4. Загальна характеристика доктрини природного права.

Поява природно-правових теорій пов'язано з розкладанням феодальних відносин і розвитком капіталістичного способу виробництва. Основопо-ложником концепції природного права вважається Г. Гроцій, у вченні якого можна простежити сильне піднесення природного права. Гроцій поділяє право на природне і волевстановлююче, але при цьому во-левстановлююче право зумовлено правом природ-ним. Вихідним положенням концепції Г. Гроція є по-ложення про природній стан в якому спочатку знахо-дяться люди і який характеризується як «стан війни або миру». У цьому стані діє лише природне право, тобто «припис здорового розуму, яким ту чи іншу дію, залежно від його відповідності чи суперечності самій розумній природі, визнається або морально га-небною, або морально необхідною; а отже, така дія чи заборона являється наказазом самого Бога, творця природи». Прихильником природної концепції був також Т. Гоббс. У своїй теорії він також виходить з посилань про природний стан прав людини і про суспільний договір, який породило позитивне право. Основу природного стану за Т. Гоббсом, становить природня рівність людей по відношенню до фізичних і розумо-вих здібностей. З рівності здібностей витікає рівність надій на досягнення цілей. Тому якщо у двох людей є одна мета, яку вони можуть досягти тільки окре-мо, вони стають ворогами. Таким чином, рівність породжує взаємну недовіру, наслідком якого є війна. «Звідси видно, - пише мислитель – що поки люди живуть без загальної влади, що тримає всіх їх у стра-ху, вони знаходяться в тому стані, який називається війною всіх проти всіх». У стані війни всіх проти всіх індивід має право на все, «навіть на життя іншої людини». Щоб запобігти стан «війни всіх про-ти всіх», люди укладають суспільний договір і таким чином створюють державу, що виступає гарантом миру і реалізації природних законів.

Витоки природно-правової теорії сходять до часів анти­чності (Арістотель, римські юристи), середньовіччя (Тома Аквінський), епохи ранньобуржуазних революцій і станов­лення сучасної держави (Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо).

Видатні представники природно-правової теорії XX ст. — німецькі вчені Р. Штаммлер, А. Ауер, А. Кауфман, американські учені Р. Дворкін, Дж. Роулс, французький теолог і філософ Ж. Марітен.

Джерелом права виступає не державна воля, а природа людини та/абоволя Бога. Згідно з таким поглядом, закони держави є дійсними і легітимними лише у тому випадку, якщо вони відповіда­ють ідеальному праву.

Р.Штаммлеру належить заслуга обґрунтування нового поняття — «природне правоіз мінливим змістом». Із його точки зору «природним правом з мінливим змістом» є ідеї зміни права, що набувають масового характеру. Іде­алом, за Штаммлером, є таке суспільство, де подолана одвіч­на суперечність між волею і бажаннями, між розумом і відчуттями, між належним і сущим. Для досягнення цієї мети Штаммлер закликав висувати проекти, що наближа­ють суспільство до ідеалу, поширювати відповідні ідеї шляхом навчання і прикладу, морально удосконалюватися. У літературі початкуXX ст. такий підхід іменували «від­родженим природним правом», розуміючи під ним відрод­ження на новій методологічній основі традицій раціоналі­стичного обґрунтування права, які були перервані в другій половині XIX ст. розвитком юридичного позитивізму.

Основні ідеї: - вихідною формою буття права є суспільна свідомість та уявлення про право; - основною складовою частиною права є природні права людини; - право і закон не тотожні самостійні категорії; - існує правовий закон, який відповідає природному праву; - природне право є виразом справедливості у правовій сфері; - призначенням держави є закріплення природного права законом, який є виразом права позитивного; - права людини є пріоритетними над правами держави; - держава забезпечує захист природних прав людини; - право є об’єктивною реальністю, адже залежить від суспільства; - основним для права є принцип верховенства права, що ґарантує права людини як вищої соціальної цінності. Природно-правова концепція не сприймає позитивного права як такого, що не закріплює уявлень про добро та справедливість. Позитивне право, що відповідає правам людини сприймається як правове, а інші норми вважаються неправовими. Природно-правове уявлення про право складають такі школи як історична, раціоналістична, юснатуралізм. Право – система об’єктивно обумовлених правил поведінки, які покликані відображати людську природу, закріплюють і ґарантують права і свободи людини і є засобом втілення в праві моральних уявлень про справедливість. Позитивні аспекти: - на науковому рівні обґрунтовується ідея самостійного буття права, не пов’язаного з волею держави; - обґрунтовується наявність у праві самостійної і незмінної складової, а саме основоположних принципів права, які мають природно-правове значення; - обґрунтовується цінність значення права як засобу відображення моралі та справедливості. Негативні аспекти: - зводить право до системи цінностей, що притаманні лише західноєвропейській правовій культурі; - нівелює роль держави у формуванні права; - ефективність права пов’язується з процесом відображення природи людини, а не з рівнем реалізації правових положень, що значно зменшує роль юридичної практики.