§ 3. Відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки

Згідно із ст. 11 87 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки визнається діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, викори­станням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебез­печних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак і собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Окрім поняття «джерело підвищеної небезпеки», у цивільному праві існує ще й поняття «об'єкт підвищеної небезпеки». Зокрема, відповідно до Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001р. об'єкт підвищеної небезпеки, - це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи катего­рій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що, відповід­но до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Законодавством визначений лише орієнтовний перелік об'єктів, діяльність щодо яких вважається джерелом підвищеної небезпеки. У першу чергу це зумовлено стрімким і постійним розвитком науки і техніки, що постійно привносить до загального переліку нові об'єкти. У зв'язку із цим питання про визнання діяльності чи об'єкта джерелом підвищеної небезпеки, а також питання про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки вирішується в судовому порядку.

Суб'єктом відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом під­вищеної небезпеки, є особа, яка на відповідній правовій підставі (пра­во власності, договір підряду, оренди, прокату, лізингу тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (титу­льний володілець).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки особа, яка експлуатує його в силу трудових відносин із юридичною особою. Шкоду, заподіяну такою особою, зобов'язана відшкодувати безпосеред­ньо юридична особа, яка в разі доведення в судовому порядку вини пра­цівника в заподіянні шкоди, має право зворотної вимоги до нього.

Якщо джерело підвищеної небезпеки є об'єктом спільної влас­ності, то суб'єктом відповідальності є особа, яка експлуатувала об'єкт в момент заподіяння шкоди.

В окремих випадках відповідальність за шкоду заподіяну дже­релом підвищеної небезпеки може покладатися на осіб, які не мали законних прав на його експлуатацію. Так, згідно з ч.З ст.1187 ЦК, осо­ба, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, вважається суб'єктом відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. При цьому закон­ний володілець звільняється від відповідальності. Якщо ж неправомі­рному заволодінню джерелом підвищеної небезпеки сприяла недба­лість власника (володільця), то законний і фактичний володільці, який неправомірно заволодів джерелом підвищеної небезпеки несуть спі­льну часткову відповідальність (ч.4 ст.1187 ЦК).

В окремих випадках обов'язок компенсації шкоди може перекла­датися за цивільними угодами на інших осіб. Наприклад, якщо володі­лець застрахував свою цивільну відповідальність то шкоду компенсує страховик. Якщо ж страхової виплати виявиться недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди, то володілець зобов'язаний компенсува­ти різницю за рахунок власних коштів. У зв'язку зі значним ризиком заподіяння шкоди джерелами підвищеної небезпеки законодав­ством встановлені випадки, коли страхування відповідальності є обов'язковим (перелік обов'язкових видів страхування цивільної відпові­дальності визначений ст.7 Закону України «Про страхування»).

Основна особливість зобов'язань, що виникають внаслідок за­подіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки полягає в тому, що володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає за завдану шко­ду незалежно від своєї вини.

Разом з тим така відповідальність не є абсолютною. До обставин, що звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповіда­льності належать непереборна сила та умисел потерпіло особи (ч.5 ст.1187 ЦК). Обов'язок доведення наявності цих обставин покладається на самого володільця джерела підвищеної небезпеки.

При зіткненні чи взаємодії кількох джерел підвищеної небезпе­ки, відповідальність їх володільців настає за принципом вини (а не безвинної відповідальності). Так:

1. шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодову­ється винною особою;

2. за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3. за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоду, розмір відшкодування визначається у відповідній ча­стці залежно від обставин, що мають істотне значення.

При відсутності вини обох володільців джерел підвищеної не­безпеки школа взагалі не відшкодовується.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки шкоди було завдано іншим особам, то особи, які спільно завдали шкоду, зо­бов'язані відшкодувати її у повному обсязі в солідарному порядку не­залежно від їхньої вини (ч.2 ст.1188 ЦК).

Незважаючи на обставини, за яких титульний володілець звіль­няється від відшкодування, також варто вирізнити обставини, за яких відповідальність титульного володільця за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, може бути зменшена. Отже, розмір відшкоду­вання може бути зменшений судом, якщо під час розгляду справи буде встановлено наявність грубої необережності потерпілої особи у заподі­янні їй збитків (ч.2 ст.1193 ЦК України), а також у разі важкого матері­ального становища особи, яка завдала шкоди, крім випадків, коли шко­ди було завдано вчиненням злочину (ч.4 ст.1193 ЦК України).