- •1. Філософія Стародавньої Індії.
- •2. Філософія Стародавнього Китаю.
- •3. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •4. Антична філософія: космоцентризм.
- •5. „Лінія Платона” і „лінія Демокріта” в філософії античності.
- •7. Стихійна діалектика (Геракліт)
- •8.Філософія Сократа
- •9.Ідеальна держава Платона
- •10. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки
- •11. Етика стоїків
- •12. Основні риси філософії Середньовіччя
- •13. Апологетика: примат віри
- •14. Патристика: віра для розуміння
- •15. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм)
- •16. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •17. Основні риси філософії Відродження
- •18. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський)
- •19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження
- •20. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження.
- •22. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •23. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •24. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •25. Соціально – філософська концепція т. Гоббса.
- •26. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •27. Монадологія в. Лейбніца
- •28. Британське просвітництво (Дж. Локк).
- •29. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •30. Феномен німецького просвітництва та його основні риси
- •31. Агностицизм філософії і. Канта
- •32. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •33. Антропологічна філософія л.Фейєрбаха.
- •34. Метод і система філософії Гегеля
- •35. Філософія історії Гегеля
- •36. Громадське суспільство і правова держава у філософії Гегеля
- •37. Позитивізм о.Конта і г.Спенсера. Другий позитивізм р.Авенаріуса та е.Маха
- •38.Філософія ірраціоналізму
- •39. Філософія життя (Ніцше, Шопенгауер)
- •40. Прагматизм
- •41. Філософія марксизму( діалектичний та історичний матеріалізм)
- •42. Екзистенційна філософія
- •44. Неофрейдизм
- •45. Герменевтика.
- •46. Неотомізм
- •47. Філософська антропологія
- •48. Філософський дискурс постмодерну.
- •49. Філософська думка Київської Русі.
- •50. Українська філософська думка доби Відродження(14-16 ст)
- •51. Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •52.Філософія г.Сковороди
- •53.Університетська філософія в Україні в 18-поч.19 ст.(Костомаров, Куліш)
- •54. «Філософія Серця» п.Юркевича.
- •55. Філософські ідеї т.Шевченка.
- •57. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •58. Консерватизм соціально-філософських поглядів Липинського
- •59 Соціально-політичні погляди Донцова
- •60. „Філософські переживання” Лесі Українки
- •61. Філософія як світогляд
- •62. Історичні типи світогляду
- •63. Проблема визначення предмету філософії
- •64.Система філософія та її структурні складові
- •65. Основні функції філософії.
- •66. Буття та його основні форми.
- •67.Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.
- •68. Рух, основні його форми і властивості
- •69.Простір і час, основні характеристики
- •70. Свідомість, як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення
- •71. Вихідні принципи гносеології
- •72.Чуттєве пізнання, його форми
- •73. Істина як процес
- •74.Критерії істини
- •75. Інтуїція, її різновиди.
- •76.Моральні регулятиви пізнання
- •77. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •78. Емпіричні методи пізнання
- •79.Теоретичні методи пізнання
- •80.Методи пізнання, що використовується як на теоретичному, так і на емпіричному рівні.
- •81. Основні поняття і завдання праксеології
- •82.Поняття природи (суспільство як частина природи)
- •83.Взаємодія природи і суспільства
- •84.Форма буття людини
- •85. Сутність людини, сенс її життя.
- •86. Проблема свободи і відповідальності людини
- •87. Філософська антропологія
- •88.Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.
- •89.Історичні типи взаємовідношень людини й суспільства.
- •90.Основні підходи до розуміння суспільства
- •91.Суспільство як система, що саморозвивається.
- •92. Роль народонаселення і природних умов в роз-ку суспільства
- •93. Формаційна теорія суспільного розвитку(к.Маркс)
- •94. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства а.Тойнбі
- •96. Поняття суспільної свідомості, її структура
- •97.Роль матеріального виробництва в житті суспільства
- •98.Політична свідомість
- •99. Правова свідомість
- •100. Економіка і мораль.
- •101. Екологічна свідомість.
- •102. Методологія, рівні методологічного знання.
- •103. Плюралізм філософських методологій.
- •104. Методології загально-наукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •105. Парадигма, стиль мислення, наукова картина світу.
- •106. Основні принципи діалектики.
- •107. Альтернативи діалектики.
- •108. Категорії діалектики.
- •109. Закон єдності і боротьби протилежності.
- •110. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •111. Проблема єдності світу.
- •112. Проблема методологічного забезпечення сучасних економічних досліджень.
- •113. Сутність духовного життя суспільства.
- •114. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •115. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •116. Класифікація цінностей.
- •117. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •118. Соціальне прогнозування.
- •119. Проблеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
- •120. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •121.Проблема визначення поняття релігія.
- •122 Проблема походження релігії
- •123 Структура релігії
- •124 Функції релігії
- •125. Релігієзнавство як специфічна сфера гуманітарного знання
- •126. Проблема класифікації релігій.
- •127. Ранні релігійні вірування.
- •128. Релігія Давнього Єгипту.
- •129. Релігія Стародавньої Греції.
