Риси права

В Англії визнавалися три основні форми феодальної власності на землю: 1) вільно відчужувані пожалувані землі; 2) заповідні землі, власники яких не могли відчужувати свої маєтки, та передавання останніх за заповітом не дозволялося; 3) умовне довічне володіння, котре у разі смерті власника пере ходило не до його спадкоємця, а до сеньйора.

Суто анлійським інститутом був інститут довічної власності (коли власник нерухомості на певних умовах передавав її у володіння й управління іншій особі, що повинна була сумлінно управляти цим майном в інтересах третьої особи).

Зобов'язальне право визнавало різні види договорів , які поділялися на формальні (укладалися з дотриманням установленої процедури) та неформальні (прості). За англійським правом правом будь-який договір – це угода, але не кожна угода – догвір, оскільки угода може передбачати просто послугу. Угода як зобов’язальний договір набувала чинності тільки після скріплення її печаткою. "Загальне право" передбачало й надавало захист тільки формальним договорам. Що стосується простих договорів, то вони захищалися лише "правом справедливості".

Сімейне право перебувало під сильним упливом церкви. Відносини, пов'язані зі шлюбом і сім'єю, регулювалися нормами канонічного права. Заборонялися розлучення, позашлюбні зносини, шлюби між близькими родичами. Шлюбний вік був дуже низьким. Жінка повністю підпорядковувалася чоловікові. Вона, зокрема, не мала права самостійно укладати договори та робити заповіти.

У спадковому праві панував майорат - передання в спадок земельної власності старшому синові. Зазвичай, дійсним вважалося лише спадкування за законом.

У кримінальному праві існувала тричленна класифікація злочинів. Найтяжчим злочином вважався "тризн" - зрада, це могла бути "велика зрада" (повстання проти короля чи надання допомоги ворогам короля, замах на короля, королеву, їхнього старшого сина, вбивство канцлера, скарбника або королівського судді, підробка великої чи малої королівської печатки, грошей) та "мала зрада" (вбивство слугою свого пана, вбивство дружиною чоловіка). Далі йшла "фелонія"—тяжкі кримінальні злочини проти особи (вбивство, зґвалтування) чи власності. Третім видом був "місдимінор" (проступки) - дрібні злочини, що стосувалися лише приватних осіб і не зачіпали інтересів корони.

За зраду для чоловіків призначали страту через повішення або розривання на частини, а для жінок - спалювання.

Норми кримінального права були спрямовані, передовсім, проти простого люду, використовувалися для примушування розореного селянина прийняти умови роботи за наймом, котрі йому нав'язували. Проявом такої спрямованості кримінального права було, так зване, криваве законодавство.

Судовий процес як з цивільних, так і з кримінальних був змагально-звинувачувальним. Доказами у суді біли присяга, свідчення, власне зізнання. Широко застосовувалися тортури. Суд присяжних виносив вердикт про винність або невинність обвинуваченого одностайно. Інституту державного обвинувачення в Англії не існувало. Із 13 ст. з’явилися правозахисники, які поділялися на баристерів та соліситорів. Соліситори займалися підготовкою справи до суду, а баристери брали участь у судовому процесі.