4. Правове становище окремих груп населення за Великою хартією Вольностей:

а) баронів;

Більшість статей Хартії стосується відносин короля та баронів. Хартія визначає феодальні права короля і обов’язки його васалів, обмежуючи фіскальний свавілля корони по відношенню до них. Ці статті регламентують порядок опіки, отримання рельєфу, стягнення боргу тощо.

наприклад: ст. 2 - «Якщо хтось з графів або баронів чи інших держателів, які держать від нас безпосередньо за військову повинність, помре і на момент його смерті його спадкоємець буде повнолітнім і зобов'язаний буде сплачувати рельєф, то він (спадкоємець) повинен отримати свою спадщину після сплати давнього рельєфу..., тобто спадкоємець або спадкоємці графа (повинні сплатити) за цілу графську баронію сто фунтів (стерлінгів), спадкоємець або спадкоємці барона за цілу баронію 100 фунтів, спадкоємець або спадкоємці лицаря, який володіє цілим лицарським ф'єфом (феод), 100 шилінгів найбільше; хто менше повинен сплатити, нехай менше, відповідно до давнього звичаю ф'єфів»; ст. З — «Якщо ж спадкоємець будь-кого з таких держателів виявиться неповнолітнім і таким, що перебуває під опікою, то, досягнувши повноліття, нехай отримає свою спадщину без сплати рельєфу і мита»; ст. 8 — «Ніяка вдова не повинна примушуватися до шлюбу, поки бажає жити без чоловіка; однак, щоб поручилася, що не вийде заміж без нашої згоди, якщо вона від нас держить, чи без згоди свого сеньйора, від якого вона держить, якщо вона від когось іншого (а не від нас) держить»; ст. 9 — «Ні ми, ні наші чиновники не будемо захоплювати ні землі, ні дохід з неї за борг, поки рухомості боржника достатньо для сплати боргу; і поручителі самого боржника не будуть примушені (до сплати його боргу), поки сам головний боржник буде спроможний сплатити борг; і якщо головний боржник виявиться неспроможним сплатити борг, не маючи звідки заплатити, поручителі відповідають за борг; і якщо забажають, можуть отримати землі і доходи боржника і володіти ними доти, доки не отримають відшкодування боргу, який вони перед цим за нього сплатили...»

Стаття 61 забезпечувала порядок дотримання Хартії: барони обирали зі свого середовища 25 осіб для нагляду за дотриманням вольностей. Якби король порушив Хартію і протягом 40 днів на вимогу хоча б чотирьох баронів не виправив порушення, всі 25 баронів могли вдатися до насильства проти короля тобто відібрати в нього землі і замки, шкодуючи тільки його особистість та сім’ю. Кожен підданий міг підтримати цих баронів у боротьбі проти короля.

Статті 12, 14 передбачали створення ради королівства, яка обмежувала владу короля з одного із найважливіших фінансових питань — стягнення "щитових грошей».

Ст. 12 — «Ні щитові гроші, ні допомога не повинні стягуватися в королівстві нашому інакше, як за загальною радою королівства нашого, якщо це не для викупу нашого з полону і не для посвячення у лицарі первонародженого сина нашого, і не для видання першим шлюбом заміж дочки нашої первонародженої; і для цього належить видавати лише помірну допомогу; так само слід вчинити щодо допомоги з міста Лондона». Ст. 14 — «А для того, щоб мати загальну раду королівства з приводу оподаткування допомогою в інших випадках, крім трьох вищевказаних, чи для оподаткування щитовими грошима, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів та старших баронів нашими листами за нашими печатками; і, крім того, накажемо покликати огулом через шерифів та бейліфів наших усіх тих, які держать від нас безпосередньо (накажемо покликати ми усіх їх) на певний день, щонайменше за 40 днів до встановленого строку, і у певне місце: і в усіх цих закличних листах пояснимо причину запрошення; і коли будуть таким чином розіслані запрошення, у призначений день буде перейдено до справи за участю і порадою тих, хто з'явиться, хоч би й не всі запрошені з'явились».

