1. Джерела і основні риси права феодальної Англії.

В Англії, як і в більшості західноєвропейських держав, в умовах ранньофеодальної монархії спочатку діяло звичаєве право. Звичаєве право спочатку діяло в усній формі, але згодом воно починає фіксуватися в різноманітних збірниках. Саме вони до нормандського завоювання були основними джерелами права. Найвідоміші з них це - Правда Іне (VII ст.) і Правда Альфреда (IX ст.).

Проте були й інші джерела права, серед яких варто виділити акти центральної влади: •

акти короля - ордонанси, привілеї; •

акти Парламенту —статути; •

спільні акти короля та Парламенту.

Після нормандського завоювання Англії розпочинається консолідація правових звичаїв і традицій у межах єдиної правової системи, загальної для всієї країни, яка згодом дістала назву "загального права". У його основу було покладено практику королівських роз'їздних судів, які три-чотири рази на рік виїжджали у провінцію та здійснювали правосуддя. Повертаючись у резиденцію, вони складали протоколи, з яких потім відбирали найбільш вдалі та вмотивовані рішення. Саме так створювалося "загальне право", що було неписаним і єдиним для всієї Англії. Норми "загального права" фіксувалися записами мотивованих звітів про судові рішення в збірниках судових протоколів так званих "свитках позовів". Від кінця XIII ст. складаються серії звітів, або щорічники. З появою щорічників усталюється звичай: при розгляді справи цитували аналогічні рішення, вміщені в них. Так, рішення Вестмінстерських (за місцем розташування резиденції вищих судів Англії') судів стають джерелом права.

Аналогічного значення набувають і рішення лорда-канцлера на постанови Вестмінстерських судів - "право справедливості".

Отож "загальне право" та "право справедливості", що спиралися на прецедент, стають важливим джерелом права.

Помітне місце серед джерел права посідала англійська юриспруденція. Вона виконувала роль дороговказу у складних лабіринтах двох систем англійського права. Юристами давалися коментарії до наказів королівських суддів, систематизовувалися норми "загального права". В практику судів увійшла традиція посилатися на авторитетні праці чи коментарі юристів.

Особливе місце серед джерел права належало науковим трактатам найавторитетніших юристів Англії: "Про закони і звичаї Англії" Гленвіля (XII ст.), "Про закони і звичаї" Г. Брактона (XIII ст.), "Про поземельні держання" Літтльтона (XV ст.) та ін.

Особливе місце серед джерел середньовічного права Англії посідали норми канонічного і торговельного права. Вони здебільшого були запозичені з інших країн і діяли на міждержавній основі. Виступаючи в ролі захисників безпечної морської торгівлі, яка приносила казні чималі доходи, правителі заохочували як діяльність купців, так і роботу їхніх судів. На рішення таких судів можна було подавати апеляцію в королівський чи канцелярський суд.

Отже, основними джерелами права середньовічної Англії були: звичай, правовий прецедент, акти органів центральної влади, роботи відомих англійських юристів.