7. Наука і світогляд. Роль світогляду в науковому пізнанні. Праця в.І. Вернадського "Науковий світогляд ".

Наука — форма людських знань, і складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності; особлива сфера цілеспрямованої людської діяльності, яка включає вчених з їхніми знаннями і здібностями, наукові заклади, і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об'єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства. Поняття Н. застосовують для означення: всієї системи перевірених практикою знань, які в заг. продуктом суспільного розвитку, певного виду суспільної діяльності людей, що сформувався в процесі істор. розвитку і спрямований на пізнання законів дійсності в інтересах практики; форми суспільної свідомості, відображення дійсності в суспільній свідомості; підсумкового досвіду людства в концентрованому вигляді, елементів духовної культури всього людства, багатьох істор, епох, і класів; засобу передбачення й активного осмислення з допомогою теоретич. аналізу явищ об'єктивної дійсності для наступного використання досягнутих результатів у практиці; системи знань, в якій світоглядні, філософ. основи й висновки є невід'ємним, обов'язковим елементом.

Наук. пізнання світу суттєво відрізняється від ін. форм відображення дійсності. Заг. методом, відповідним сучас. Н., є діалектика, особливими методами — спостереження, індукція і дедукція, аналогія, формалізація, математизація науки тощо. Існують також часткові методи, пов'язані з окремими галузями Н.— фізикою, хімією, біологією та ін. На вибір предмета'досліджень, спрямованість і темпи розвитку Н. вирішальний вплив справляють соціально-екон. умови, передусім потреби матеріального виробн.

Вернардький розробив концепцію ноосфери, що стала основою нової системи поглядів – антропокосмоцентризму. У звязку з небаченим раніше посиленням впливу людства на природу, виникає можливість катастрофічних наслідківдля людства та навколишньої пророди. Це вимагає рівності всіх людейінтереси і добро всіх – планетарне завданняноосфера – нова система світосприйняття розвитку людства, вимагає нового типу людини – вільної, незалежної від інших організмів. Сучасна людина залежить від рослин, а не повинна. Наука і повинна забезпечити синтезування їжі. Але Вернадського хвилюють наслідки відкриття. Виключення війни з життя суспільства, висунув особисту етику вченого.

10. Антична філософія, схожість та відмінності від "східної" філософської традиції, основні періоди розвитку. Значення античної філософії для форм. Європейської культури.

Антическая философияродилась в условиях полисной демократии и являла собой мышление немногочисленного соря свободных граждан. Господствовал космоцентризм – представление о том, что окружающий человека мир есть огромный и таинственный космос, который, как подчеркивал Гераклид, не создан ни богами, ни людбми. Человек рассматривался как микрокосмос, малая вселенная с богатым духовным содержанием. Основной темой античной философиия была тема первоначала(основы) мира. Так Фалес считал ее водой, Гераклит – огонь, Демокрит – мельчайшие неделимые атомы, Платон – безтелесные идеи, Аристотель – активная форма- все отдельные вещи возникают из пассивной материи под воздействием формы.

Начиная с сократа эллинская философия стала постепенно обращатся к проблеме человека. Смысла его жизни, свободлы и счастья. Подчеркивалось, что человек должен познавать мир и самого себя. В античной философии имелись различные школы, учения, идеи. Наиболее извесными были школы элеатов, софистов, скептиков,Ю стоиков, коников.

2 крупных направлени – материализм (линия Демокрита – обяснял мир причинами естественного характера) и идеализм (линия Платона – обяснял мир причинами иного свойства –бог, мировой дух).

Основні етапи: досократівський (мілетська школа – Фалес, еелйська школа – Парменід, у центрі досократівської філософії – пробеми фізики та космосу), класичний (софісти і сократ, вперше спробували визначити суть людини і вчинили антропологічний переворот у філософії, Платон і Арістотель – відкриття надчуттєвого, органічне вормулюванняосновних класичних проблем), елліністичний (перехід від коментувань вчень Платона і Арістотеля до формування проблем етики, Епікур, Пірон), римський (, стоїцизм, скептицизм, епікуреїзм, неоплатонізм.