идпзк новая англия

6

1. Передумови англійської буржуазної революції середини XVII ст.

Соціально-економічні і політичні передумови. XVI ст. завершилось для Англії блискуче: розвивалась промисловість, процвітала торгівля, після розгрому непереможної армади було завойовано морську першість. Захоплені колоні, в Америці. Успіхи були і в галузі науки та мистецтва (Бекон, Шекспір) У Англії сформувався багатий середній клас, представники якого, як правило, були пуританами. Ці послідовники кальвінізму виступали проти англіканської церкви. Адже пуритани знали ціну грошей. Серед них склалось прислів'я: "Скажи, на що ти тратиш гроші, і я скажу, що ти за людина". Вони вірили, що парламент створений по Божественному повелінню. Але нова династія Стюартів відразу почала конфліктувати з парламентом і пуританами. Яків І хотів встановити абсолютизм такий, як у Франції і захищав англіканську церкву. “Нема єпископа - нема короля" - казав він. Захищаючи старі порядки король підтримував цехові обмеження. У торгівлі процвітали монополії. Король за хабарі роздавав виключне право продавати той чи інший товар. Користуючись цим, купці піднімали ціни.

На початку XVI ст. економічний і політичний розвиток країни стримувався жорстокими середньовічними правилами й регламентаціями. Найбільш гостре невдоволення зумовила система так званих монополій. Тоді як англійська буржуазія виступала за вільну конкуренцію, монархи продовжували продавати патенти на виключне право виробництва і продаж різних товарів і виробів . Це щороку приносило короні великі доходи. На селі феодальні відносини обмежували можливість розпорядження земельною власністю.

В 1625 р. королем став 25-літній принц Карл І. Привабливий зовні, з прекрасними манерами, спортсмен та поціновувач живопису він викликав симпатію, але Карл був також надмірно честолюбним, запальним та лицемірним.Одружившись з французькою принцесою Генрієтою, він потрапив у повну від неї залежність. Він успадкував абсолютиські погляди батька, який відмовився визнавати за парламентом будь-які права. Однак тепер буржуазія і нове дворянство представляли вже значну силу, з якою монархові ставало дедалі важче боротись. Економічний розвиток призвів до загострення суперечностей між буржуазією і новим дворянством, з одного боку, і монархією та феодальним дворянством — з другого. Карл розпустив парламент і 11 років правив самовладно. В цей час посилились гоніння на пуритан, вводились незаконні побори та терор проти незадоволених.

У 1628р. Карл І змушений скликати парламент. Парламент, зібравшись на засідання, подав королю “Петицію про право”, згідно з якою ніяких податків і зборів не можна було стягувати без згоди парламенту. Примусові позики, добровільні приношення і дари підданих королю оголошувались незаконними. Кримінальна відповідальність будь якої особи могла настати лише тоді, коли караність діяння була встановлена в законі, а покарання настало за вироком суду. Монарх втратив право діяти в обхід установленого порядку судочинства і звільняти від покарання осіб, винних у вчинені злочинів. Петиція обґрунтовувала вимоги палати общин посиланням на Хартію вольностей 1215р. Внаслідок вищевикладених факторів і відбулась англійська буржуазна революціяПриводом до війни були неконституційні акти короля, а причиною - боротьба за владу між королем і парламентом. Воєнні дії почалися серією поразок роялістів, що завершилися полоном Карла у 1647 та його стратою у 1649. Війна продовжувалася до останнього розгрому роялістських військ при Ворчестері у 1651. Кромвель правив до своєї смерті у 1658.

Тільки коли королю знадобились кошти на ведення війни з Шотландією, він скликав парламент. В історію цей парламент увійшов під назвою Довгий (1640 - 1653), а його скликання стало початком революції.

