5. Зміст та основні ідеї історичної школи права.

Законодавець повинен максимально виражати «загальне переконання нації». Право засноване на спільних інтересах, солідарності (багатопартійність в парламенті), створення норм міжнародного права — норми договору (фіксований згоду) або звичай (мовчазна згода). Творець права — не законодавець, а народ; Народ-правотворець → основне джерело права — звичай. Негативне ставлення до кодифікації права в кращому випадку — зайве і навіть шкідливо, тому що законодавець може спотворити волю народу.

Історичне праворозуміня має не тільки констатувати етапи становлення, розвитку та функціонування права, але й акцентувати увагу на тому, які саме регулятори, відносини, установлення та їх розуміння були у минулому та які регулятори і установлення існують зараз. Саме історичне праворозуміння має обґрунтовувати, що право — це те, що є «зараз і в цьому місці». Ні у минулому, ні у майбутньо­му, лише зараз — реальне, чинне право

Історична школа права виникає в кінці XVIII-XIX ст. Засновники: Савіньї, Пухта, Гуго. Ідеї: -право це історичне явище, яке не виникає відповідно до наказу певних суб’єктів, а розвивається поступово; - єдине загальнолюдське право відсутнє, оскільки діє право різних епох; - право є характерним для кожного народу і є результатом історичного процесу вдосконалення; - діюче право існує в суспільстві і лише доповнюється офіційним законодавством; - право має звичаєвий характер і визначається як сукупність звичаїв, які тягнуть юридичні наслідки; - закони є похідними від права звичаєвого, яке формується під впливом національної свідомості та національного духу; - право не передбачає можливості існування прав людини, оскільки у звичаях не передбачається прав і обов’язків суб’єктів. Право – історичне явище, що формується поступово із звичаєвих правил поведінки та відображає народну свідомість і національний дух. Позитивні риси : - вперше звертається увага на культурно-історичну та національні особливості права, а також необхідність їх відображення у правотворчості; - відсутність права законодавця творити норми на власний розсуд; - обґрунтовується один із шляхів формування права – вдосконалення звичаїв; - звертається увага на необхідність дослідження історії права і джерел права.

Негативні риси: - не виокремлює змістовні аспекти права, оскільки не передбачає можливості виокремлення прав і обов’язків у змісті права; - ігнорується роль держави в процесі створення права; - недооцінюється значення суб’єктивного права; - переоцінюється значення звичаїв у системі джерел права.

6. Марксистська теорія праворозуміння.

Марксистська теорія права. На відміну від розглянутих вчень, більшість яких заснована на різних течіях філософського ідеалізму, марксистська теорія права, як і вчення марксизму в цілому, ґрунтується на матеріалістичній філософії. Відповідно до поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса право розглядається як частина надбудови над економічним базисом суспільства. Викликане до життя матеріальними умовами життя суспільства, воно справляє на нього зворотний вплив. Головне в праві основоположники марксизму бачили в його класовій природі. Для марксистської теорії характерний розгляд права в тісному зв’язку з державою, яка не тільки формує, але й забезпечує реалізацію права. Марксистська теорія права, безсумнівно, вплинула на матеріалістичне розуміння права.

- право є динамічна категорією, основою розвитку якого є матеріальні фактори; - значний рівень економічного розвитку суспільства визначає можливість його характеристики як громадянського; - право можливе лише в класовому суспільстві, оскільки відображає інтереси економічно панівного прошарку; - право створюється для забезпечення потреб економічного пануючого класу; - право є феномен суспільної свідомості і культури і тому має відносно самостійний характер; - основу права складає економічні і політичні потреби, які формуються під зворотним впливом права; - під впливом зміни виробничих відносин чи соціальної революції змінюється і класова сутність права, тобто можливість забезпечувати інтереси іншого класу; - в умовах безкласового суспільства право зникає, перетворюючись у самоврядування; - призначенням права є регулювання антагоністичних відносин, оскільки гармонійно врівноважені відносини не потребують правового впливу. Право – зведена до закону воля економічно пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними та виробничими відносинами, яка закріплюється державою. Позитивні риси: - право визначається як динамічне явище, що вдосконалюється; - визначається зворотній вплив права на економічну та політичну сфери; - обґрунтовується класова сутність права; - визначається роль права як засобу гармонізації суспільних відносин. Негативні риси: - перебільшується значення матеріальних факторів для права; - ігнорується роль права у відображенні волі народу; - єдиним суб’єктом формування та ґарантування права визначається держава; - перебільшується роль права як засобу відображення інтересів одного класу.

