2. Теоретичний та практико-ідеологічний зміст праворозуміння.

Теоретичне праворозуміння представляє розуміння права у вигляді наукової теорії, а саме через правову ідеологію, яка відображає теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності. Натомість практичне праворозуміння існує в суспільній правовій свідомості та правовій культурі у вигляді особливого відношення до права. Слід зазначити, що дані два підходи щодо розуміння права є взаємозалежними, адже будь яка теорія є базовим підґрунтям для здійснення практичної діяльності.

А. В. Поляков пропонує розрізняти практичний і теоретичний типи праворозуміння. Практичний тип праворозуміння відбивається в суспільній правовій свідомості у вигляді найбільш загальних ознак, що характеризують ставлення суспільства до права. Кожна цивілізація має свій тип праворозуміння. Можна виділити й більш загальні групи, наприклад праворозуміння Сходу та Заходу. Теоретичне праворозуміння, на думку А. В. Полякова, оформлене концептуально, а ціннісні мотиви в ньому ідеологізовані й найчастіше завуальовані.

П.Оль зазначає: “...теоретичне праворозуміння має на увазі виявлення об’єктивних законів, тих найважливіших зв’язків, які об’єднують і підпорядковують собі всі елементи права як специфічної системи”.

Ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий: вихідна форма буття права — громадська свідомість; право — не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у суспільній свідомості та орієнтована на моральні цінності. При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту. Родовід цього підходу ведуть від трагедії «Антігона», написаного Софоклом ще в V ст. до н. е. В основу аксіологічного розуміння покладено ідею, відповідно до якої всі норми права мають ґрунтуватися на певних об'єктивних засадах, що не залежать від волі людини і суспільства. Головною особливістю природно-правового мислення є критична оцінка позитивного права з позицій моралі(справедливості). Обґрунтування вчення про ідеологічний підхід можна знайти в роботах Аристотеля, Цицерона, Святого Августина, Томи Аквінського, Г. Гроція, С. Пуфендорфа, Дж. Локка, І. Канта та ін. З точки зору прихильників цієї традиції, природне право є обов'язковим для всіх людей незалежно від позитивного права.

3. Поняття та зміст типів праворозуміння.

Тип (напрямок) праворозуміння – система правових доктрин, концепцій та теорій, що визначають сутністне уявлення про право та мають різноманітний характер, однак характеризуються єдиною направленістю на характеристику однієї із сторін сутності права. Тип праворозуміння ґрунтується на загальних підходах та різноманітних методах та забезпечує пізнання права та його характеристику як важливого елементу пізнання права.

Плюралізм типів (концепцій) праворозуміння пояснюється рядом факторів:

• - пізнавальними чинниками: а) зосередження уваги на одному з проявів багатогранності права, який обирається як провідний і концептуально оформлюється перебільшення його значення; б) застосування нових методів пізнання, що дають можливість відкрити нові грані права і викласти в оновленій концепції; в) звернення до пізнання не проявів права як явища, а різних явищ, що перебувають у сфері його впливу;

• - соціально-культурними: а) створення концепцій праворозуміння представниками його різних верств суспільства, кожна з яких трактує право відповідно до своїх соціальних потреб та інтересів; б) спричинення різної інтерпретації права багатоманітністю світоглядів, політичним та ідеологічним плюралізмом, схильністю до тієї чи іншої національно-культурної традиції, релігійними переконаннями тощо. Серед сучасних наукових типів праворозуміння найпопулярнішими є такі.

Тип праворозуміння характеризується двома аспектами а) Теоретичний – забезпечує орієнтацію вчених щодо розуміння поширених в науці поглядів на право, а також забезпечує уявлення про методи його дослідження. б) Ідеологічний – полягає у формуванні різноманітних ідей, які характеризують право як багатоаспектну категорію.

Процес праворозуміння характеризується чітко визначеними етапами: - сприйняття права; - відображення права з наукових позицій; - інтерпретація права шляхом тлумачення; - узагальнення існуючих доктрин з метою виокремлення їх спільних та особливих рис; - систематизація отриманих знань; - обґрунтування власного бачення; - доказування правомірності власних поглядів.

Складність праворозуміння та його залежність від об’єктивних і суб’єктивних факторів визначає можливості його класифікації за наступними критеріями: I. В залежності від суб’єктів: а) індивідуальне праворозуміння - характеризує окремого вченого; б) групове праворозуміння – є спільним для певної групи осіб, як правило, послідовників доктрини; в) загальносуспільне праворозуміння – притаманне певному народу та нації; г) загальнолюдське праворозуміння – притаманне людству у цілому II. В залежності від ступеню осмислення наукових ідей: а) повсякденне – формується під впливом особистого емпіричного досвіду окремого суб’єкту; б) навчальне – формується в процесі пізнання права завдяки отриманню інформації про правову дійсність; в) наукове – формується на основі спеціальних юридичних знань; г) професійне – забезпечує осмислення права як суспільного феномену. III. В залежності від характеру професійної діяльності носія праворозуміння: а) професійне, що формується в процесі діяльності суб’єкта як вченого чи практикуючого юриста; б) непрофесійне, що формується поза межами юридичної практики. IV. В залежності від механізму формування праворозуміння: а) раціонально-логічне праворозуміння - є результатом цілеспрямованого осмислення правової дійсності; б) емпіричне - формується в результаті правового досвіду окремого суб’єкту; в) емоційно-інтуїтивне – складається підсвідомо на основі існуючих у суспільстві стереотипів.