- •1. Філософія. Проблема предмету філософії. Специфіка філософських проблем. Праця м.К.Мамардашвілі "Як я розумію філософію".
- •3. Поняття світогляду та його історичні форми. Структура світогляду. Світогляд і філософія.
- •4. Відношення "людина - світ" як філософсько-світоглядна проблема. Форми опанування світом: духовно-теоретична, духовно-практична, предметно-практична.
- •2. Філософія і культура. Основні функції філософії.
- •5. Міфологія як тип світогляду. Особливості світогляду давніх слов'ян.
- •6. Особливості релігійного світогляду. Світоглядний та гносеологічний аспекти віри. Християнство і його вплив на культуру України.
- •7. Наука і світогляд. Роль світогляду в науковому пізнанні. Праця в.І. Вернадського "Науковий світогляд ".
- •10. Антична філософія, схожість та відмінності від "східної" філософської традиції, основні періоди розвитку. Значення античної філософії для форм. Європейської культури.
- •Восточная ф не имела практики и представляла собой только теорию, которая состояла из религиозных постулатов, в то время, когда др греч содержала в себе больше мифологии, чем религии.
- •8. Основні риси давньоіндійської філософії. Брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •11. Основні проблеми філософії "досократиків". Мілетська школа (Геракліт, Парменід, піфагорейці, елеати, атомісти).
- •12. Софісти. Філософія Сократа та її значення для європейської культури, зокрема філософії України. Праця Платона "Апологія Сократа".
- •9. Філософія давнього Китаю. Даосизм та конфуціанство.
- •13. Філософія Платона: Теорія ідей, вчення про пізнання. Праця Платона "Менон".
- •14. Філософія Арістотеля: основні ідеї та їх вплив на світову філософію. (Характеристика однієї з праць Арістотеля "Метафізика"або "Категорії"")
- •15. Особливості культури та філософії доби середньовіччя. Роль Біблії в європейській культурі. Теоцентризм. Праця Фоми Аквінського "Природнича теологія".
- •16. Особливості культури та філософії доби європейського Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм.
- •17. Особливості філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання у ф.Бекона і р.Декарта.
- •18. Філософія і.Канта. Основні положення теорії пізнання. Філософія Канта і класична наука. Категоричний імператив Канта.
- •19. Філософія Гегеля. Діалектика, принцип тотожності мислення та буття, "панлогізм", розуміння історії. Праця г. Гегеля "Енциклопедія філософських наук. Наука логіки"
- •20. Філософія л.Фейєрбаха. Ідеї філософської антропології. Вчення про релігію. Праця л. Фейєрбаха "Сутність християнства".
- •21. Філософія марксизму: основні ідеї та їх вплив на світову філософію і соціальну практику. Праці к.Маркса "До критики політичної економії"; "Німецька ідеологія", (одна з них).
- •22. Марксистська філософія в XX сторіччі: розробка проблем, їх оцінка та роль в суспільному бутті. Різновиди марксизму.
- •23. Розвиток філософії в Україні: характеристика основних етапів.
- •24. Особливості культури Київської Русі. Зародження філософських ідей. Значення християнства у становленні української культури. Праця Іларіона Київського "Слово про закон і благодать".
- •25. Києво-Могилянська академія як осередок української і слов'янської культури. Внесок професорів Академії в філософську культуру України.
- •40. Особливості класичної та некласичної традицій у філософії: порівняльний аналіз.
- •27. Соціально-філософські мотиви в творчості Тараса Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.
- •28. Тенденції розвитку філософії в радянській період.
- •29. Основні ідеї російської філософії кінця XIX - початку XX ст. (в.С. Соловйов, м.О. Бердяєв, п. Флоренський, л. Шестов та інші).
- •35. Антропологічний ренесанс у філософській думці XX століття (Шелер, Плесснер, Кассірер та інші.) Праця м.Шелера "Положення людини в космосі".
- •30. Релігійні течії в філософії кінця хіх-хх століть. Характеристика одного з спрямувань.
- •31. Філософія неотомізму. Праця Тейяра де Шардена "Феномен людини".
- •32. Філософія позитивізму, етапи її розвитку. Позитивізм та розвиток науки.
- •33. Постпозитивістське тлумачення науки. Ідея парадигми та наукового товариства. Праця т.Куна "Структура наукових революцій".
