2.2. Мова розважальних тv - передач

У широкому комплексі проблем, пов'язаних із сучасним телебаченням, слово набуває особливого значення. Мовлення телебачення розглядають як важливий фактор емоційної взаємодії трьох основних елементів - зображення, звуку і власне слова. Слово - головний "інструмент" у майстерності будь-якого журналіста.

Телебачення стало однією з форм повсякденного життя. А тому і мовлення, яке звучить з екрана, можна вивчати як одну з форм повсякденного мовленнєвого спілкування. Телебачення покликано нести в широкі маси не лише передові ідеї, але й високу культуру мови. Серйозні вимоги ставлять до літературності мовлення, яке звучить, і до правильності вимови. Не треба забувати, щодо мовлення телебачення глядачі ставляться як до взірця, еталона, саме тут деякі з них вчаться справжньої літературної вимови.

Прагнення до чистоти мовлення, його зрозумілості - один з основних професійних принципів тележурналістів. Досвідчений диктор сказав: "Прислухайтесь, і ви зауважите, що майже половину слів ми не чуємо, а вловлюємо за змістом. Слухач же повинен чути, а не прислуховуватись" [2, с. 69].

Телевізійне мовлення має свою специфіку: не можна вживати слово незрозуміле або мало зрозуміле. Адже телеглядач не має змоги зупинити потік мовлення, подумати чи заглянути у словник, як, наприклад, читач газети.

Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, слід зважати на те, що комунікативно-суспільні функції та завдання спілкування у певній сфері зумовлюють вибір і своєрідне використання мовленнєвих засобів, причому це свідомий вибір і строго мотивоване використання засобів висловлювання [2, с. 69].

Потреба розглядати проблеми наповнення теле- простору України зумовлена очевидною примітивізацією теле- продукції. пропонованої нашій увазі провідними телеканалами. Від нерозбірливості у доборі художніх фільмів і від нехтування вимогами про державну мову до тенденційного подання політичних подій у світі, в Україні - ось лише невелика частка вад українських телеканалів.

Тривогою багатьох науковців є те, що низькопробна імпортна та вітчизняна "розважалівка" успішно імплантує в душі української молоді культ грошей, розваг, насильства, сексуальної вседозволеності, і це відбувається при тому, що в самій Америці (найпотужнішому експортері художніх фільмів, розважальних програм тощо) існує жорсткий контроль за змістовим і візуальним наповненням програм, фільмів, які транслюють у некодованому ефірі. Для захисту дитячої свідомості від "патогенного" теле впливу у США навіть впроваджено систему використання електронних чіпів, які вимикають телеприймач у передбачений відповідним кодом момент для унеможливлення засмічування дитячої свідомості, її травмування аморальними чи шкідливими відомостями, візуальною інформацією.

Сучасну мовно-культурну політику телебачення України слід визначити як двомовну з переважанням російської. Українські діячі, перейняті долею рідної мови, не раз наголошували, що наша телевізія лишається, як і раніше, найдійовішим масовим засобом русифікації українців. При цьому, знов-таки згідно з радянською традицією, русифікація здійснюється як шляхом прямого обмеження української мови в ефірному часі, так і шляхом змішування двох мов. Знаряддям змішування є двомовні програми, зокрема, передачі тарапунько-штепселівського стилю, коли один ведучий виголошує текст російською мовою, а другий - українською, роль якої нерідко виконує суржик.

Як зазначає Віталій Дончик, "те, що антиукраїнським силам не вдалося здійснити законодавчо-українсько-російську двомовність нам тепер намагаються нав'язати практично, реально. Справдешня картина нашого телебачення - це зумисні колотині, лемішка, шкідлива для обох мов, а особливо української, перемішування, за наявності якою про чистоту тої чи тої годі говорити. Тим більше-мріяти про атмосферу пієтету до української мови, плекання коментаторами, дикторами, ведучими, редакторами багатства, свіжості, вишуканості мовленнєвого ряду[2, с. 70].

Надзвичайно складною є проблема двомовності. Зокрема, у праці Василя Лизанчука "Навічно кайдани кували" порушено проблему русифікації й етноциду. Автор згадує: "Штучно було обмежено сферу вживання української мови "для домашньою користування" [2, с. 71].

В Україні телебачення продукує малий відсоток українських текстів. Серед них багато ефірною часу займають телефільми переважно іноземного виробництва. Лише за один день (25. 08. 02) на телеканалі "1+1" були продемонстровані телефільми: "Зоряна брама" (США), "Агент національної безпеки - 2" (Росія), "Друга книга джунглів. "Мауглі та Балу" (США), "Агентство Місячне сяйво" (США), "Нічого втрачати" (США), "Підземка" (Франція). Анатолій Погрібний відзначає: "Українських фільмів в інформаційному просторі України є не більше 2%, і далеко не тому, що їх бракує чи поспіль всі вони погані, хоча за законом їх мало б бути не менше 30%" [2, с. 71]. Про це у своїй авторській програмі Анатолій Погрібний говорив ще кілька років тому, однак ситуація сьогодні не змінилася.

На телеканалах в Україні маємо взаємозаміну двох мов: української, російської. "Панує вакханалія двомовності, заборонена в будь - якім країні цивілізованого світу (навіть у таких офіційно двомовних країнах, як Канада, англійське та французьке телебачення стерильно розмежовані)".

Наприклад, 4. 09. 05 на каналі «Інтер» в ефір вийшли передачі такими мовами (Див. Додатки):

Отже, українські передачі ефірного часу мали 2 год.40хв., російські 5год. 15хв.

Така мішанина двох мов української і російської є і на каналі УТ -1 (Див. Додатки).

Такий перехід з української мови на російську і навпаки, має негативний вплив на психіку людини. У мовленні українця (та й росіянина) залишаються сліди суміші двох мов. Послуговуючись чужим, великі мовні ресурси рідної мови не використовуємо. Зокрема письменниця Оксана Забужко констатує: "З погляду питомого росіянина (чи принаймні освіченого філолога!) наша "українська" російська є таким самим інвалідним покручем".

Телепрограма "Хто крайній? " вийшла в ефір 19.10.02 на каналі "Інтер". У програмі двоє ведучих, спілкуючись, "перескакували" (залежно від ролей, які виконують) з української мови на російську і навпаки. У "Коханні з першого погляду" чоловік переодягнений на жінку розмовляв українською (допускаючи граматичні помилки у словах). її співрозмовником був партнер сміливий, категоричний, що свідчить про його впевненість, твердість характеру. До того ж він докладно коментував, пояснював, інформував. Мовлення жінки обмежувалось, короткими запитаннями, у яких відчутним є сумнів, нерішучість (за тембром голосу) : "Куди?", "Поздоровляємо! ", "До побачення".

Отже, повноцінного функціонування української мови на українських телеканалах немає. Потрібно усувати деформації мови, зберігати її чистоту, евфонічність на сучасному телебаченні, як і в цілому у ЗМІ [2, с. 73].