2. Визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності:

• завдання забезпечення приросту капіталу;

• підвищення рівня прибутковості інвестицій і суми доходу від їх вкладан­ня;

• зміну пропорцій у структурі реального і фінансового інвестування;

• удосконалення технологічної і відтворювальної структури капітальних вкладень;

• удосконалення галузевої і регіональної спрямованості інвестиційних програм;

3. розробка найбільш доцільних шляхів реалізації стратегічних цілей інвести­ційної діяльності:

• розробка стратегічних на­прямів інвестиційної діяльності;

• розробка стратегії формування інвестицій­них ресурсів;

4. конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її впровадження передбачає встановлення послідовності та строків досягнення окремих цілей та завдань через:

• зовнішню узгодженість у часі, яка досягається відповідністю інвестиційної стратегії загальній стратегії роз­витку підприємства з урахуванням очікуваних змін у кон'юнктурі інвестиційного ринку;

• внутрішню узгодженість у часі - це відповідність окремих напрямів інвес­тування одне одному, а також відповідного формування необхідних для цього інвестиційних ресурсів;

5. Оцінювання розробленої інвестиційної стратегії:

• узгодженість цілей, напрямів і етапів інвестиційної стратегії з базовою стра­тегією підприємства;

• внутрішню збалансованість інвестиційної стратегії, тобто узгодженість окре­мих стратегічних цілей і напрямів інвестиційної діяльності між собою, а також послідовність їхнього виконання;

• узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем, тобто від­повідність інвестиційної стратегії змінам економічного розвитку, інвести­ційного клімату і ринку країни;

• можливості впровадження інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу. У процесі такої оцінки насамперед розглядаються потенційні можливості підприємства у формуванні власних джерел фінан­сових ресурсів, а також можливості залучення до реалізації інвестиційної стратегії необхідних фінансових та матеріальних ресурсів за рахунок ін­ших джерел;

• прийнятність рівня ризику, пов'язаного з реалізацією інвестиційної стра­тегії. При цьому розглядаються рівні основних інвестиційних ризиків і можливі фінансові наслідки для підприємства, шляхи їх компенсації:

• результативність інвестиційної стратегії на основі визначення економічної ефективності реалізації інвестиційних програм, а також оцінка зовніш­ньоекономічних результатів, якщо такі передбачені стратегією.

Інвестиційну стратегію слід розглядати і як процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю, який включає в себе:

• тактичне управління інвестиційною діяльністю шляхом формування інвестиційного портфелю компанії;

• оперативне управління інвестиційною діяльністю через оперативне керування окремими інвестиційними проектами та програмами.

Теорія інвестиційного портфеля була розроблена американським вченим Марковіцем, який визначав зміст портфелю як способу вкладання інвестором своїх заощаджень у різні види активів та Уїльямом Шарпом, який визначає послідовність формування інвестиційного портфелю, а саме:

• вибір інвестиційної політики;

• аналіз ринку цінних паперів;

• формування портфеля цінних паперів.

Інвестиційний портфель формується відповідно до інвестиційної стратегії (політики) з урахуванням таких чинників:

• фінансові можливості інвестора (наявність внутрішніх джерел фінансування);

• можливість залучення зовнішніх джерел фінансування, вітчизняних та іноземних – у т.ч. залучених та запозичених ресурсів;

• інвестиційний клімат;

• кон’юнктура інвестиційного ринку;

• особливості інвестиційної стратегії (рівень агресивності інвестиційної стратегії, схильність до ризику, спроможність ефективно управляти портфелем).

Інвестиційні портфелі класифікуються за багатьма ознаками в залежності від цілей, які переслідує інвестор, див. табл. 10.1:

Таблиця 10.1.

Класифікація інвестиційних портфелів

Ознака класифікації	Характеристика інвестиційних портфелів
Мета інвестування	формування заради отримання прибутку з метою збереження капіталу з метою приросту капіталу з метою забезпечення резервів з метою підтримки ліквідності з метою розширення економічного впливу з метою спекуляції
Вид	портфелі ЦП портфелі реальних інвестицій депозитарні портфелі іпотечні портфелі валютні кредитні портфелі іноземних інвестицій комбіновані
Рівень ризику	без ризикові з мін. ризиком з середнім ризиком високо ризикові авантюрні
За спеціалізацією портфеля	галузеві регіональні загально - державні муніципальні портфелі іноземних інвестицій
За способами управління	фіксований керований

Згідно з розробленою стратегією інвестор прагне оптимізувати свій портфель таким чином, щоб забезпечити досягнення всіх стратегічних цілей шля­хом пошуку найбільш прийнятних сполучень усіх чинників. Найважче оптимізувати такі цілі, як дохідність і ризик, адже найбільш дохід­не інвестування водночас є найбільш ризикованим. Отже, система стратегічного управління дозволяє сформулювати глобальні цілі роз­витку фірм, позицію менеджерів та оперативно пристосовуватися до змін ринкового середовища.

Можна виділити такі основні типи інвестиційних стратегій у портфельному інвестування.

Стратегія ефективного власника базується на тому, що інвестор одержує не тільки доступ до певних видів продукції і забезпечення контролю над фінансови­ми потоками. Його місія полягає також і в підвищенні науково-технічного і виробничо-збутового потенціалу, фінансовому оздоровленні підприємства. Основний дохід інвестора є довгостроковим і утворюється в результаті госпо­дарської діяльності підприємства. Тому для здійснення цієї стратегії необхідні значні ресурси не тільки на придбання контрольного пакету акцій, але й на роз­виток емітента. Коли підприємство стане високорентабельним і його акції зрос­туть у ціні, інвестор матиме можливість продати свій пакет і одержати значні прибутки. Саме цю стратегію обирають венчурні фонди для фінансування інно­ваційного бізнесу.

Стратегія спекулятивного злиття або поглинання відрізняється тим, що ін­вестор стає власником контрольного пакету акцій, маючи на мсті доступ до дефі­цитних видів продукції (послуг), фінансових ресурсів, одержання у розпоряд­ження вигідних об'єктів нерухомості, а також інших майнових і немайнових прав. Великі підприємства через застосування цієї стратегії отримують можливість спря­мувати значні фінансові потоки на свої дочірні фірми, офіцер, банки тощо.

Інвестор може одержати прибуток або за рахунок управління грошовими по­токами підприємства або через реалізацію пакета акцій кінцевому інвестору. Ме­та застосування стратегії спекулятивного злиття або поглинання відносно дріб­них компаній зводиться до придбання вигідних площ у престижних районах для використання їх під офіси, склади, зведення нових будівель. Як передумови ви­користання стратегії можна розглядати належність інвестора до фінансово-промислової групи, банківських або торгово-посередницьких структур, які володі­ють необхідними коштами для скупки контрольного пакету акцій.

Зазначена стратегія використовувалася і використовується, як правило, на перших етапах приватизації, коли на підприємстві починається боротьба за пере­розподіл власності.

Іншою розповсюдженою стратегією пасивного управління виступає страте­гія індексного фонду. Вона базується на тому, що структура портфеля повинна відбивати рух обраного фондового індексу, що віддзеркалює стан усього фондо­вого ринку або окремих його сегментів. Види цінних паперів та їх частку визна­чають так само, як і при розрахунку індексу.

Таким чином, при формування стратегії управління портфелем цінних паперів інвестор має керуватися основними принципами портфельного інвестування такими як безпечність, доходність вкладень, їх ріст та ліквідність.