві діє принцип винуватості особи, то особи, які здійснюють виховання чи нагляд, вважаються винними до тих пір. поки не доведу ть, що шкода була завдана не з їх вини.

Якщо ж малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків або опікуна, так і з вини закладів навчання або особи, що зобов'язана здійснювати нагляд за нею, то. відповідно до ЦК, ці особи несуть спі­льну часткову відповідальність. Розмір часток відповідальності в та­кому разі визначається за домовленістю між цими особами або за рі­шенням суду відповідно до ступеня вини кожного з них. Особи, які здійснюють виховання чи нагляд за малолітніми, несуть часткову від­повідальність і в тому разі, коли шкода заподіюється спільними діями кількох малолітніх осіб.

У разі досягнення малолітнім повноліття обов'язок батьків (усиповлювачів), опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи щодо відшкоду­вання шкоди, завданої малолітнім не припиняється. Проте, в судовому порядку особа може бути зобов'язана судом відшкодувати шкоду, за­вдану нею у віці до чотирнадцяти років за наявності таких умов;

1. шкода була заподіяна здоров'ю або життю потерпілого:

2. заподіювач, після досягнення повноліття, має достатні для в і дш коду вання кошти;

3. батьки (усиповлювачі), опікуни чи інші фізичні особи, які здійснювали виховання малолітньої особи, і на яких був покладений обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої малолітнім, є непла­тоспроможними або померли.

Після відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, ба­тьки (усиповлювачі), опікуни чи інші фізичні особи, які здійснюють виховання малолітньої особи не мають права зворотної вимоги (регре­су) до цієї особи.

Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років за цивільним зако­нодавством є повністю деліктоздатними, тобто самостійно і у повному обсязі несуть покладену на них цивільну відповідальність.

У той же час при відсутності у неповнолітньої особи коштів або манна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, обов'язокщодо відшкодування покладається субсидіарно (додатково) на її бать­ків (усиновлювачів) або піклувальника, а у випадку, якщо неповноліт­ня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї фу­нкції піклувальника, то й на цей заклад.

Особи звільняються від субсидіарної відповідальності за проти­правне діяння неповнолітнього у разі:

1. якщо неповнолітня особа, яка завдала шкоди, досягла повно­ліття або набула повної дієздатності до досягнення 18-річного віку:

2. якщо неповнолітня особа, яка завдала шкоди, стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди до досягнення повноліття.

Після відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою, батьки (усиповлювачі), піклувальники, а також заклади, що здійсню­ють щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, не мають пра­ва зворотної вимоги (регресу) до цієї особи.

Недієздатною в судовому порядку визнається фізична особа, яка не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними внаслі­док хронічного, стійкого психічного розладу. Такі особи є неделіктоз- дапшми. а тому не несуть відповідальності за свої вчинки.

Згідно з ЦК, шкода, заподіяна недієздатною особою, відшкодо­вується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (наприклад, психіатричні лікарні). Батьки притягуються до відповідальності за шкоду, завдану недієздатною особою, лише тоді, коли вони визнані опікунами.

Протиправність діяння опікуна полягає у невиконання покладе­ного на нього обов'язку здійснювати належний нагляд за недієздат­ною особою.

Обов'язок опікуна або відповідного закладу відшкодувати шко­ду не припиняється навіть у разі поновлення у цивільній дієздатності особи, яка була визнана недієздатною.

За загальним правилом, за шкоду, завдану недієздатною особою, опікун несе відповідальність своїм майном. Проте, шкода може бути відшкодована і з майна недієздатної особи. До таких умов належать:

1. смерть опікуна або відсутність у нього майна, достатнього для відшкодування шкоди;

2. 255

   наявність достатнього для відшкодування шкоди майна у не­дієздатної особи:

3) шкода, що має бути відшкодована, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого.

Згідно зі ст.1185 ЦК України шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загаль­них підставах.

Нарешті за загальним правилом шкода, завдана дієздатною осо­бою у стані, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (наприклад, внаслідок тимчасової втрати свідо­мості, афекту тошо) не підлягає відшкодуванню, окрім випадків, коли законом передбачена відповідальність без вини. При вирішенні пи­тання про відшкодування шкоди суд обов'язково враховує обставини, за яких особа опинилась у такому стані. Якщо такий стан не залежав від її волі, то загалом відповідальність не наступає. Але якщо фізична особа, яка заподіяла шкоду, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, напри­клад внаслідок вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, то шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.