- •1. Філософія Стародавньої Індії.
- •2. Філософія Стародавнього Китаю.
- •3. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •4. Антична філософія: космоцентризм.
- •5. „Лінія Платона” і „лінія Демокріта” в філософії античності.
- •7. Стихійна діалектика (Геракліт)
- •8.Філософія Сократа
- •9.Ідеальна держава Платона
- •10. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки
- •11. Етика стоїків
- •12. Основні риси філософії Середньовіччя
- •13. Апологетика: примат віри
- •14. Патристика: віра для розуміння
- •15. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм)
- •16. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •17. Основні риси філософії Відродження
- •18. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський)
- •19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження
- •20. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження.
- •22. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •23. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •24. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •25. Соціально – філософська концепція т. Гоббса.
- •26. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •27. Монадологія в. Лейбніца
- •28. Британське просвітництво (Дж. Локк).
- •29. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •30. Феномен німецького просвітництва та його основні риси
- •31. Агностицизм філософії і. Канта
- •32. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •33. Антропологічна філософія л.Фейєрбаха.
- •34. Метод і система філософії Гегеля
- •35. Філософія історії Гегеля
- •36. Громадське суспільство і правова держава у філософії Гегеля
- •37. Позитивізм о.Конта і г.Спенсера. Другий позитивізм р.Авенаріуса та е.Маха
- •38.Філософія ірраціоналізму
- •39. Філософія життя (Ніцше, Шопенгауер)
- •40. Прагматизм
- •41. Філософія марксизму( діалектичний та історичний матеріалізм)
- •42. Екзистенційна філософія
- •44. Неофрейдизм
- •45. Герменевтика.
- •46. Неотомізм
- •47. Філософська антропологія
- •48. Філософський дискурс постмодерну.
- •49. Філософська думка Київської Русі.
- •50. Українська філософська думка доби Відродження(14-16 ст)
- •51. Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •52.Філософія г.Сковороди
- •53.Університетська філософія в Україні в 18-поч.19 ст.(Костомаров, Куліш)
- •54. «Філософія Серця» п.Юркевича.
- •55. Філософські ідеї т.Шевченка.
- •57. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •58. Консерватизм соціально-філософських поглядів Липинського
- •59 Соціально-політичні погляди Донцова
- •60. „Філософські переживання” Лесі Українки
- •61. Філософія як світогляд
- •62. Історичні типи світогляду
- •63. Проблема визначення предмету філософії
- •64.Система філософія та її структурні складові
- •65. Основні функції філософії.
- •66. Буття та його основні форми.
- •67.Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.
- •68. Рух, основні його форми і властивості
- •69.Простір і час, основні характеристики
- •70. Свідомість, як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення
- •71. Вихідні принципи гносеології
- •72.Чуттєве пізнання, його форми
- •73. Істина як процес
- •74.Критерії істини
- •75. Інтуїція, її різновиди.
- •76.Моральні регулятиви пізнання
- •77. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •78. Емпіричні методи пізнання
- •79.Теоретичні методи пізнання
- •80.Методи пізнання, що використовується як на теоретичному, так і на емпіричному рівні.
- •81. Основні поняття і завдання праксеології
- •82.Поняття природи (суспільство як частина природи)
- •83.Взаємодія природи і суспільства
- •84.Форма буття людини
- •85. Сутність людини, сенс її життя.
- •86. Проблема свободи і відповідальності людини
- •87. Філософська антропологія
- •88.Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.
- •89.Історичні типи взаємовідношень людини й суспільства.
- •90.Основні підходи до розуміння суспільства
- •91.Суспільство як система, що саморозвивається.
- •92. Роль народонаселення і природних умов в роз-ку суспільства
- •93. Формаційна теорія суспільного розвитку(к.Маркс)
- •94. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства а.Тойнбі
- •96. Поняття суспільної свідомості, її структура
- •97.Роль матеріального виробництва в житті суспільства
- •98.Політична свідомість
- •99. Правова свідомість
- •100. Економіка і мораль.
- •101. Екологічна свідомість.
- •102. Методологія, рівні методологічного знання.
- •103. Плюралізм філософських методологій.
- •104. Методології загально-наукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •105. Парадигма, стиль мислення, наукова картина світу.
- •106. Основні принципи діалектики.
- •107. Альтернативи діалектики.
- •108. Категорії діалектики.
- •109. Закон єдності і боротьби протилежності.