Революція мала свої особливості:

• революція розпочалася та відбувалася під релігійним стягом. Роль бойової теорії повстанців відіграла ідеологія пуританізму, гаслами якої були реформи панівної англіканської церкви, очищення її від католицизму, створення своєї общини на чолі з пресвітерами, відновлення давніх вольностей. Під час революції пуритани розділилися на три прошарки (напрямки): пресвітеріани (від грецьк. ргехЬуІегох — старійшин, старійшина; відстоювали інтереси та погляди великої буржуазії: заводчиків, фабрикантів, купців, банкірів), які прагнули встановити в країні парламентську монархію; індепенденти (від англ. іпсіерепсіепіз - незалежні; представники середньої буржуазії, середнього й дрібного дворянства, заможного селянства, дрібних торговців, ремісників) - погоджувалися з ідеєю конституційної монархії (але припускали можливість встановлення республіки) та вимагали, щоби за вільною людиною були визначені права на свободу слова, совісті, друку та ін.; певеллери (від англ — урівнювачі; представники від ремісників і вільних селян) — вимагали ліквідації монархічної влади та встановлення демократичної республіки з однопалатним парламентом і загальним виборчим правом;

• проти абсолютизму англійська буржуазія виступила в союзі з новим дворянством (джентрі), а не з народом;

2. Перший період революції, законодавчі акти, що встановлювали конституційну монархію.

Перший етап революції. У квітні 1640 року Карл І з метою одержання грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, але останній не затвердив нових податків. Крім того парламент зажадав покарати найбільш ненависних королівських чиновників, знищити надзвичайні суди і припинити зловживання, вчинені королем і його урядом за роки без парламентського правління.

Тоді Карл І 5 травня 1640р. розпустив цей парламент, який увійшов в історію під назвою Короткого. Почалася глибока політична криза, і до осені 1640 року становище короля стало критичним. Зрозумівши, що без парламенту неможливо вийти з військової і політичної кризи, король в листопаді 1640р. скликає новий парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, оскільки він проіснував до 1653р. Довгий парламент відіграв значну роль у революції і став, власне, органом буржуазії і її спільника – нового дворянства в їх боротьбі з абсолютиським ладом.

Довгий парламент, який був підтриманий більшістю народу Англії, повів новий наступ проти підвалин існуючого ладу. Незабаром король змушений був санкціонувати закон, відповідно до якого парламент не міг бути розпущений інакше як за власною постановою.

Так було нанесено ряд ударів по абсолютизмі і нова буржуазія домоглася обмеження королівської влади. Одночасно були ліквідовані Зоряна палата і Висока комісія. На цьому етапі була скасована абсолютна монархія і встановлена обмежена конституційна монархія.

У листопаді цього ж року король знову змушений був скликати парламент, який на цей раз функціонував з 1640 по 1653 р. і ввійшов в історію під назвою Довгий парламент. Скликання нового парламенту послужило початком революції і краху монархії в Англії. Діяльність цього парламенту стала головною політичною формою перетворень у країні. Прийняті ним рішення були спрямовані:

• проти державної церкви, в результаті чого єпископи були вигнані з Палати лордів, що суттєво змінило співвідношення сил у парламенті на користь Палати громад;

• на створення відповідальної перед парламентом адміністрації — судом імпічменту були засуджені граф Стаффорд, архієпископ Лодд;

• на скорочення судових повноважень корони — були ліквідовані всі суди королівської прерогативи, а замість них підтверджені повноваження судів загального права, що історично перебували під впливом статутного права парламенту.

Спеціальним актом були знищені такі важливі органи королівського абсолютизму, як Зоряна Палата і Висока Комісія, прийняті й інші парламентські акти, що спрямовувалися на обмеження абсолютної влади короля, а відтак і на зміну існуючої форми правління. Найважливішими були рішення, пов’язані із забезпеченням незалежності парламенту від корони. Щоб уберегти себе від несподіваного розпуску, Довгий парламент прийняв два важливих документи: Трирічний акт (15.02.1641 р.), який передбачав скликання парламенту кожні три роки незалежно від волі короля, й Акт, відповідно до котрого цей парламент може бути розпущений тільки за власним рішенням. Тим самим парламент із королівського органу влади перетворювався в національний. Ці та інші акти (наприклад, про виключні права парламенту в питаннях оподаткування. — Л. Б., С. Б.), були узагальнені й подані королю для затвердження у вигляді великої петиції під назвою «Велика ремонстрація» (01.12.1641 р.).

У цьому обширному парламентському акті(204 статті) докладно перераховувалися всі зловживання королівської влади в період правління Карла І. Водночас Велика Ремонстоація містила також і ряд найважливіших положень, які визначали розвиток Англії по капіталістичному шляху: статті про свободу торгівлі і підприємницьку діяльність, про створення відповідального перед парламентом уряду, про реформу церкви. Ремонстрація означала визнання певної політичної рівноваги в країні. Тому корона вирішила перехопити ініціативу політики в свої руки, і Карл І видав декларацію про захист корони від парламенту і про збір армії.

