§ 2. Підстави й умови деліктної відповідальності

Підставами позадоговірної (деліктної) відповідальності є факт вчинення цивільного правопорушення, а також наявність норми циві­льного права, яка б передбачала санкції (відповідальність) за вчинене особою правопорушення. Умовами деліктної відповідальності є еле­менти складу цивільного правопорушення, а саме:

1. протиправна поведінка особи (дії або бездіяльність);

2. шкода;

3. причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою;

4. вина.

Згідно зі ст.1166 ЦК, протиправна поведінка може виражатися у:

1. неправомірних рішеннях;

2. протиправних діях чи бездіяльності.

Протиправна поведінка - це поведінка, яка спрямована проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини.

У передбачених законодавством випадках шкода може бути за­подіяна правомірними діями. Залежно від правової природи цих дій вирішується питання про обов'язок відшкодування заподіяної шкоди. До випадків заподіяння шкоди правомірними діями належать:

1. згода потерпілого на заподіяння йому шкоди. При цьому зго­да потерпілого виключає протиправність лише в тому разі, якщо вона сама по собі є правомірною (наприклад, донорство). У жодному разі не допускається згода потерпілого за заподіяння шкоди його здоров'ю або заподіяння йому смерті;

2. не підлягає відшкодуванню шкода, завдана особою при здій­сненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. Якщо при здійсненні особою права на самозахист, вона завда­ла шкоди іншій особі, то вона зобов'язана особисто її відшкодувати у повному обсязі;

3. правомірними вважаються дії, якими завдано шкоди у стані крайньої необхідності. При цьому шкода, завдана особі у зв'язку із вчи­ненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала ци­вільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими за­собами, відшкодовується особою, яка її завдала.

Проте особа, яка відшкодувала шкоду, має право висунути зво­ротну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла. Враховуючи об- сгавини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкоду­вання шкоди частково або в повному обсязі;

4. заподіяння шкоди при здійсненні прав і виконанні обов'язків, встановлених законом. Наприклад, правомірними є дії працівників міліції при затриманні злочинця, або ж дії пожежників та рятівників щодо рятування людей, пов'язані зі знищенням чи пошко­дженням певного майна і т.д.;

5. правомірним вважається припинення права власності на пев­не майно у зв'язку із прийняттям закону. Шкода заподіяна власникові у такому випадку повинна бути відшкодована державою в повному обсязі (ст. 1170 ЦК).

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ особи, що охороняються законом.

У цивільному праві шкода може бути:

• майновою;

• немайновою (моральною).

Майнова шкода полягає у пошкодженні або знищенні належного особі майна і завжди може бути чітко виражена в грошовому еквіваленті.

Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань особи. Зокрема, моральна шкода може полягати у:

• приниженні честі, гідності, престижу, ділової репутації;

• моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

• порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя;

• порушенні права власності особи;

• моральних стражданнях через незаконне перебування під слідством, судом тощо.

Такий перелік не є вичерпним, а тому питання про зміст мора­льної шкоди, а також про розмір її компенсації вирішується судом окремо в кожному конкретному випадку.

Майнова шкода виражається у сумі вартості знищеної чи по­шкодженої речі, а якщо річ приносить доходи - то може виражатися у втраті можливості їх одержання. Розмір збитків, що підлягають від­шкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної варто­сті втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При заподіянні смерті особі, майнова шкода може виражатися у втраті можливості одержувати майнове утримання.

Причинний зв'язок - це такий зв'язок між протиправною по­ведінкою і шкодою, при якому протиправна поведінка є безпосеред­ньою причиною, а шкода є її необхідним, прямим та закономірним наслідком.

За загальним правилом для деліктної відповідальності потріб­ний один причинний зв'язок. Однак, у тих випадках, коли шкода була заподіяна неповнолітніми або недієздатними особами потрібна наяв­ність двох причинних зв'язків, а саме:

1. між протиправною поведінкою неповнолітньої чи недієздат­ної особи і заподіяною шкодою;

2. між протиправною поведінкою неповнолітньої чи недієздат­ної особи та особами, що відповідно до закону чи договору здійснюють за ними нагляд та виховання.

Вина - це суб'єктивна умова деліктної відповідальності, яка ви­ражається у психічному ставленні особи-правопорушника до своїх дії чи бездіяльності та їх негативних наслідків.

У цивільному праві розрізняють дві форми вини:

• умисел;

• необережність.

Загалом при відшкодуванні шкоди за деліктними зо­бов'язаннями форма вини заподіювана не впливає на розмір такої від­повідальності. Шкода повинна бути відшкодована у повному обсязі.

