Сполучники

Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться разом (одним словом);

• адже, аніж, ніж, отже, отож, таж, також, теж, тож;

• аби, мовби, немовби, ніби, начеб, неначеб, щоб, якби;

• мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;

• абощо, тощо, якщо;

• притому, притім, причому, причім, проте, зате, затим.

Частина сполучників може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо: або ж, адже ж, але ж, бо ж, все ж, хоч би, хоча б, коли б, коли б то.

Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучниках: дарма що, та й, то й, так що, тому що, через те що, для того щоб, з тим щоб, в міру того як, з тих пір як.

У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні- окремо: незважаючи на те що; тимчасом як; затим що.

Сполучники з підсилювальними частками отож-бо, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то, тільки-но пишуться через дефіс.

Розрізнення сполучників та інших частин мови

Важливо розрізняти складні сполучники таж, теж, тож, якби, якже, якщо, щоб, проте, зате, притому, причому (які пишуться разом) і однозвучні поєднання інших частин мови та ж, те ж, то ж, як би, як же, як що, що б, про те, за те, при тому, при чому (які пишуться окремо).

Сполучники можна заміняти іншими синонімічними сполучниками: таж- адже, теж- також, тож- тому, якби- коли б, якже- якщо, якщо- коли, щоб- аби, проте- однак, зате- але, притому- до того ж, причому- і то.

Однозвучні ж поєднання інших частин мови сполучниками замінити не можна.

Сполучники членами речення не бувають і не відповідають на питання (на питання може відповісти все підрядне речення, а не сполучник).

Однозвучні ж поєднання слів є членами речення і відповідають на питання в реченні: яка? - та ж; яке?- те ж; що?- то ж; як? яким способом?- як би, як же; що?- що б, про що? про яке?- про те, за що? за яке?- за те, при чому?- при тому, при чому.

ЧАСТКИ

Частки пишуться окремо, разом і через дефіс.

Частки би (б), же (ж), то (вказівна), ось, он звичайно пишуться окремо від інших слів: як же бути, зробив би, ось як, он куди, зроби ж, що то за.

Разом вони пишуться лише в складі сполучників та інших часток: авжеж, атож, аякже, таж, мовби, немовби, немовбито, неначебто.

Частки ось і он пишуться разом лише в словах осьде і онде. Але залежно від вимови їх можна писати і окремо: ось де, он де.

Разом пишуться частки аби-, де-, -сь, ані-, ні-, чим-, чи-, як-, що- (абихто, дехто, хтось, ніхто, аніхто, аніскільки, чимало, чимдалі, чимшвидше, якраз, якнайшвидше, щодня, щороку).

Але частка що, коли вона стоїть після слова, до якого відноситься, пишеться окремо (поки що, тільки що, ледве що).

Через дефіс пишуться частки казна-, будь-, -небудь, -бо, -но, -то (підсилювальна), -от, -таки: хтозна-де, казна-який, будь-де, де-небудь, скажи-бо, слухай-но, якби-то, отакий-то, як-от, вивчив-таки.

Але частка таки, коли вона стоїть перед словом, яке підсилює, пишеться окремо (таки вивчив, таки домігся свого).

Через дефіс пишеться іншомовна частка екс- у значенні "колишній": екс-президент, екс-чемпіон, екс-прем'єр.

Але всі вище названі частки завжди пишуться окремо у випадку, якщо між ними і словами, яких вони стосуються, стоїть інше слово: абихто - аби до кого, ніщо - ні про що, щодень- що не день, казна-то - казна з ким, будь-який - будь на якому, хтозна-то - хтозна й хто, іди-бо - іди ж бо, якби-то - якби ж то, все-таки - все ж таки.