9. Зміст психологічної теорії права.

Психологічна концепція праворозуміння, яку очолював професор із Санкт-Петербурга Л.Петражицький, відкидає погляди на право як на норми, юридичну практику чи втілення певних ідеалів і принципів. Право тут розглядається виключно як прояв правосвідомості, явище людської психіки, на котру впливають різні чинники, в тому числі законодавство. У центрі уваги Л. Петражицького — питання про розмежування права і моралі, засноване на поділі емоцій на імперативні, атрибутивні та імперативно-атрибутивні. Імперативні емоції — це уявлення про свої обов'язки, що і становить зміст моралі. Головним для права є атрибутивні емоції — усвідомлення своїх прав.

Психологічна школа права – виникає в процесі становлення психології та наукового обґрунтування особливостей людської психіки на рівні рефлексології, фрейдизму, а також біхевіоризму. Засновник – Лев Петрижицький. Основна праця – “ Теория права и государства в связи с теорией нравственности”. Ідеї: - право існує в психіці людини і не існує в людському середовищі; - достовірність наукових знань про право підтверджується шляхом спостереження за вчинком інших суб’єктів; -джерелом права є людські емоції, тому цю теорію називають емоційною; - емоції визначають відносини між людьми і існують у формі моральних, які мають односторонній характер і пов’язуються з усвідомленням людини власного права і обов’язку, та правовій, які мають двосторонній характер та пов’язуються з уявленням про обов’язок з одночасним уявленням про право інших суб’єктів; - правові норми виникають з правових емоцій і мають атрибутивно-імперативний характер (правозобов’язуючий); - на ряду з правом офіційним існує право інтуїтивне, що відображає особливості певного індивіда щодо його відношення та сприйняття права офіційного; - співвідношення офіційного і інтуїтивного права залежить від рівня культурного розвитку та психологічного стану кожного суб’єкта. - права інтуїтивне не може бути засобом оцінки права офіційного; - пропозиція щодо створення особливої наукової дисципліни “політики права”, яка забезпечує поєднання знань про право з існуючими суспільним ідеалом праворозуміння. Політика права разом з теорією права повинні складати філософію права. Право – системо психологічно-правових емоцій, які мають атрибутивно-імперативний характер, обумовлюють усвідомлення відчуття суб’єктом його можливостей і обов’язку та мають позитивний (державний) та інтуїтивний (особистий) характер. Позитивні риси: - акцентує увагу на психологічних процесах, що спричиняють вплив на право; - акцентує увагу на правосвідомості як важливому засобі усвідомлення права; - визначає провідну роль правосвідомості та правової культури серед елементів правової системи; - джерелом права визначається не лише законодавство, а і психологічне відношення до нього з боку індивіда. Негативні риси: - штучне розширення розуміння права, оскільки до нього включається і різноманітні емоційні переживання суб’єкта; - припускається можливість виникнення правовідносин не лише між суб’єктами права, а й між тваринами і неживими предметами; - інтуїтивному праву надається більше значення ніж офіційному; - правові норми створюються не лише шляхом узгодження правових переживань індивіда, а кожним індивідом окремо, що спричиняє колізію права.