- •Тема V. Морські простори
- •2. Правовий режим міжнародних рік
- •Чорноморські протоки
- •2) Гібралтарська протока
- •3. Балтійські протоки
- •4) Протоки Ла-Манш
- •5) Магелланова протока
- •Суецький канал
- •2) Панамський канал
- •3) Кільський канал
- •Іі. Правовий режим міжнародних рік
- •Правовий режим міжнародних рік
Суецький канал
Суецький канал розташований на території Єгипту і з’єднує Середземне море через Червоне море і Баб-ель-Мандебську протоку з Індійським океаном.
Має протяжність в 195 км, ширина — від 120 до 318 м. (з урахуванням озер, які входять в систему каналу) і є третім по довжині штучним морським каналом після Лоренса (США) і Біломорсько-Балтійськи каналом (Росія). Канал не має шлюзів.
Роботи щодо прокладання сучасного Суецького каналу були розпочаті в 1859 р. і завершились після 10 років будування. В день відкриття каналу 17 листопада 1869 р. перші шість суден пройшли із Середземного моря від Порт-Саїда в Червоне море.
Канал створювався в колоніальні часи і його статус із 1880 року визначався режимом міжнародної концесії. Він довгий час належав Загальній компанії морського Суецького каналу, що фактично була англо-французьким підприємством із Правлінням в Олександрії і юридичним місцезнаходженням в Парижі.
У 1888 році в Константинополі представниками 9 держав (Австро-Угорщиною, Великобританією, Німеччиною, Голландією, Італією, Іспанією, Росією, Туреччиною і Францією) була підписана конвенція, що передбачала вільне плавання по каналу комерційних суден і військових кораблів усіх держав у будь-який час, у тому числі й у воєнний.
Відповідно до Конвенції до каналу ніколи не повинно застосовуватися право блокади.
У воєнний час не допускається ніяких ворожих дій ні в межах власне каналу, ні в межах трьох морських миль від його вхідних портів.
Військові кораблі воюючих держав повинні проходити через канал без зволікання і не затримуватися в портах Суец і Порт-Саїд більше 24 годин.
Між виходом із цих портів військових суден воюючих держав повинно пройти не менше 24 годин.
У липні 1956 року президент Єгипту Гамаль Абдель Насер видав указ про націоналізацію Компанії Суецького каналу з передачею всього майна, усіх прав і обов'язків Єгипту. Після цього відбувся ряд драматичних подій — рішення Єгипту, спровокувало проти нього збройну агресію Великобританії, Франції й Ізраїлю, що була успішно відбита лише завдяки ефективній допомозі і підтримці з боку СРСР.
У цей період канал продовжував функціонувати. Проте, зробивши для себе певні висновки з цих подій, 24 квітня 1957 року Єгипет проголосив обов'язковість для себе Константинопольської конвенції, рішучість забезпечувати і підтримувати вільне і безперервне судноплавство.
Тільки в 1967-1976 роках Суецький канал був закритий у зв'язку з окупацією його території й ушкодженнями, отриманими в ході єгипетсько-ізраїльського конфлікту. У повному обсязі він почав функціонувати після укладання єгипетсько-ізраїльського мирного договору 1979 року.
2) Панамський канал
Панамський канал розташований у найбільш вузькій частині Центральної Америки, що з'єднує Північну і Південну Америку.
Канал з'єднує порти Атлантичного узбережжя (Кристобаль, Колон) і Тихого океану (Панама, Бальбоа).
Панамський канал має довжину 81,6 км (штучне озеро Гатун і 65, 2 км власне каналу). Ширина каналу від 150 до 300 м, він має на своєму протязі 12 шлюзів.
Будувався канал із 1881 по 1914 роки, перший океанський корабель пройшов по ньому 3 серпня 1914 року, хоча офіційно він був відкритий тільки в 1920 році.
У будівництві такого каналу були насамперед зацікавлені Сполучені Штати, що за Хей-Паунсефотськомим договором 1901 року, скориставшись скрутним становищем Великобританії в період англо-бурської війни, одержали територію Панамського каналу у своє повне заступництво.
Територія каналу, що одержала міжнародно-правовий статус, об'являлася нейтральною, гарантувався вільний прохід через канал військових і торгових суден усіх держав, як у мирний, так і у воєнний час.
У 1902 році США, погрожуючи будівництвом альтернативного каналу на території Нікарагуа, за 40 млн. доларів викупили у французів концесію на будівництво Панамського каналу.
В результаті пошуку різноманітних варіантів прокладки водного шляху в 1903 році США одержали від Колумбії смугу землі шириною 10 миль за одноразову плату в 10 млн. доларів і щорічні платежі по 250 тис. доларів протягом 100 років. Але через якийсь час, у тому ж 1903 року, 12 серпня, провінція, по території якої проходив канал, не без втручання США, оголосила себе незалежною державою Панамою, котру 13 листопада відразу ж визнали США.
Через три дні США уклали з Панамою договір, відповідно до якого Сполученим Штатам давалося право необмеженого контролю над зоною каналу на вічні часи. Канал був оголошений недоторканним і вільним для доступу в будь-який час суднам усіх країн.
Суверенітет Панами над каналом був відновлений за Договором про Панамський канал від 7 вересня 1977 року, яким скасовувалися всі старі угоди щодо каналу, хоча до 1979 року територія всієї зони Панамського каналу знаходилася під юрисдикцією США, а потім відповідно до договору стала управлятися спеціальною змішаною американо-панамською комісією.
Водночас США зберігали на термін до 31 грудня 1999 року право регулювання транзиту через канал, як і ряд інших прав. Другим Договором про постійний нейтралітет і експлуатацію Панамського каналу і Протоколом до нього, від того ж числа, проголошувалося, що канал буде відкритим для мирного транзиту суден усіх країн на умовах повної рівності і недискримінації.
З 1 січня 2000 року над Панамським каналом цілком відновлений суверенітет Панами.