5. Характеристика основних положень Великої Хартії Вільностей, спрямованих на обмеження свавілля королівської влади.

Значення Великої хартії вольностей можна визначити таким чином: король відмовився за себе і за своїх наступників від усіх обмежень чиїх-небудь прав, зроблених нормандськими королями до нього і особливо ним самим, і зобов'язався відновити повною мірою порядок управління і судочинства, заснований на англосакських і нормандських звичаях. Велика Хартія вольностей обнародувана королем Іоаном Безземельним, мала на меті обмеження свавілля короля, надавала окремі привілеї лицарству, певним категоріям купців, верхівці вільного селянства та застерігала окремі права громадян (міщан) загалом. Цікаво, що Хартія, поряд із привілеями феодалів, закріпила основні, хоча й елементарні, права людини. Особливе значення мала численна група статей, спрямованих на впорядкування діяльності королівського судово-адміністративного апарату. Дана група статей (ст.18 - 20, 38-40, 45 і ін) підтверджує і закріплює сформовані з XII ст. судово-адміністративні і правові інститути, обмежує свавілля королівських чиновників у центрі і на місцях. Так, за ст.38 чиновникам не можна було залучати будь-кого до відповідальності тільки за усною заявою і без свідків, які заслуговують довіри. У ст.45 король обіцяв не призначати на посади суддів, констеблем, шерифів і бейліфа осіб, які не знають законів країни і не бажають їх добровільно виконувати. Хартія також забороняла в ст.40 стягувати довільні й непропорційні судові мита. Певні суперечки викликало зміст ст.21 про суд рівних для графів і баронів і ст.34 про заборону застосування одного з видів королівських наказів, проте вважається, що вони також мали "відновлювальний характер" і не є відходом від сформованих на той час принципів правосуддя.

Особливий акцент було зроблено на захисті баронів від королівського свавілля. Хартія містила положення, за якими барони могли піддаватись виключно суду рівних собі. Реалізація даного положення було запорукою того, що феодали виводились із юрисдикції суду присяжних. Завдяки цьому монарх втрачав ефективний важіль керування ними, і вони могли проводити свою діяльність без страху бути засудженим короною, якій щось могло не подобатись .

У Хартії зроблена спроба встановити певні політичні механізми, гарантії, які могли б перешкодити її порушення надалі і поверненню до колишньої політики королівської адміністрації. Іноді ці гарантії іменуються "конституційними статтями" Хартії. У ст.61 передбачається установа комітету з 25 баронів з певними контрольними функціями 'стосовно короля. З урахуванням посилань на необхідність дій баронів спільно з "громадою всієї землі" можна сказати, що ця стаття санкціонувала як ідею, так і здійснену спробу опору центральної влади, що зробила замах на права і свободи підданих. Довільне і безконтрольне стягування королем "щитових грошей" і інших зборів призвело до регламентації процедури справляння грошових поборів, встановленої у ст.12 і 14. В них передбачалося створення "спільної ради" королівства, за згодою якого могли стягуватися "щитові гроші" і феодальне допомогу, передбачене васально-ленним звичаєм. Відповідно визначався і склад цього "загального" ради, що складалася поки тільки з безпосередніх васалів короля (ст.14). Характерно, що ця рада мав вирішувати питання і про стягування феодального допомоги з Лондона. Інші види податків і зборів, у тому числі найбільш важкий побори з міст - талью, король міг як і раніше стягувати одноосібно.

Надзвичайного значення для англійської правової системи мали статті, присвячені королівському судочинству. Вони обмежували свавілля чиновників. Заборонялося залучати до судової відповідальності лише на підставі усної заяви і без свідків. Арешт, тюремне ув'язнення, проголошення поза законом, вигнання або позбавлення володарювання допускалися тільки на підставі вироку, постановленого судом рівних відповідно до законів держави. На посади суддів, констеблів, шерифів та бейліфів могли призначатися виключно особи, які знали і виконували закони. Заборонялися довільні і завищені судові збори.

У випадках порушення королем хартії, баронам було надано право вдаватися до силового примусу. Згідно із статтею 61 у хартії вперше в історії людства було законодавчо закріплено право народу на повстання, на революцію, на опір гніту, тобто ті права, які в кінці 18 ст. знайшли своє відображення у Декларації незалежності американського народу і громадянина у Франції.

8