- •110. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •111. Проблема єдності світу.
- •112. Проблема методологічного забезпечення сучасних економічних досліджень.
- •113. Сутність духовного життя суспільства.
- •114. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •115. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •116. Класифікація цінностей.
- •117. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •118. Соціальне прогнозування.
- •119. Проблеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
- •120. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •121.Проблема визначення поняття релігія.
- •122 Проблема походження релігії
- •123 Структура релігії
- •124 Функції релігії
- •125. Релігієзнавство як специфічна сфера гуманітарного знання
- •126. Проблема класифікації релігій.
- •127. Ранні релігійні вірування.
- •128. Релігія Давнього Єгипту.
- •129. Релігія Стародавньої Греції.
- •130. Релігія Стародавнього Риму
- •131. Ведичні релігії Стародавньої Індії
- •139.Соціально-економічні та духовні передумови виникнення християнства
- •141.Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення
- •142 Особливості віросповідання та культу в православ’ї
- •143 Особливості віросповідання та культу в католицизмі
- •144 Особливості віросповідання та культу в протестантизмі
- •145 Особливості віросповідання та культу Української греко-католицької цекви
- •147. Коротка характеристика конституційно правових основ забезпечення свободи совісті в Україні
- •148.Свобода совісті й толерантність
- •150. Екуменізм у християнському світі.
- •151.Предмет логіки, логічна культура мислення
- •152. Основні історичні етапи розвитку логіки.
- •153. Арістотель як фундатор формальної логіки.
- •154. Логічна структура поняття (зміст та обсяг).
- •155.Закон оберненого співвідношення між змістом і обсягом понять:
- •156.Правила визначення понять
- •157.Операція доповнення поняття
- •158. Узагальнення як логічна операція з поняттями.
- •159. Обмеження як логічна операція з поняттями.
- •160. Правила поділу понять.
- •161. Формально-логічні відношення між несумісними поняттями.
- •163. Атрибутивні судження, їх класифікація.
- •164.Правила логічного квадрату.
- •165.Складні судження, їх види.
- •166.Види суджень за якістю та кількістю.
- •167.Модальні судження
- •168.Основні закони логіки
- •169.Умовиводи, їх види
- •170. Безпосередні умовиводи (бу)
- •171.Категоричний силогізм (кс)
- •172. Фігури категоричного силогізму, правила фігур.
- •173.Полісилогізми
- •174.Індуктивні умовиводи
- •175.Аналогія, її різновиди
- •176. Логічна характеристика доведення.
- •177. Види доведень.
- •178. Правила доведень (правила тези, правила аргументів, правила зв'язку тези з аргументом).
- •179. Спростування.
- •180. Дискусія і полеміка як різновиди суперечки.
68. Рух, основні його форми і властивості
Рух виникає із самої матерії як результат вирішення закладених у ній діалектичних суперечностей (дії закону єдності і боротьби протилежностей). Рух є всезагальним, він існує постійно, одні його форми замінюються іншими. Рух є атрибутом, невід'ємною частиною матерії.
Виокремлюють такі форми руху: механічний — переміщення в просторі різноманітних тіл, рух найдрібніших частинок, макротіл тощо; фізичний, який охоплює електромагнетичні явища, гравітацію, теплоту, світло, звук, агрегатний стан речовин; хімічний — це хімічні реакції, процеси хімічного синтезу в неорганічній або органічній природі; біологічний — це різноманітні біологічні процеси в живих організмах, а також соціальний, що охоплює соціальні зміни, а також процеси мислення та пізнання.
Незважаючи на те що кожен з різновидів руху є відносно самостійним явищем, всі вони взаємозв'язані. Більш висока форма руху виникає на основі попередніх, значно простіших, вона є їх синтезом і не зводиться до їх простої суми. Наприклад, соціальна форма руху (виникнення й розвиток людської спільноти) містить біологічний, і всі попередні форми руху й на цій основі стає якісно новою його формою.
Окрім форм, філософія виокремлює два типи руху — якісний і кількісний. Якісний рух — це зміна самої матерії, перебудова її структури й виникнення нових матеріальних об'єктів та їх нових якостей. Зміну змісту в межах старої форми, повне розкриття потенціалу старих матеріальних форм називають динамічним рухом. Істотну зміну структури об'єкта, що зумовлює створення якісно нового об'єкта, перехід від однієї форми матерії до іншої називають популяційним рухом. Кількісний тип руху — це просте перенесення матерії в просторі й часі.
