Розділ 3. Мовні уподобання телеаудиторії

Яку мову хоче чути зі своїх телеекранів глядацька аудиторія? Адже багато хто пояснює панування російської мови на телебаченні тим, що нині в Україні є певна частина населення, яка не сприймає і не приймає української мови, і тому, щоб не втратити популярності, треба підлаштовуватися під неї. Мовні уподобання глядачів з'ясовували, провівши соціологічне опитування, НРТР та НТГ "Віталіс". Вони дістали результати, яких, власне, і треба було сподіватися. Переважна більшість (55,7%) хоче дивитися телепередачі як українською, так і російською мовами. Помітні і позитивні тенденції: глядачів, які воліють чути виключно українську мову з телеприймача, більше, ніж тих, хто хоче чути лише російську (12,7% і 8,9% відповідно).

Мимоволі виникає думка про потребу створення на телебаченні мовних служб, які б відповідали за якість мови, що виходить в ефір. До цих служб слід залучити фонетистів, фахівців з культури мови, мовознавців, які б працювали з дикторами, ведучими. Тобто телеканали мають дбати не лише про те, що давати в ефір, а й про те, як це буде звучати.

На підставі здобутих даних можна припустити, що телебачення працює на аудиторію в прямому розумінні цього слова. Воно ніби "догоджає" всім: і російськомовним, і україномовним глядачам. Тож постає логічне запитання: чому частка російськомовної продукції на телебаченні більша, якщо кількість глядачів, які воліють дивитися тільки україномовну продукцію, переважає кількість охочих дивитися лише російськомовні телепередачі? Працівники телебачення не переймаються проблемами української мови, що постали внаслідок численних заборон і утисків у попередні періоди, не пропагують її, не хочуть змінювати поширений у масі стереотип про нібито вищість російської мови. Наше телебачення не спроможне довести, що українська мова повноправна, цілком самодостатня; навпаки, воно утверджує погляд на українську мову як меншовартісну. Чому український канал не може вести трансляцію виключно українського мовою? Невже існує щось, що можна висловити російською мовою, а українською - ні?

Посередньо проти української мови діє і те, що російськомовні програми майже завжди цікавіші, різноманітніші за україномовні. Тому у свідомості багатьох глядачів російськомовні програми привабливіші, захопливіші. Природно, що глядачі віддають їм перевагу. Українським телеканалам треба створити свої передачі - видовищні, сучасні, а не просто ретранслювати російські або продукувати - знову ж таки - російськомовні копії їх. Тоді телеаудиторія, навіть російськомовна її частина, буде охоче дивитися такі конкурентоспроможні програми. Глядача передусім цікавить якість телепродукції. У такий спосіб українська мова має можливість утвердитися на телебаченні, не повторюючи історії телеканалу УТ-1, де функціонує українська мова (хай і не надто досконала й розмаїта), але сам канал має порівняно невелику аудиторію, переважно з людей похилого віку. Проте, очевидно, найбільша проблема полягає якраз у тому, що наші телеканали не готові до цього. Вони свідомо не беруть на себе такої повинності, чи властиво обов'язку, дарма що мають для цього всі засоби. Що ж до глядачів, то їм слід активніше захищати свої мовні права, рішуче заявляти, що вони хочуть дивитися україномовне (а не російськомовне чи зросійщене) телебачення.

Певні надії на поліпшення ситуації вселяють рішення державних органів, ухвалені останнім часом. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. затверджено Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки. У Програмі зазначається, що "існує гостра потреба в активізації цілеспрямованої роботи над забезпеченням використання української мови у засобах масової інформації...". Для розв'язання цієї проблеми заплановано:

- висвітлення в державних друкованих та аудіо візуальних засобах масової інформації актуальних питань розвитку і функціонування української мови та завдань щодо піднесення її престижу;

- розроблення і здійснення заходів щодо тиражування найкращих українських фільмів, а також озвучення українською мовою творів світового кіномистецтва;

- увідповіднення засновниками засобів масової інформації їхньої діяльності з вимогами законодавства про мови[4, с. 1].

Ця Програма має забезпечити "розширення функціонування української мови у засобах масової інформації".

14 квітня цього року Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення, "дбаючи про конституційний захист української мови як державної та про розширення сфери її застосування в суверенній Україні" прийняла відповідне рішення. Вона ухвалила "вважати виконання законодавства України щодо мови теле- і радіопрограм та передач незадовільним" і у зв'язку з цим вказала телерадіоорганізаціям "на нагальну необхідність забезпечення належних обсягів ефірного мовлення українською мовою та на невідкладне приведення своєї інформаційної діяльності у відповідність з вимогами чинного законодавства щодо мови програм і передач", У затверджених Національною Радою Рекомендаціях визначено, що українська має бути мовою програм і передач при мовленні на загальнонаціональних каналах, а також трансляції телерадіопрограм більш як на половину адміністративно-територіальних утворень (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь); так само українська або українська (не менш як 50%) та інші - при регіональному мовленні; програми й передачі власного виробництва ведуться державною мовою[5, с. 14].

Дальший перебіг подій покаже, чи дійде до практичної реалізації цих ухвал, а чи - як це не раз бувало досі з попередніми правильними рішеннями - вони залишаться тільки на папері, а українська мова на своїй батьківщині, на українських телеканалах і далі зоставатиметься нелюбою упосліджуваною пасербицею.