36. Діяльність як універсальний спосіб людського буття. Діяльність і культура. Структура діяльності. Проблема опредмечення і розпредмечення. Феномен відчуження.

Діяльнясть — суттєва визначеність способу буття людини в світі, здатність її вносити в дійсність зміни, опосередковані ідеальним. Осн. моментами Д. є суб'єкт (носій) Д.; мета — ідеальний образ бажаного, відповідно до якого перетворюється предмет; засіб, за допомогою якого здійснюється перетворення; предмет (об'єкт), на який спрямовано Д.; результат Д. В домарксистській філософії суб'єктом Д. вважався, як правило, окремий індивід , в марксистській — єдність індивіда і суспільства. В зв'язку з цим і мету Д. в марксизмі розуміють як суспільно-істор., а не суто індивідуальне явище. Заг. засобом Д., за марксизмом, є сукупність знарядь праці, створених людьми,— техніка і технологія. В домарксистській філософії знаряддям і засобам Д., особливо матеріальної, не надавали належної уваги.

Як єдність ідеального і реального, проблема діяльності органічно пов'язана з основним питанням філософії. Природа, суспільство і мислення, найзаг. закони яких вивчає філософія, не відокремлені одне від одного непрохідною межею. Д. є органічним синтезом усіх цих трьох сфер дійсності: природа — її предмет; суспільство— суб'єкт; мислення — ідеальна сторона Д.

Культура (лат. — обробка, облагородженая, виховання, освіта) — сукупність усіх видів перетворюючої діяльності людини і суспільства, а також результати цієї діяльності. Будучи специфічно соціальною програмою людської життєдіяльності, К., на відміну від біол. програми, закріплюється в матеріальних і духовних цінностях, знакових системах, акумулюючи в них певні знання, значення, творчі здібності, уміння людини і забезпечуючи їхнє соціальне наслідування. У вужчому розумінні К.— це система освіти і виховання як спепифіч. спосіб наслідування суспільних здобутків людства з метою соціалізації особи, її професійної підготовки і всебічного, гармонійного розвитку. У зв'язку з поділом людської діяльності на матеріальну і духовну розрізняють матеріальну і духовну К. Матеріальна К.— система цінностей, що є продуктами матеріального вироби., обслуговують матеріальну діяльність і задовольняють матеріальні потреби людей (засоби і знаряддя праці, споруди, техніка, ужиткові речі тощо). До духовної К. належать продукти духовного вироби. (оен. форми суспільної свідомості, норми соціальні), які виконують ідеологічну, регулятивну, прогностичну та ін. суспільні функції і задовольняють духовні потреби людини. Відмінність між матеріальною і духовною К. відносна. Основою функціонування і розвитку К. є суспільне виробництво, зокрема, його соціально-екон. базис. Однак рівень і зміст К. визначаються не лише екон., а й ідеологіч. причинами, залежать від характеру істор. епохи, певною мірою від особливостей географ, середовища, нац. характеру і психіч. складу того чи ін. народу.

Своєю практичною діяльністю людина, за Марксом, здатна не тільки протистояти стихійній «інтегративній» тенденції природного «цілого» до перетворення людини на «частину» цього цілого, а й здатна надати самому природному «цілому» людських, соціальних рис. Практична діяльність людини, праця в процесі свого функціонування «постійно переходить з форми діяльності у форму буття, з форми руху у форму предметності» (Маркс). «Опредметнена» в речовині природи людська праця і є набутим природною речовиною в процесі її «обробки» працею новою («суспільною») її (речовини) властивістю. Практична взаємодія природи й людини є своєрідним «обміном ролями» між ними. Те, що історично (в антропогенезі) було цілим (природа), стає «частиною» (людської свідомості або діяльності), колишня ж «частина» (людина) стає «цілим».

Спрямована на задоволення не власне людських (соціальних), а лише біологічних, «тваринних потреб, праця ніби втрачає свою людську (соціальну) винятковість, стає «чужою» людині, «відчужується».

«Відчуження» виявляє себе в перетворенні самої праці, в тому числі її продуктів, на «чужі» людині чинники, які панують над людиною та обставинами її житгя. Особливої сили й універсальності відчуження набуває за капіталізму, безпосередньо виявляючися в тому, що відносини між людьми (суспільні відносини) набирають форми «відносин між речами». Людина за умов капіталістичного відчуження функціонує лише тією мірою, якої потребують речі, створені її працею.

Завдяки відчуженню «робітник стає тим бідніший, чим більше багатства він виробляє, чим більше зростають потужність і розміри його продукції. Робітник стає тим дешевшим товаром, чим більше товарів він створює, у прямій відповідності із зростанням вартості світу речей зростає знецінення людського світу». На перший план висувається уречевлена форма людської діяльності, яка підпорядковує собі зміст

Опредмечивание – превращение субъективной реальности в реальность объективную, материальную. Это воплощение человеком своего Я путем создания нового, предметного мира в ходе практики в различных ее формах. В это небывшем мире сознание и угасает. Перходя в иную – вещественную форму. Так протекает создание человеком другого мира – мира культуры. Напротив, распредмечиванеи есть извлечение человеком того опыта, который как-бы спрятан в предметах, запеетлен в них (напр, в книгах).