- •34. Філософія к.Поппера. Ідеї плюралізму, верифікації та фальсифікації в науці. Праця к.Поппера "Логіка і ріст наукового знання ".
- •36. Діяльність як універсальний спосіб людського буття. Діяльність і культура. Структура діяльності. Проблема опредмечення і розпредмечення. Феномен відчуження.
- •37. Людське існування як фундаментальна проблема екзистенціальної філософії (м.Хайдеггер, к.Ясперс, а.Камю). Праця ж.П.Сартра "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •39. Комунікативна філософія. Проблема суб'єкт-суб'єктної взаємодії (к.-о.Аппель, ю.Хабермас, к.Ясперс, м.Бубер, о.Ф.Больнов).
- •41. Діалектика. Основні історичні форми діалектики і їх місце в історії філософії.
- •42. Проблема свідомості (марксизм, фрейдизм, феноменологія, екзистенціалізм про свідомість). Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Праця 3. Фрейда "я і Воно".
- •78. Поняття політики як феномену суспільного буття. Політична організація суспільства (філософські проблеми). Політична ідеологія та політичні організації в сучасній Україні.
- •43. Свідомість та мова. Мова в житті людини та науковій творчості. Національна мова і національна свідомість.
- •44. Проблема буття (Парменід, класична онтологія, "нові онтології" - Гуссерль, Хайдеггер, Сартр, Лукач). Буття як повнота (тотальність).
- •45. Проблема субстанції в історії філософії: монізм, дуалізм, плюралізм.
- •47. Філософські категорії, їх специфіка та роль у пізнанні і людській діяльності. Наукове мислення та категорії.
- •46. Співвідношення матеріального та духовного в бутті людини (тлумачення в працях з релігійної філософії, марксизму, філософської антропології, комунікативної філософії").
- •48. Категорії "рух" і "спокій", "час" і "простір". Соціально-культурний та когнітивний зміст і функції перелічених категорій.
- •49. Категорії "кількість" і "якість". Роль кількісних методів у науковому пізнанні.
- •50. Категорії тотожності, розрізнення, протиріччя. Протиріччя як джерело руху і розвитку. Соціальні протиріччя.
- •51. Категорії "сутність" і "явище", їх соціокультурний та когнітивний зміст та функції.
- •52. Категорії "зміст" і "форма", організація та самоорганізація, їх соціокультурний і когнітивний зміст та функції. Праця у. Пригожина та і.Стенгерс "Порядок з хаосу"
- •53. Категорія заперечення (діалектичний і метафізичний смисл). Розвиток та відмирання, утвердження і заперечення як екзістенціальна та гносеологічна проблема.
- •54. Принципи детермінізму й індетермінізму. Категорії детермінації. Сучасна наука та детермінізм і індетермінізм.
- •55. Поняття пізнання. Суб'єкт та об'єкт пізнання в класичній, некласичній та постнекласичній науці і методології.
- •56. Пізнання та предметно-практична діяльність. Практика як соціокультурна і гносеологічна категорія (марксизм, прагматизм).
- •57. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Істина і правда. Позиція фалібілізму. Істина та достовірність.
- •58. Проблема та гіпотеза в науковому пізнанні.
- •59. Чуттєве та раціональне в пізнанні. Сенсуалізм і раціоналізм в науковому пізнанні. Емоції і наукова творчість. Проблема інтуїції.
- •60. Поняття науки. Критерії науковості знання. Наука і псевдонаука. Соціокультурні функції науки.
- •61. Наука як пізнавальна система та соціальний інститут. Проблема лідера в науці. Моральна відповідальність вченого.
- •62. Класична, некласична та постнекласична наука (основні риси). Історичні типи наукової раціональності.
- •63. Наука в культурі постмодерну. Праця ж-ф Ліотара" Стан постмодерну".
- •64. Поняття наукового методу. Методологія, метод, методика. Співвідношення філософського і наукового методів у процесі пізнання.
- •65. Емпіричний рівень пізнання. Форми та методи емпіричного пізнання. Поняття наукового факту і емпіричного закону.
- •67. Категорії «закон» і «хаос» у сучасній науці та культурі. Синергетика: основні філософські проблеми. Тотальність як динамічна цілістність. Праця г.Хакена «Синергетика».