4 січня 1642р. король прибув до парламенту у супроводі військ, щоб особисто заарештувати 5 найбільш впливових опозиціонерів. Це було сприйнято як порушення привілеїв парламенту. Переслідувані заховались під захистом лорда – мера Лондона і міщан. Після обміну деклараціями про обоюдне порушення прав, Карл І залишив столицю. В країні виникло двовладдя. Разом з королем Лондон залишили біля 100 членів парламенту, які стали засідати в Оксфорді.Розпочалась війна наказів, які розсипались на місця і короною, і парламентом. Об’єктивним виходом могла бути і стала перша громадянська війна в країні (1642 – 1646р.р.). На першому етапі війни перевага була на боці королівської армії, краще навченої і озброєної. Але в 1645р. по парламентському біллю замість традиційної міліції(ополчення графств) створювалась постійна армія з єдиним командуванням, суворим дисциплінарним статутом.

Особливістю буржуазної революції в Англії було те, що буржуазія в союзі з новим дворянством(джентрі) боролася проти монархії, старої феодальної знаті і панівної церкви. У джентрі, що стали на шлях товарногрошових відносин, було значно більше спільного з буржуазією, ніж з феодалами.

Короля підтримували переважно економічно відсталі північні і західні графства, а також англіканська церква. За парламент стояли найбільш розвинені південносхідні та окремі промислові і торгові райони центру й півночі Англії.

3. Період громадянської війни. Класи і партії, сформовані в англійському парламенті.

Перша громадянська війна закінчилась поразкою короля і його політичного оточення. Після декількох військових поразок королівської армії Карл І втік до своїх союзників шотландців, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту.

Основна боротьба розгорнулася між групами так званих пресвітеріан і індепендентів. Головна роль в парламенті належала пресвітеріанам – партії крупної буржуазії, коду входили багаті купці, банкіри, а також великі землевласники. Пресвітеріани виражали інтереси крупної торгово-фінансової буржуазії і верхів дворянства. Вони прагнули ліквідувати обмеження, що заважали розвитку торгівлі та промисловості, конфіскувати і проодати церковні землі. Вони стояли за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем і негайне закінчення революції. Індепенденти - партія середньої буржуазії, середнього і дрібного дворянства. Сюди ж примикали заможні селяни (йомени), дрібні торгівці, ремісники . Індепенденти спирались на торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). Вони були прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ, що забезпечували їм спочатку підтримку з боку не лише дрібної буржуазії, заможного і середнього селянства, але, навіть, частини сільської і міської бідноти. Їх вождем був Олівер Кромвель, за його ініціативою парламент провів реформу армії, що дало можливість вихідцям із низів зайняти вищі командні посади. Солдати та офіцери почали одержувати платню, було покращено їх спорядження та зброю і у червні 1645 р. королівська армія зазнала поразки.

У 1646р. були відмінені так звані «лицарські володіння». Власники феодів вносили королю грошові платежі. Парламент відмінив платежі, і лицарські феоди були таким чином перетворені у буржуазну власність дворян. Проте дворяни продовжували одержувати феодальні платежі із селян.

І якщо в пресвітеріан була більшість у парламенті, то в індепендентів – підтримка армії на чолі з Кромвелем.

В результаті дій індепендентської армії її керівники влітку 1647р. здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість.

Народ почав відходити від індепендентів. Виникла нова політична течія дрібної буржуазії – «левеллери», які вимагали знищення королівської влади, встановлення демократичної республіки з однопалатним парламентом та загальним виборчим правом, а також повернення сільським громадам «огороджених земель». Армія співчувала левеллерам. Проте рух в армії очолювали офіцери (гранди), чим скористалася контреволюція, а тому навесні 1648р. почалася друга громадянська війна. Перемогу святкував парламент.

Розбіжності між різними течіями парламентської більшості наростали і весною 1648р. спалахнула Друга громадянська війна. На захист монархії піднялись головним чином шотландські аристократи – пресвітеріани, їх підтримав флот. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту (близько 140). Після цього парламент став по суті знаряддям індепендентської диктатури.

