идпзк новая англия

Соціальний склад партії перших торі був неоднорідним. До неї входили вихідці з родин великих землевласників, верхівки духовенства, юристів, вищих чинів армії, королівської бюрократії. Ядро партії становили вершини верств правлячих класів - родовита аристократія.

Основні ідеї торі були взяті її ідеологами з концепції Роберта Фільмера, автора знаменитого трактату “Патріарх, або природна влада королів”. Кредо Фільмера зводилося до відстоювання переваги абсолютної монархії над іншими формами правління, затвердженні божественного походження королівської влади, а отже її абсолютності, неподільності й "непідсудності" суду земному. Фільмер також тісно пов'язував монархію із правом власності, прирівнюючи зазіхання на земельну власність до замаху на владу монарха. Природно, що подібні погляди прийшлись до серця багатьом землевласникам, і теорія Фільмера знайшла своїх прихильників серед більшості лендлордів і джентрі Англії.З плином часу партія торі поступово реформувала свою політику і вже з середини XVIII ст. остаточно оформилась як партія, що виражає інтереси земельної аристократії і верхівки англіканського духовенства, малого і середнього дворянства і частини мілкої буржуазії.

Виступаючи за необмежену владу короля й проповідуючи покору їй, торі все ж не бажали повністю передавати в руки монарха всю повноту влади й відмовлятися від долі в керуванні державою. Тому вони висунули теорію "рівноваги чинностей", виразником якої став член Королівського лондонського суспільства Томас Спрат. В опублікованій ним в 1667 р. "Історії Королівського суспільства" вказувалося, що англійська монархія тим і відрізняється від іспанської та французької, що не вимагає сліпої деспотичної покори від підданих, а виступає за досягнення "розумної рівноваги чинностей" (тобто короля, лордів і громад) у політиці. Подібна рівновага сприяє створенню гармонії між інтересами індивідуумів і суспільним благом. Будь-яке ослаблення політичної рівноваги "неминуче приведе до абсолютизму, створить дисгармонію й послабить державу". Щоб перешкодити цьому, король повинен управляти за допомогою парламенту. Однак торі не хотіли розширення функцій парламенту. Як писав із цього приводу Дж. Локк, "торі вирішили позбавити парламент повноважень і можливості змінювати що-небудь у державному або церковному устрої, залишивши його тільки як інструмент для збору грошей"

Свою прихильність королеві торі неодноразово демонстрували в парламенті під час обговорення різних законопроектів. Вони висловлювалися в захист королівських прерогатив у церковних справах і в питаннях фінансової політики. Особливо активно торі виступили в період так званої "виняткової кризи" 1678-1681 рр., коли в країні розгорілася гостра дискусія про можливість вступу на престол брата короля Якова ІІ - прихильника католицької церкви. Запропонований вігами білль про виключення із числа престолонаслідників Якова ІІ торі зустріли дуже гостро. Вони побоювалися, що "втручання в право спадкування приведе до небажаних результатів”, можуть виникнути небезпечні наслідки - короля захочуть вибирати за бажанням, або втрутяться інші країни для надання допомоги законному спадкоємцеві, і тоді війна буде неминучою.

Отже, як ми бачимо, партія торі у період Реставрації непохитно захищала інтереси монархії й була готова поставити на карту навіть саме існування протестантської релігії, аби тільки зберегти в недоторканності древній порядок престолонаслідування. Відстоюючи доктрину божественного походження влади короля, торі жадали від підданих безумовного підпорядкування його волі й не допускали навіть думки про можливість вчинення опору монархові.

Після Славної революції, у результаті якої в країні встановилося правління обмеженої монархії, і буржуазія разом із земельною аристократією значно зміцнила свої позиції, почавши впливати на всю діяльність уряду, функції політичних партій діаметрально змінилися. Партія вігів з опозиційної перетворюється в партію "порядку", а торі займає місце політичної опозиції. Особливістю стратегій обох партій було те, що вони користувалися єдиною ідеологією - Просвітництвом. Пояснювалося це тим, що учасники політичної боротьби були носіями двох видів власності - земельної й грошової. Звідси й пішла тотожність поглядів вігів і торі на питання про походження державної влади, конституційний устрій, парламентські привілеї та королівську прерогативу. Обидві партії також рівною мірою розділяли теорії "суспільного договору", "поділу влади", захищали громадянські свободи. Але оскільки торі ставали опозиціонерами по відношенню до політики короля Вільгельма Оранського, представника вігів, то саме вони ввели у свій ідеологічний арсенал теорію "опозиції".

З 1780-х до 1830 торі постійно знаходились при владі. Протидіючи революційним подіям в Англії, торі були змушені провести певні буржуазні реформи, але при цьому протидіяли реформам парламенту.

На початку XIX ст. репресивна політика торі в особі прем'єра Р. Карслі підірвала їх вплив на маси. Ліберальне крило партії почало пошук компромісу з буржуазією, що призвело до загострення внутрішніх партійних відносин. Остаточного удару по політичним позиціям торі нанесла парламентська реформа 1832 р., що відкрила доступ до парламенту представникам промислової буржуазії.

В середині XIX ст. на основі партії торі сформувалась Консервативна партія Великобританії, що існує до нашого часу. Після реформи 1832 р. почали виникати місцеві організації консерваторів, що у 1867 р. об'єдналися в Національний союз консервативних і конституційних асоціацій. Велику роль в формуванні партії зіграв Б. Дізраелі – лідер консерваторів 1846-1881, що був прем'єр-міністром в 1868 і з 1874-1880. З 1870-х до 1880-х років на Консервативну партію, яка виражала інтереси аристократів-лендлордів, стали покладатися все більш широкі кола промислової буржуазії. Поступово консерватори, продовжуючи захищати права лендлордів, почала разом з тим перетворюватися в основну партію англійського монополістичного капіталу.