7. Основні положення позитивістської юриспруденції.

8. Зміст поглядів соціологічної юриспруденції.

Представники цього підходу (найбільш відомі серед них — Є . Ерліх, Ж. Гурвіч, Р. Паунд, Б. Кордозо, К. Ллевеллін, Дж. Френк та ін.)

Соціологічне праворозуміння сформувалось як реакція на недоліки позитивістського підходу до права, що міцно утвердився до цього часу в юридичній теорії і практиці. Концепції соціологічного розуміння права не заперечують існування права, але не визначають його як систему нормативних приписів державної влади, а як специфічне соціальне явище, яке стихійно виникає в результаті процесів соціальної саморегуляції та є результатом динамічного функціонування соціуму. Залежно від зміни суспільних відносин змінюється і право, тому що воно є віддзеркаленням суспільних відносин. Право не породжується державою, але закріплюється нею.

Соціологічний: вихідна форма буття права — правовідносини; право — порядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей. При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його «дія» у житті — у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не його створення правотворчими органами у формі закону та інших нормативно-правових актів. При усій цінності врахування «життя» права в суспільному середовищі, прихильники цього підходу плутали самостійні процеси правотворчості та застосування права, тоді як умовою дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльність правозастосувальника в межах, встановлених законом.

Соціологічний тип праворозуміння зміщує акцент з абстрактних ідеалів і нормативно-правових текстів у площину конкретного, динамічного функціонування права, його дії в реальному житті, насамперед, у правовідносинах та юридичних рішеннях, без чого ідеали та юридичні тексти перетворюються на декларації й перестають бути правом.

Соціологічний тип праворозуміння: - основу буття права складає суспільна практика; - основною складовою права є його застосування; - право повинно врегульовувати конкретні життєві ситуації; - основними суб’єктами застосування права є судді; - право існує у 2 формах: як норми (мертве право) і реалізоване (живе) право; - право в житті протиставляється книжному праву; - суб’єкти правозастосування творять право, оскільки в їх рішеннях вміщується обов’язкові норми; - право є відносно незалежним від держави, оскільки формується у суспільстві шляхом вдосконалення звичаїв і традицій; - існує право як можливість, що закріплюється у правових джерелах, та право як реальність, що існує у формі правовідносин та судових рішень; - основу права складають не логічні приписи, що є важливими для позитивістів, не встановлення взаємодії права і моралі, як вважають юснатуралісти, а правовідносини, що спричиняють дію права; - право обумовлюється системою психічних та соціальних чинників, які і встановлюють можливість врахування різноманітних життєвих ситуацій; - ефективність підтверджує юридична практика; - писане право не відображає різноманітності життєвих ситуацій, а тому реальність права забезпечує юридична практика; - важливим напрямком правоутворення є суддівський розсуд, який і характеризує динаміку права та надає можливість його наблизити до реального життя. Вказаний тип праворозуміння складають такі школи як психологічна та правовий реалізм. Право - сукупність судових та адміністративних прецедентів , а також інших правозастосовчих актів, які забезпечують реальність книжного права шляхом конкретизації його положень до певних життєвих ситуацій та суб’єктів права. Позитивні риси: - встановлюється роль правосвідомості в процесі реалізації права; - засобом визначення ефективності є юридична практика; - досліджені основні аспекти конкретизації правових норм через врахування особливостей певної життєвої ситуації та конкретних суб’єктів права.

Негативні риси: - перебільшується роль суспільства у формуванні права; - основним засобом реалізації права вважається правовідносини, хоча дія норм можлива і поза ними (реалізація заборон); - встановлюється статус суддівського розсуду як засіб правотворчості, що зміщує поняття правоутворення і реалізації.