Кульмінацією революції став організований по рішенню парламенту суд над королем Карлом І(січень 1649р.). В склад суду – першого у світовій історії суду нації над короною – були включені до 150 правників і членів парламенту. Судовий розгляд тривав 5 днів. В результаті Карл І був визнаний "тираном, зрадником, вбивцею і ворогом держави”. Під тиском армії і в результаті політичних змін в країні, що відбувались паралельно процесу суд виніс смертний вирок. 30 січня 1649р. в присутності багаточисельного натовпу на лондонській торговій площі Карлу І відрубали голову.

Страта короля стала заключним, формально – юридичним завершенням встановлення в Англії республіки. Слідом за процесом Палата общин 19 березня 1649р. прийняла постанову про ліквідацію палати лордів – верхньої палати парламенту члени якої не підтримали ідею суду над королем.

Акт від 17 березня 1649р. скасував королівську владу "як марну, тяжку і небезпечну для свободи, безпеки й інтересів англійської нації”. 19 травня 1649р. Англія була проголошена республікою, яка повинна управлятися "вищою владою нації, представниками народу, в парламенті при цьому не повинно бути ні короля, ні лордів”.

Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї Палати общин. В Постанові про оголошення себе вищою владою в державі (4 січня 1649р.) Палата общин проголосила(1) визнання народного суверенітету як основи всякої влади,(2) представницьку і виборчу від общин організацію вищої влади,(3) законодавчі необмежені повноваження представників общин.

Парламент зосередив у себе практично всю повноту державної влади, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль.

Вища виконавча влада передавалась Державній раді(створена 7 листопада 1649р.) із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Формально Раді належали тільки повноваження по виконанню рішень парламенту. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення повноважень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки.

Політична система влади була нестабільною. В складі Довгого парламенту після 1649р. залишалось близько 80 депутатів. Більшість з них були одночасно членами Державної ради і Ради армії. Надзвичайно виросли авторитет і особиста військова влада О.Кромвеля. В цих умовах організація влади виявляла очевидне тяжіння до військово диктаторського режиму і одноособової влади.

4. Головні законодавчі акти, спрямовані на ліквідацію монархічного ладу і встановлення Республіки. «Знаряддя управління.

Конституційне закріплення республіканської форми правління було довершено Актом 19 травня 1649 р., згідно з яким у державі встановлювалася нова система влади. Її головним елементом виступав парламент, що складався з однієї палати громад. Повноваження парламенту були визначені ще до офіційного оголошення республіки. У постанові про проголошення себе вищою владою в державі (4 січня 1649 р.) палата громад визнавала народний суверенітет як основу будь-якої влади, представницьку і виборчу від громад організацію вищої влади, необмежені законодавчі повноваження представників громад. Парламент зосередив у своїх руках практично всю повноту державної влади, включаючи організацію уряду й адміністрації, керівництво армією та вищий судовий контроль. Однією з характерних рис нової державної форми було те, що одна крайність — королівський абсолютизм змінилася іншою — «парламентським абсолютизмом».

Третій етап революції. В 1650р. Кромвель замінив Ферфакса на посаді генерала армії, що ще більше зміцнило його позиції серед офіцерів. 20 квітня 1653р., спираючись на підтримку армії Олівер Кромвель розігнав так зване "охвістя” Довгого парламенту(усього 50 депутатів). Ця подія була початком встановлення військової диктатури.

Новий державний лад був юридично закріплений Конституцією від 13 грудня 1653р. під назвою "Знаряддя управління”, яку запропонувала Державна рада, а затвердила Рада армії.

"Знаряддя управління” встановлювало зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада "вільної держави Англії, Шотландії і Ірландії” зосереджувалась в подвійному інституті – парламенті і заново заснованому лорді – протекторі. Парламенту належали виключні повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові закони, встановлювати податки. Парламент повинен був скликатись регулярно(раз в 3 роки) і самостійно, не можна було розпускати його раніше ніж після 5 місяців його роботи. Право обирати депутатів до нього надавалось особам, які володіли майном вартістю 200 фунтів стерлінгів і яким виповнився 21 рік. Парламент повинен був складатись не менш ніж із 60 членів, "відомих своєю чесністю, богобоязливих і доброї поведінки”.

