0.Періодизація розвитку держави і права в Англії.

Британські острови були заселені культами-бритами, які жили в умовах первісного ладу. У середині І ст.. Британія була завойована римлянами, але на початку 5 ст. вони були змушені її залишити. Починаючи з ІІІ ст. на Британію нападають германські племена англів та саксів, і після того, як з островів були виведені римські війська, вони посилюють свої напади. У жорстокій боротьбі місцеве населення було частково знищене, а частково відтиснене на захід і північ острова. Отже, завойовники не змішались з місцевим населенням, а оселилися суцільною масою.

Тривала боротьба з місцевим населенням сприяла посиленню королівської влади у англів і саксів. У 6 ст. виникло декілька держав, приблизно від 7 до 20, вони були різноетнічними. Вони були різними у всьому – різна мова, культура, право, релігія, а також і збірники законодавства, які діяли лише на своїх територіях. З кінця 8ст. Англія стає об’єктом нападу з боку датчан і норвежців, і у 11 ст. нею управляє датська династія королів. У 1066році герцог Нормандії Вільгельм вторгся в Англію і після успішних військових дій став королем та централізував Англію, окрім Пн. Ірландії та Уельсу. Так закінчився І період – раньофедальний англійської історії.

ІІ період – сюзеральний період. Правління Генріха ІІ Плантагенета.

Було проведено низку реформ:

1. введення щитових грошей – перехід військової повинності від загальної до контрактної. З 1189року щитові гроші почало платити усе населення Англії. Саме тому англійське лицарство поступово перетворилось у мирних сільських господарів, що сприяло у подальшому зближенню їх з буржуазією.

2 реформа роз’їздних судів. Роз’їздні судді – довірені особи короля, юристи, які приїздили на певну місцевість на 3-5 діб та пропонували свої послуги безкоштовно. Також було створено так званий суд присяжних. Королівські роз’їздні судді, розглядаючи справи на місцях, залучали для їх розслідування особливих присяжних з представників місцевого населення (12 осіб).

ІІІ період – становопредставницький.

За Іоанна Безземельного (принца Джона) боротьба феодалів проти королівської влади загострилася. До великих феодалів приєднуються дрібні землеволодільці і міщани, а також церква. Такий союз був викликаний невдалою як зовнішньою, так і внутрішньою політикою І. Безземельного, зокрема різного роду поборами. Барони, а також лицарі і міщани, скориставшись складним становищем короля під час його зіткнень із папою і боротьби з Францією, змусили його прийняти їх умови. Ці умови знайшли своє відображення у виданій королем «Великій Хартії вольностей» 1215 р. Хартія підтверджувала права феодалів і захищала їх від свавільних і високих поборів, від зловживань опікою над майном неповнолітніх і ін. Права короля над стягнення феодальних платежів були обмежені певними випадками. Було передбачено захист вотчинних судів у справах вільних володільців від втручання королівських судів. Було запроваджено, що король не має права втручатися у справи свого феода. Якщо король порушив «ВХв», то Рада баронів може оголосити йому війну і вести до смерті короля. Таким чином було надано право народа на збройний опір, якщо його права порушувалися – jus resistendi.

Череда положень ВХв набула особливого значення завдяки створенню парламенту. Перша спроба організувати самостійну раду за становим принципом – це Рада баронів, яка збиралася до 1258р. Наступною стадією став парламент, скликаний Сімоном де Монфором. Парламент починаючи із 14 ст. складався із двох палат – палати лордів та палати громад.

IV період – буржуазний. Бере свій початок з правління Генріха 8. Він очолив і використовував у своїх інтерсах реформаційний рух у церкві, заснувавши англіканську церкву. За правління Едуарда 6 в Англії одержала широку підтримку протестантська доктрина християнської церкви. Проте її заборонила королева Марія І, католичка, яка здійснювала репресії проти інакодумців. За покарання понад 300 лідерів протестантського руху її прозвали Кровавою Мері.

Королева Єлизавета І стала проводити більш стриману релігійну політику і сприяла піднесенню англіканської церкви. ЇЇ правління опісля розглядають як золотий вік в історії Англії з огляду на встановлену нею рівновагу в релігійному житті, а також досягнення значної переваги на морі.

Реальну владу у своїх руках зосереджував король, крім того органами управління були Таємне рада та парламент. Таємна рада була законодавчим, виконавчим і судовим органом, вона складалася із вищих посадових осіб держави: лорда-канцлери, лорда-скарбника, лорда-зберігача печатки, лорда-адмірала та ін.. Склад Таємної ради не був постійним, її компетенцію визначав король. Таємна рада складалася із комісій та комітетів, особливе місце серед яких займала «Зоряна палата» - надзвичайний суд в кримінальних та цивільних справах. Через Зоряну палату король вів боротьбу проти великих феодалів та духовенства, політичних злочинів. Зоряна палата розглядала справи без участі присяжних.