179. Спростування.

Спростування – обґрунтування хибності тези або невідповідності правилам доведення тези, аргументі чи демонстрації.

Відповідно розрізняють такі види спростування:

-спростування шляхом критики тези – обґрунтування недосконалості доведення шляхом встановлення хибності тези чи її невідповідності правилам стосовно тези

Встановлення невизначеності тези, факту її підміни або того, що положення, яке проголошене тезою, не потребує доведення, є одним із спростувань тези. Та найпереконливішим видом спростування тези є обґрунтування її хибності. Цей вид спростування здійснюється такими двома засобами: шляхом обґрунтування істинності антитези і „зведенням до абсурду”.

-спростування шляхом критики аргументів – обґрунтування недосконалості доведення шляхом встановлення хибності аргументів, їх недостовірності, наявності „зачарованого кола” в доведенні або того, що ці аргументи перебувають у необхідному зв’язку з тезою.

-спростування шляхом критики демонстрації – обґрунтування недосконалості доведення шляхом встановлення неспроможності зв’язку між аргументами і тезою, тобто неправильності умовиводу, у формі якого здійснюється доведення. Критика аргументів і демонстрації є слабкими формами спростування, оскільки виявлення недосконалості аргументів чи демонстрації(або того і іншого) не є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідну тезу хибною.

180. Дискусія і полеміка як різновиди суперечки.

Дискусія – публічна суперечка, яка ведеться компетентними людьми на зборах, симпозіумах, конференціях, у пресі, на семінарах і становить за мету розв’язання певної проблеми чи принаймні виявлення шляхів її розв’язання і зближення позицій учасників цієї суперечки. Дискусія як форма спілкування є сукупністю тверджень(які по черзі висловлюються її учасниками) та їх обґрунтувань. Об’єднуючою ланкою цих тверджень є судження(чи система суджень), в якому формулюється проблема(тема, предмет дискусії). Мета дискусії – досягнення істини чи принаймні кращого взаєморозуміння її учасників з відповідної проблеми. Якщо учасники дискусії відмовляються від загальноприйнятих засад її проведення, то вона може перетворитися на полеміку – конфронтаційну форму суперечки.

Полеміка – один з найпоширеніших різновидів публічної суперечки, для якої характерні протистояння, конфронтація, протиборство сторін; форма протиставлення принципово різних думок, ідей, точок зору. Якщо учасники дискусії, відстоюючи протилежні думки, прагнуть зблизити свої позиції, знайти спільне рішення, зрештою встановити істину, то метою полеміки є перемога над супротивником, захист своєї власної точки зору. Учасник полеміки вдається до тих засобів, які вважає найефективнішими, не рахуючись з тим, прийняті вони для інших чи ні. Не випадково протилежна сторона в полеміці називається не опонентом(як у дискусії), а супротивником. Якщо результатом дискусії є синтез пропонованих думок, то результатом полеміки є перемога однієї точки зору над іншою, в іншому разі вона закінчується безрезультатно. В житті нерідко дискусія стає такою бурхливою, що переростає в полеміку, якщо її учасники не доходять консенсусу.