6. Порівняльні витрати і міжнародний обмін

Участь кожної країни у світовому поділі праці породжує проблему її економічної доцільності, інтерес до якої економічна наука проявляє вже давно. Теоретичним обґрунтуванням економічної доцільності міжнародного поділу праці є теорія порівняльних переваг. Історично світові економічні відносини починалися із торгівлі товарами. Тому дана теорія й спирається на порівняльні переваги в торгівлі.

Класичним варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Давида Рікардо. Вона ґрунтується на положенні, згідно з яким окремі країни спеціалізуються з виробництва тих товарів, які мають відносно більш низькі витрати порівняно з іншими країнами. Для ілюстрації цього положення Рікардо взяв за приклад виробництво вина (В) і сукна (С) в Англії та Португалії (див. таблицю).

Таблиця.

Абсолютні та порівняльні переваги на виробництво товарів

Країни	Абсолютні витрати часу		Порівняльні витрати часу
	Сукно (С)	Вино (В)	Сукно (С)	Вино (В)
Англія Португалія	40 20	30 10	4/3 В 2 В	3/4 С 1/2 С

Як видно з таблиці, виробництво вина і сукна в Португалії абсолютно дешевше, ніж в Англії. Якщо керуватися звичайною логікою, то Португалії невигідно купувати в Англії ні вино, ні сукно. Але Рікардо пропонує враховувати не абсолютні, а порівняльні витрати. Він виходить з того, що ціна товару - це грошова форма вираження мінової вартості, тобто мінова вартість сукна знаходить своє відображення через певну кількість вина, а мінова вартість вина виражається через певну кількість сукна. При цьому в основі мінової вартості лежить відношення абсолютних витрат.

Спираючись на абсолютні витрати, можна обчислити порівняльні витрати, тобто мінову вартість сукна та вина. Дані, наведені в таблиці, свідчать, що в Англії мінова вартість вина дорівнює 3/4 С, а в Португалії – 1/2 С, тобто в Англії ціна вина вища, ніж у Португалії (3/4 С>1/2 С). Тому Англії вигідніше відмовитися від виробництва свого вина й купувати його в Португалії. Португалії ж доцільно відмовитися від виробництва сукна й купувати його в Англії.

Теорія Рікардо пояснює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи головним чином міжнародні відмінності у природнокліматичних умовах виробництва товарів. Проте з розвитком промисловості, насамперед обробної, їхня роль як фактора виробництва помітно зменшилася. Вирішальну роль стали відігравати виробничі фактори суспільного походження.

Ця ідея дістала своє відображення в неокласичній двофакторній моделі Хекшера-Оліна. Згідно з цією теорією два основні фактори – матеріальні та людські ресурси – розподілені між країнами нерівномірно. Тому в умовах відкритої економіки кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, стосовно яких вона має надмірну кількість виробничих факторів, і, як наслідок, порівняно низькі ціни. І навпаки, країна буде прагнути імпортувати ті товари, на які у неї відчувається дефі­цит виробничих факторів, а тому й порівняно високими є ціни.

Згідно з моделлю Хекшера-Оліна, у процесі міжна­родної торгівлі ціни факторів виробництва вирівнюються, і відповідні країни втрачають початкові переваги. Це пояснюється тим, що з розвитком експортних галузей кожної країни її виробничі фактори перестають бути надмірними, попит на них порівняно з пропозицією вирівнюється і ціни зростають до рівноважного рівня.

Вирівнювання цін факторів виробництва ліквідує порівняльні переваги окремих країн, розширює коло країн-експортерів певних видів товарів і сприяє виникненню міжнародної конкуренції за отримання порівняльних переваг на вищому рівні економічного розвитку.

Ці процеси викликали необхідність модифікації двофакторної моделі Хекшера-Оліна. Спочатку вона була доповнена таким фактором, як кваліфікація праці. Тому спеціалізація країни на експорті трудомістких товарів частково враховує переваги в рівні кваліфікації робочої сили. Подальше доповнення моделі іншими факторами перетворило її в багатофакторну модель.

У другій половині XX ст. істотний вплив на розвиток міжнародної торгівлі почав справляти науково-технічний прогрес. Це знайшло своє відображення в моделях неотехнологічної теорії. Найбільшого поширення серед них набула модель технологічного розриву, автор якої англійський економіст М.Познер. Її суть полягає в тому, що міжнародна торгівля може виникати навіть за однакової наявності у країнах виробничих факторів, але за умов технологічного розриву між ними.

Нові технології, що вперше виникають в будь-якій країні, дають їй можливість виробляти традиційні товари з меншими витратами або випускати нові товари. В обох випадках країна, що першою застосувала технічне нововведення, одержує порівняльні переваги і спеціалізується на експорті високотехнологічних, наукомістких товарів, ліцензій та прямого інвестування чи на експорті порівняно дешевих традиційних товарів.

Технологічний розрив між країнами в окремих галузях виробництва не вічний. Він поступово долається, але може виникати знову, проте в інших галузях, між іншими країнами і на більш високому рівні науково-технічного прогресу.