- •68. Соціальне буття. Основні проблеми філософії соціального буття. Духовне та матеріальне в існуванні спільства (теософські, марксистські та інші погляди).
- •69. Культура як соціально-історичний феномен, спосіб буття людини. Культура і антикультура. Масова культура.
- •72. Поняття традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства, інформаційного суспільства (д. Белл, о.Тоффлер).
- •71. Культура і цінності. Національна культура і загальнолюдські цінності.
- •74. Конфлікти та злагода, війни та мир, революції та еволюція в розвитку історії.
- •73. Суб'єкти та об'єкти історії. Народ та особа в історії. Місце природних і духовних чинників в історичному процесі.
- •75. Проблеми сенсу та спрямованості історії. Основні концепції прогресу та регресу. Сутнісні риси сучасних глобалізаційних процесів.
- •76. Соціальна структура суспільства, особливості сучасного стану. Інтелігенція в суспільному бутті. Ідея еліти. Проблема національної еліти і її роль в житті нації.
- •79. Громадянське суспільство. Держава, право, людина в умовах громадянського суспільства. Проблеми формування громадянського суспільства в сучасній Україні.
- •80. Идеи Римского клуба. Глобальные проблемы современности и основные пути их решения.
- •81. Опозиція «модерн-постмодерн» у культурному поступі людства. Праця п.Козловськи «Постмодерна культура»
40. Особливості класичної та некласичної традицій у філософії: порівняльний аналіз.
Традиція (лат. — передача) — форма передачі соціального досвіду шляхом відтворення цілісних комплексів діяльності; ідеї, звичаї, норми, що передаються з покоління в покоління. В Т. акумулюються звичаї, порядки, норми поведінки, погляди, смаки, що історично склалися і переходять із покоління в покоління. Т. поділяються ва прогресивні, які відповідають істор. потребам суспільного розвитку, та реакційні, що є гальмом розвитку.
Традиція пов'язана насамперед з спадкоємністю ідейних засад мистецтва, з наслідуванням принципів зображення дійсності, художніх засобів виразності. Дійовість творчої традиції — у стимулюванні нових пошуків і дій. Вона не має нічого спільного з догматичним повторенням загальновизнаних канонів. Новаторство в мистецтві — це відкриття незнаних досі явищ естетичної реальності, новизна проблемних ситуації і художньої форми, збагачення художньої творчості новими героями і темами, ідеями і методами. Но-ваторство неможливе без творчого переосмислення традицій, які, в свою чергу, утверджуються й своєрідно заперечуються в процесі творення нового мистецтва, нових традицій. Істинне новаторство успадковує кращі традиції, ті, які виходять за межі свого часу, мають прогрес, гуманістичне спрямування. Визначальною метою такого новаторства е осягнення провідних тенденцій сучасної доби, розкриття складного процесу становлення нової людини. Художній культурі соціалістич. суспільства чужі як однобічний традиціоналізм і сліпе наслідування вже відкритого, так і поверхове псевдоноваторство, обмежене формальними пошуками. Будь-які спроби представників модернізму в сучас. бурж. мистецтві спрямовані на те, щоб приголомшувати публіку зовн. трюкацтвом і самодостатністю <чистої форми», . не мають нічого спільного з справжнім новаторством, вони ворожі природі мистецтва й приречені на забуття.
26. Основні теми філософських пошуків Г.Сковороди. Поняття "серця" та "сродної праці". Вплив філософії Г.Сковороди на українську та російську філософію. Праця Г. Сковороди "Разговор пяти путников о истином счастії в жизни".
Основателем украинской классической философии считается выдающийся мыслитель Григорий Савич Сковорода (1722-1794), который родился в селе Чернухи Полтавской губернии. Учился в Киево-Могилянской академии (1738-1741, 1744-1750), был певцом придворной капеллы в Санкт-Петербурге (сбежал оттуда в академию назад доучиваться)(1742-1744), находился в составе посольской миссии за границей (1750-1753), а после преподавал в Переяславе поэтому, работал домашним учителем. В 1759-1764гг., а также в 1768г. преподавал в Харьковском колледже, после чего до самой смерти был путешествующим философом, писал диалоги, читая и даря их своим друзьям и знакомым.