В окремих, передбачених законом випадках, особа може бути притягнута до цивільної відповідальності навіть за відсутності вини в її діях (так звана безвинна відповідальність). Перелік таких випадків чітко визначається законом і не може бути розширений чи змінений на розсуд особи, що заподіяла шкоду або потерпілої особи.

Одним із прикладів безвинної відповідальності є відповідаль­ність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, яка передба­чена ст.1187 ЦК. Зокрема, це означає, що володілець джерела підвиреалізація конфіскованого майна, яке стало об'єктом адмініс­тративного правопорушення;

2. продаж описаного у боржника майна з метою задоволення вимог кредиторів.

Власник може здійснити повноваження продавця через свого представника або комісіонера. Якщо продавець не є власником майна, то покупець набуває права власності лише в тому випадку, коли від­повідно до закону власник не вправі витребувати від нього майно.

Чинним законодавством може встановлюватись особливий ста­тус покупців і продавців (наприклад, при приватизації державного майна продавцем виступає тільки Фонд державного майна або його регіональне відділення).

Головним обов'язком для продавця є обов'язок щодо передання товару покупцю, який передбачає певні умови:

1. передати проданий товар у власність покупцю шляхом вру­чення товару або наданням його в розпорядження покупця. Даний обов'язок залежить від того, в якому місці проходить передача товару і на якій зі сторін лежить обов'язок щодо його перевезення. Якщо до­говір передбачає обов'язок продавця доставити товар покупцю, то пе­редача вважається виконаною в момент вручення товару покупцю або вказаній ним особі. У тому випадку, коли товар передається покупцю безпосередньо в місці знаходження товару, відповідний обов'язок продавця вважається виконаним у момент, коли товар наданий у роз­порядження покупця. Якщо договір не передбачає обов'язків продав­ця щодо доставки товару покупцю або щодо передання товару в місці його знаходження, продавець вважається таким, що виконав свій обов'язок у момент передання товару перевізнику або організації зв'язку для доставки покупцю. Ці правила застосовуються в тих випа­дках, коли сторони не домовились про інші умови;

2. продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у строк, встановлений договором;

3. товар необхідно передати покупцю разом з його належностя- ми та документами.

Належностями вважаються речі, які не мають самостійного гос­подарського значення і зобов'язані обслуговувати використання голо­вних речей, але вони конструктивно не пов'язані з головними речами.

Перелік документів, які підлягають передачі разом з товаром, може визначатися нормативним актом або самим договором. До них можуть відноситися: сертифікати якості, технічний паспорт, інструкції щодо експлуатації, зберігання, керівництво зі збирання;

4. продавець зобов'язаний передати покупцю товар у кількості, иіпначеній у договорі купівлі-продажу. Вказуючи найменування і кі- п.кість товару, сторони визначають предмет договору. Для встанов­лення кількості товару в договорі необхідно обрати одиницю виміру. V нипадку недотримання даного обов'язку покупець має право вима- і а ги передання кількості товару, якої не вистачає або відмовитись від переданого товару;

5. необхідно передати товар у погодженому асортименті.

Асортимент - це об'єднання однорідних товарів, які розрізня­ються за видами, моделями, розмірами, кольором та іншими ознаками. Умова про асортимент може бути прямо передбачена договором або иііпливати з сутності зобов'язання;

6. продавець зобов'язаний передати покупцю товар відповідної комплектності.

Комплектність товару - це наявність у ньому всіх необхідних складових частин. Умова про комплектність товару визначається сторо­нами шляхом посилань на відповідні нормативно-технічні документи.

У випадку передання некомплектного товару покупець має пра­но вимагати зменшення ціни, доукомплектовування товару або відмо­литися від договору;

7. продавець зобов'язаний попередити покупця про права третіх осіб на річ (право застави, оренди, довічного користування);

8. за загальним правилом, продавець зобов'язаний передати по­купцю товар у тарі, упаковці. Даний обов'язок не розповсюджується па продаж товарів, які за своїм характером не вимагають упаковки. Упаковка і тара використовується з метою захисту товарів від впливу навколишнього середовища. Даний обов'язок продавця може встанов- ніоватись як за домовленістю сторін, так і в силу припису закону;

9. продавець зобов'язаний передати покупцю товар, якість якого нідповідає умовам договору купівлі-продажу. Якість товару може ви­значатися різними способами: за зразками, за описом (специфікацією), на підставі стандарту, за попереднім оглядом.щеної небезпеки несе відповідальність за шкоду, завдану під час ви­користання джерела підвищеної небезпеки у будь-якому разі, окрім тих випадків, коли шкода була заподіяна внаслідок стихійного лиха.