Відповідно визначався і склад цієї «загальної» ради (ст. 14) лише з безпосередніх васалів короля. Характерним є те, що ця рада мала вирішувати питання і про стягнення феодальної допомоги з м. Лондона. Інші види податків і зборів, в тому числі найтяжчий збір з міст — талью, король міг, як і раніше, стягувати одноособово. Стаття 21 передбачала підсудність графів і баронів суду «рівних», виводячи їх з-під дії королівських судів за участю присяжних. Стаття 34 забороняла застосування одного з видів судових наказів (наказу про негайне поновлення позивача в правах або явку відповідача до королівського суду), обмежуючи цим втручання короля в спори великих феодалів з їхніми васалами з приводу вільних держань. Це мотивувалося в Хартії турботою про збереження у «вільних людей» їх судових курій. Однак термін «вільна людина» тут явно вживається з метою маскування суто баронської вимоги. Адже в умовах Англії XIII ст. володільцями судової курії могли бути лише окремі великі імуністи. Ст. 21 — «Графи і барони будуть штрафуватися не інакше, як за посередництвом рівних собі, та не інакше, як відповідно до роду проступку. Наказ, що має назву Praecipe, відтепер не повинен видаватися будь-кому про те чи інше держання, внаслідок чого вільна людина могла б втратити свою курію».

б) рицарів, міського населення, селян.

Набагато менше уваги приділено статтям, що відображають інтереси інших учасників конфлікту. Інтереси лицарства у най-загальнішому вигляді відображені у статтях в яких йдеться про несення за лицарський лен тільки належної служби, а також про те, що положення Хартії щодо взаємовідносин короля з його васалами стосуються і відносин баронів з їх васалами.

Ст. 16 — «Ніхто не повинен примушуватися до несення більшої служби за свій лицарський лен або за інше вільне держання, ніж та, яка належить з нього».

Стаття 13 підтверджує за містами давні вольності й звичаї: «І місто Лондон повинно мати усі давні вольності й вільні свої звичаї як на суші, так і на воді. Крім того, ми бажаємо і дозволяємо, щоб усі інші міста і бурги, і містечка, і порти мали усі вольності та вільні свої звичаї».

Стаття 39 поклала початок свободі особистості: жоден вільна людина не міг бути заарештований, ув’язнений у в’язницю, позбавлений власності або покровительства законів, вигнаний або підданий іншої каре інакше, як у суду рівних йому і відповідно до законів країни. В XIV ст. стаття 39 Хартії неодноразово уточнювалася і редагувалася парламентом як така, що гарантує недоторканність усіх вільних. Стаття 20 обмежувала розміри адміністративних штрафів: вільній людині зберігалася власність в розмірі, необхідному для збереження соціального статусу, при стягненні цих штрафів товар купця і інвентар віланна оголошувалися недоторканними.

Стаття 41 дозволяє усім купцям вільне і безпечне пересування та торгівлю без стягнення з них незаконних зборів: «Усі купці повинні мати право вільно і безпечно виїжджати з Англії і в'їжджати в Англію, і перебувати, і їздити по Англії як сущею, так і по воді, для того, щоб купувати й продавати без усяких незаконних зборів, сплачуючи лише давні й справедливі, звичаєм встановлені збори, за винятком воєнних часів, і якщо вони будуть із землі, яка воює проти нас, і якщо такі опиняться на нашій землі на початку війни, вони повинні бути затримані без шкоди для їх тіла і майна, поки ми або великий юстиціарій наш не дізнаємося, як поводяться з купцями нашої землі, які перебувають на землі, що воює проти нас; і якщо наші там у безпеці, то і ті інші мають бути у безпеці на нашій землі».

Нарешті, ст. 35 встановлює єдність міри й ваги, важливу для розвитку торгівлі.

Велике значення мала численна група статей, спрямованих на упорядкування діяльності королівського судово-адміністративного апарату. Ця група статей: 18 — «Розслідування про новий захват, про смерть попередника і про останнє представлення на приход має здійснюватися лише у своїх графствах... Ми або наш юстиціарій будемо посилати двох суддів у кожне графство чотири рази на рік, які разом із чотирма лицарями кожного графства, обраними графством, повинні будуть розбирати у графстві у встановлений день і у визначеному місці графства вищезазначені асизи»; 40 — «Нікому не будемо продавати права й справедливості, не будемо нікому відмовляти в них або уповільнювати їх». Так, згідно зі ст. 38 чиновникам не можна було притягати будь-кого до відповідальності лише за усною заявою і без свідків, які заслуговують на довіру. В ст. 45 король обіцяв не призначати на посади суддів, констеблів, шерифів і бейліфів осіб, які не знають законів країни і не бажають їх добросовісно виконувати. Хартія також забороняла у ст. 40 стягувати довільне і непропорційне судове мито.

Отже, Велика хартія відображала співвідношення соціальнополітичних сил в Англії початку XIII ст. і насамперед компроміс короля і баронів. Політичні статті Хартії свідчать про те, що барони прагнули зберегти частину своїх імунітетів і привілеїв, поставивши здійснення окремих прерогатив центральної влади під свій контроль або обмеживши їх використання щодо феодальної верхівки.