Философия, по Сковороде, есть сама жизнь, поэтому главным в человеке есть не столько его "теоретические" познавательные способности, сколько эмоционально-волевое естество ее духа, сердце, с которого вырастает и мысль, и стремление, и чувство. Подобно Сократу Сковорода признавал: "познай себя", "загляни в себя". Реальность по Сковороде, не является монистическим "идеальным или материальным" бытием, она есть гармоническим взаимодействием трех миров: макрокосмоса, большого мира, в котором "живое все рождено"; микрокосмоса, или человека, это "мирок, мирочек", но глубиной он не уступает большому миру, а в определенном понимании даже охватывает последний; символического мира, или Библии. В свою очередь, каждый из трех миров есть соединением двух "натур": "видимой", "теневой" и "невидимой", "внутренней", "светлой".
Так макрокосмос в своей "видимой" ипостаси видится как природный мир вещественных явлений и предметов, как материя, однако в действительности является лишь "пустой видимостью", "местом", "тенью" настоящей, но невидимой его "натуры" - Бога. Макрокосмос единый, но единство его специфично, это "двое в одном и одно из двух", она "неразрывна", но одновременно "несметна", то есть Бог есть не сама природа, а ее "источник", "свет", "солнце".
Также и микрокосмос, человек, есть единство двух "натур": "эмпирической" (темной) и "внутренней" (настоящей, "истиной"). "Эмпирический" человек, точно также как и материя, является "тенью", "тьмой", "тленностью". "Ты – ничто, а она в тебе сущность, ты – грязь, а она твоя краса".
Причем микрокосмос не просто сосуществует с макрокосмосом, пассивно отображая его структуру. Человек (микрокосмос) является активным моментом в гармоническом взаимодействии с большим миром (макрокосмосом), ведь естеством "внутреннего" человека, по Сковороде, есть Бог. Поэтому сократовский призыв Сковороды "познай себя" означает в нем познать Бога. Самопознание как познание своего божественного естества трактуется Сковородой не в гносеологическом, а главным образом в этико-эстетическом плане. Отсюда трактование человека как "бездонности", а бездонностью этой есть "сердце".
Экзистенциональный плюрализм Сковороды раскрывается как принципиально кордоцентрический. " Глубокое сердце есть не что иное, как мыслей наших безграничных бездна – действительное естество и сущностная реальность и сама эсенция – и зерно наше и сила, в которой только состоит жизнь и бытие наше, а без нее есть мертвая тень".
Таким образом, большой мир (макрокосмос) и человек (микрокосмос) находятся в состоянии гармонического взаимодействия. Однако гармония эта устанавливается не сама собой, не автоматически, своей основой она имеет творческую жизненную инициативу человека. Причем существует не один – единственный способ гармонизации взаимоотношений Человека с миром, таких возможных способов множество, и каждому предстоит найти свой соответствующий своей неповторимости и уникальности способ жизни в мире. Но непосредственно эти способы представлены Человеку символически. Между макрокосмосом и микрокосмосом существует посредник – третий мир, мир символов – Библия. И тут, как и в первом и втором мирах, тоже выделяются две "натуры" – "видимая" (предметная образность символа) и "невидимая" (смысл, "расшифровка" смысла символа).
Таким образом, путь к "невидимой" натуре третьего мира лежит через "расшифровку" символов "натуры" "видимой". "Расшифровка" эта, однако, не есть чисто теоретическим трудом, она охватывает всю сферу человеческой жизнедеятельности, поскольку требует умения видеть за обманчивой внешностью жизненных реалий их настоящий (духовный) смысл. Поэтому философия трактуется Сковородой как сама жизнь, а не теория сама по себе. "Философия или любовь к мудрости, - провозглашает Сковорода,- организует все вокруг дел своих с той целью, чтобы дать жизнь духу нашему, благородство сердцу, светлость мысли, как основы всего. Когда дух весел, мысли спокойны, сердце мирное – то и все светлое, счастливое, блаженное. Это и есть философия."
Таким образом, доминантными направлениями философии Сковороды являются: антеизм ("сродность" Человека всему миру), экзистенциональность (ориентированность на неповторимое человеческое существование) и кордоцентризм ("сердце" - всему голова).
Одновременно с Кантом и , очевидно, независимо от него сделал так называемый контркоперниконский переворот, то есть опять поставил человека в центр внимания.