Джерелом усіх форм руху є внутрішня суперечність, а також взаємодія між ними. Інакше кажучи, рух не детермінується чимось надприродним, а є саморухом. Саморух — це наслідок вирішення суперечності між старим і новим, прогресивним і регресивним. Саморух притаманний всім формам руху матерії, супроводжується переходом до більш високого ступеня організації (самоорганізації).
Самоорганізацію вивчає синергетика — сучасна наука про самоорганізацію матерії, автором і розробником якої вважають бельгійського вченого І. Пригожина. В основі його концепції лежать такі поняття, як флуктуація (притаманні матерії постійні випадкові коливання й відхилення) і дисипативна структура новий стійкий стан матерії, що виникає у результаті флуктуації). Динаміка розвитку дисипативної структури веде до появи двох кінцевих варіантів самоорганізації: першого — дисипативної структури як нового різновиду матерії за наявності ентропії припливу енергії із зовнішнього середовища), яка далі розвивається за динамічним типом, і другого — розпаду дисипативної структури (або її знищення) внаслідок внутрішньо слабких нових зв"язків або через відсутність ентропії.
69.Простір і час, основні характеристики
Невід”ємною складовою вчення про матерію є вчення про розташування матерії у просторі й часі. В історії філософії є 2 підходи до вирішення цієї проблеми. Перший назив. субстанціональним, прихильники якого (Декарт, Ньютон) вважали що час і простір є окремою реальністю, що існує поряд з матерією (самостійною субстанцією), а взаємодія між матерією, простором і часом є міжсубстанціональною. Такий підхід виник у XVII ст. і проіснував до XVIII ст.
Другий підхід називається реляційним. Його прихильники (Арістотель, Ляйбніц, Геґель) вважали, що простір і час існують у взаємодії з матеріальними об'єктами, простір і час є формами існування матеріальних об'єктів. Реляційну теорію було взято за головну в діалектико-матеріалістичному поясненні взаємодії простору та часу. Згідно з нею час — це форма буття матерії, що виражає тривалість існування матеріальних об'єктів і послідовність зміни її станів у процесі їх розвитку. Вирізняють об'єктивний та суб'єктивний час. Об'єктивний час в матеріалістичному тлумаченні — це форма існування матерії, вираз безперервності руху, тривалості перебігу процесів зміни, швидкості, ритму, темпу, взаємозв'язку, послідовності зміни стану об'єктів та явищ під час їх взаємодії (виникнення та знищення). Виокремлюють фізичний, біологічний, соціальний та інший час. Суб'єктивний час — це форма існування свідомості, яка містить переживання людиною реальних подій і процесів, що віддзеркалюють певний часовий проміжок: теперішнє, минуле й майбутнє. Усвідомлення незворотності перебігу часу, миттєвості та ефемерності сьогодення породжує в людини сум і трагічні почуття. Звідси два протилежні висновки: песимістичний — плин часу все перетворює на ніщо, теперішнє безсиле перед майбутнім, а тому реальне життя є безперспективним захопленням ілюзорною цінністю земних благ (буддизм); оптимістичний — миттєвість та ефемерність сьогодення має позитивну якість, адже час наближує можливість зустрічі людини з Богом. Теперішній час — це можливість трансформації людини з метою її єднання з Богом у вічності, що підносить свідомість особистості до ступеня духу.
Простір — форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структуру, взаємодію елементів між собою у середин: матеріальних об'єктів. Простір характеризує структурну організацію єдності світу: протяжність об'єктів, їх взаємні кордони, місце, яке вони посідають серед інших об'єктів. Властивості простору залежать від виду й рівня матерії, а також від швидкості матеріального руху. Загальною властивістю простору є її тривимірність. Усі матеріальні процеси проходять у тривимірному просторі. Взаємодоповнюючись, простір і час функціонують як універсальної форми організації всього безмежного світу. Час і простір тісно переплетені між собою, і те, що виникає у просторі, здійснюється водночас і в часі. Те, що проходить у часі, міститься одночасно й у просторі.
Час, простір і матерія невіддільні. Це доводить теорія відносності А. Ейнштейна. Згідно з нею простір і час відносні. Ця відносність залежить від умов взаємодії між матеріальними тілами. Теорія відносності підтвердила висновки реляційної теорії, а саме — розуміння простору й часу як певної взаємодії в самій матерії; вона заперечила погляди на простір і час як вічні й незмінні.