Поруч із парламентом засновувалась влада лорда протектора. Вибори на цю посаду проводились Державною радою(членів якої у кількості 15 чоловік обирав парламент). Лорд – протектор мав право затверджувати чи відхиляти закони парламенту. Він користувався практично необмеженою владою у справах управління. Протектор вважався головнокомандуючим армією, йому повністю належали права в сфері зовнішньої політики. Від його імені проводились всі призначення посадових осіб. Тільки призначення вищих посадових осіб вимагали згоди парламенту чи Ради.

Особливою статтею конституції повноваження лорда протектора довічно закріплювались за О.Кромвелем.

Прийняття конституції і переобладнання верхів політичної системи не ліквідували протиріч між суспільством і індепендентським керівництвом. Під натиском генералітету принципи військової організації були перенесені на адміністративно – територіальний устрій. Літом 1655р. країна була поділена на 11 військових округів на чолі з генерал – майорами (тобто старшими генералами). Намісники були як би протекторами в мініатюрі і наділялись значними повноваженнями.

22 травня 1657р. Кромвель одержав право самому призначати собі наступника. Одночасно відновлювалась Палата лордів(63 лорди).

Режим протекторату був тісно пов’язаний з особою і авторитетом Кромвеля. Як тільки він помер (3 вересня 1658р.), режим потрапив в тяжкий кризовий стан безвладдя. Призначений наступником батька Річард Кромвель не зміг втримати владу і в 1659р. його змусили відректися від звання і відновити умовну республіку. Громадське невдоволення режимом індепендентів і безвладною республікою одночасно стало настільки значним, що питання про відновлення монархії і історичної конституції в країні стало предметом практичної політики.

5. Нормативно-правові акти, що закріплювали «реєстрацію монархію»

У пошуках стабільності виходом стало представлятись повернення на престол династії Стюартів (спадкоємець престолу Карл ІІ знаходився у Франції). Відіграли свою роль і протиріччя в вищому військовому керівництві.

В цих умовах воєначальник і намісник одного з найбільших шотландських військових округів генерал Монк здійснив державний переворот. Його війська вступили в Лондон для здійснення політичного контролю над владою, а генерал попередньо встановив контакт з спадкоємцем престолу.

Парламентський конвент (в склад якого ввійшли і лорди) прийняв рішення про відновлення монархії, запрошення Карла ІІ і про пожалування йому прибутків замість конфіскованих в революцію володінь. Згідно постанови конвенту (25 квітня 1660р.) республіканський лад і парламентське єдиновладдя в Англії знищувались: "По стародавніх основних законах королівська влада в ньому належить і повинна належати королю, лордам і общинам”. У травні 1660р. Карл ІІ висадився в Англії і в‘їхав у столицю. Монархія була відновлена.

Ще до відновлення монархії Карл ІІ підписав своєрідні гарантії своєї майбутньої політики у вигляді Бредської декларації 1660р. Корона гарантувала повне і загальне прощення всім хто на протязі 40 днів визнає новий порядок(якщо тільки не буде особливих рішень парламенту), свободу совісті в країні, а також те що спори з приводу конфіскованого в революцію майна будуть вирішуватись не інакша як із згоди парламенту. Юридично декларація поклала початок конституції нової монархії, в якій корона вже не була головною частиною парламенту, а визнавала його верховенство і право на політичні прерогативи. Король підтвердив значення Великої Хартії вольностей 1215р., Петиції про право 1628р. і Великої ремонстрації 1641р..

Практична політика нової монархії пішла цілком закономірно – по іншому напрямку. Незважаючи на гарантії прощення, був проведений суд над уцілівшими учасниками процесу над Карлом І який виніс 29 смертних вироків. Тіла головних антироялістів – Кромвеля, Айртона та ін. – були викопані із могил і підвішені. Були відновлені основи англіканської церкви.

Без відома парламенту король видав «Акт про терпимість», що давав свободу католикам. Проте незабаром у 1673р. король змушений був опублікувати «Акт про присягу», яким католики позбавлялися права обіймати державні посади. У той же час було видано закон у 1662р. про осілість, яким заборонялося робітникам самовільно залишати місцевість, у якій вони працювали більше 40 років. Усе це викликало незадоволення широких верств суспільства. На виборах до парламенту у 1679р. боролися дві партії: партія вігів ( буржуазія і нове дворянство) і партія торі (прибічники короля). Перемогу одержала партія вігів.

6. Встановлення партійної системи в англійському парламенті: торі та віги.

Наростаюча криза і смерть лорд-протектора призвела до відновлення монархії і приходу до влади Карла II Стюарта. Але династія Стюартів схилялась до абсолютизму і католицької церкви, що визвало опозицію з боку буржуазії і нового дворянства. В парламенті оформлюються два крила – торі і віги. (між 1660 и 1680 рр.).

Спочатку свого створення ці перші партії носили віросповідувальний характер: віги – пуританці, торі – англіканці, а також доповнювались своїм відношенням до певних аристократичних династій: віги – противники короля Карла II і Якова II, торі – їх сторонники. Віги і Торі – одні з найдавніших партій і єдині, які пройшли 3 етапи розвитку партії (аристократичні кружки, політичні клуби, масові партії).

Віги (ліберали) – назва цієї партії вперше з'являється 1679 р. З самого початку назва "вігі" мала саркастичний характер. Так називали шотландських дисидентів. Приблизно між 1660 та 1680 роками цей термін почав вживатися по відношенню до англійської партії. Партія вігів утворилася із тих, хто не погоджувався з правлінням короля Якова ІІ, при якому вони виступили головною опозиційною силою і зрештою привели на англійський трон Марію та Вільгельма Оранських.

З самого заснування партій вігів та торі між ними з'явились визначальні відмінності. Вігі були протестантами, противниками тогочасної влади; віги виступали проти абсолютної монархії, виступали за обмеження її влади парламентом. Вони довгий час намагались довести, що ганноверська династія повинна бути на чолі Британії. Зрештою вони добилися визнання її прав на англійський престол і, скориставшись її політичною пасивністю, зосередили політичну владу в руках прем'єра - лідера вігів Р. Валпола. Це і поклало початок англійській традиції формування державного уряду. Зміцнення парламенту і послаблення королівської влади було результатом діяльності вігів. В цей час знову починала розгортатись боротьба між королем і парламентом, призвівши в 40-х роках до першої англійської революції. Згодом виявилось, що реставрація Карла II не примирила боротьбу між круглоголовими (віги) і кавалерами (торі). Зрадницька політика Карла II і Іоанна II, які намагалися розширити королівську владу шляхом підпорядкування Англії французькому королю Людовику XIV, підірвала авторитет торійської партії і змусила її лідерів взяти участь у революції 1688 р.

Внаслідок перемоги революції віги втратили свій характер реформаторів, адже в період з 1689 по 1770 рр. вони лиш дуже рідко брали владу у свої руки і фактично установили кабінетне правління. На 1760-ті роки склад партії відповідав її програмі. Її сила основувалась на впливі найбільших землевласників і на міських засадах.

В 1770 р. Георг III наніс лібералам значного удару, призначивши міністерство Норта до складу якого входили партії середнього і мілкого землеволодіння. До такого кроку змусило зрадництво деяких членів вігів своїм ідеям. Ці кроки короля були швидко підтримані партією консерваторів, а згодом і народними масами. Тепер поступово торі почали ставати більш авторитетнішими ніж вігів. Епоха правління консерваторів починається 1784 і тягнеться до 1830 р. Після краху своєї політики партія лібералів розпалася, організувалися самостійні групи: аристократичну і ліберальну. Після падіння Наполеона, наближається час невідворотних реформ, торі розуміють це і віддають владу вігам.

Знову продовживши свою діяльність віги починають реформи і розширюють виборче право. З переходом Європи на нову республіканську течію, поступово старі назви англійських партій відходять Тепер членами парламенту стають ліберали і консерватори. Правда старі терміни не були повністю замінені і продовжували застосовуватись, але вже не на офіційному рівні.

Торі (консерватори) офіційно почала свою історію з кінця 1670-х років, як помірно-права політична організація. Спочатку сама назва "торі", так само як і "вігі" мала саркастичний характер. Так прозивали ірландських бунтівників. Становлення партії почалось в 60-х роках XVII ст. Партію торі утворило аристократичне об'єднання, котре після реставрації династії Стюартів отримало більшість у парламенті і відзначилося переслідуванням прихильників революції. Представники торі були католиками і схвалювали та підтримували політику короля Якова ІІ. Також, з часом, вони почали добиватися відновлення прав та повернення маєтків, втрачених під час революції.