- •130. Релігія Стародавнього Риму
- •131. Ведичні релігії Стародавньої Індії
- •139.Соціально-економічні та духовні передумови виникнення християнства
- •141.Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення
- •142 Особливості віросповідання та культу в православ’ї
- •143 Особливості віросповідання та культу в католицизмі
- •144 Особливості віросповідання та культу в протестантизмі
- •145 Особливості віросповідання та культу Української греко-католицької цекви
- •147. Коротка характеристика конституційно правових основ забезпечення свободи совісті в Україні
- •148.Свобода совісті й толерантність
- •150. Екуменізм у християнському світі.
- •151.Предмет логіки, логічна культура мислення
- •152. Основні історичні етапи розвитку логіки.
- •153. Арістотель як фундатор формальної логіки.
- •154. Логічна структура поняття (зміст та обсяг).
- •155.Закон оберненого співвідношення між змістом і обсягом понять:
- •156.Правила визначення понять
- •157.Операція доповнення поняття
- •158. Узагальнення як логічна операція з поняттями.
- •159. Обмеження як логічна операція з поняттями.
- •160. Правила поділу понять.
- •161. Формально-логічні відношення між несумісними поняттями.
- •163. Атрибутивні судження, їх класифікація.
- •164.Правила логічного квадрату.
- •165.Складні судження, їх види.
- •166.Види суджень за якістю та кількістю.
- •167.Модальні судження
- •168.Основні закони логіки
- •169.Умовиводи, їх види
- •170. Безпосередні умовиводи (бу)
- •171.Категоричний силогізм (кс)
- •172. Фігури категоричного силогізму, правила фігур.
- •173.Полісилогізми
- •174.Індуктивні умовиводи
- •175.Аналогія, її різновиди
- •176. Логічна характеристика доведення.
- •177. Види доведень.
- •178. Правила доведень (правила тези, правила аргументів, правила зв'язку тези з аргументом).
- •179. Спростування.
- •180. Дискусія і полеміка як різновиди суперечки.
82.Поняття природи (суспільство як частина природи)
Поняття “природа” вживається у двох значеннях. У широкому розу-мінні природа – синонім Всесвіту, охоплює і сусп., і навколишній світ у всій багатоманітності своїх проявів. У вузькому розумінні природа – це частина світу, яка протистоїть сусп. і взаємодіє з ним, це природне явище, в якому живе суспільство.
Людина і сусп. не можуть існувати і розвиватися поза природою, неза-лежно від неї.
Природа первинна. Нашій планеті кілька мільярдів років. На певному етапі еволюції з’являється органічна матерія, біологічна форма руху. З ви-никненням життя сформувалась час-тина планети Земля, яку називають біосферою, тобто сфера взаємодії жи-вої і неживої матерії. Людина – час-тина природи. Людина живе в межах тонкої оболонки Земл, геогр.середо-вища. Географічне середовище – це та частина природи, яка складає необ-хідну умову життя сусп., будучи за-лучена в процес сусп.виробництва.
озрізняють природу натуральну (це природа з якою людина не всту-пила в взаємодію) та “олюднену” природу, де особливо виділяють ноосферу (це природа, яка зазнала змін в результаті людської праці та розвивається під впливом людського розуму, науки). Природа є необхідною умовою ма-теріального життя сусп. Єдність сусп. і природи обумовлюється процесом матеріального виробництва. Природа існувала і далі може існувати без сусп. А сусп. без природи існувати не може.
Природа, людина і сусп. – специ-фічні частини матеріального світу. Ф.Енгельс ц “Діалектиці природи” зазначав, що зовнішній світ є або природа, або суспільство.
В процесі виробництва між сусп. і природою відбувається обмін речови-ною, енергією і інформацією. Приро-да є також могутнім засобом мораль-ного і естетичного розв. людини.
Існує не тільки фізичний, але й ду-ховний зв’язок людини з природою. Його проявом є пізнавальне ставлен-ня, яке реалізується через природні науки, оціночне ставлення, яке вира-жається з допомогою понять блага, краси та ін. В сучасному світі людина змушена брати на себе відповідаль-ність за збереження природи, якій во-на досить часто завдає великої шкоди.
83.Взаємодія природи і суспільства
Всю історію розвитку біосфери Землі можна розділити на 2 періоди: час, коли людини ще не існувало або людей було дуже мало, і час, коли людина гордовито здійняла свою голову і, уявивши себе незалежною від природи, заявила про своє існування. Людина з’явилася на світ, як частина природи, і тому її існування повністю від природи і залежить. Усе, що ми їмо і п’ємо, у що вдягаємось і де живемо, бере свій початок у довколишньому середовищі, його природних ресурсах. Усі джерела отримання людиною необхідних їй матеріальних статків містяться в обєктах живої та неживої природи. Природні ресурси використовуються як засоби праці і являють собою основу усіх матеріальних багатств людини та комфортного середовища її існування. кожна людина має право на відповідний рівень життя та добробуту. Я міг би навіть припустити, що головною метою існування держави, суспільства та цивілізації взагалі є забезпечення кожного відповідним рівнем життя . Але, як нам відомо, нічого з нічого не виникає, усе звідкись береться а потім у щось трансформується. Такий закон природи. Отож запитання: “ Якщо людині потрібна їжа, залізо, дерево чи вугілля, то звідки це усе взяти ? З повітря ? ”. Відповідь проста і усім нам відома: “ У природи взяти, а де ж ще !”. Так було, є і буде завжди. Бо так вкарбовано в людській свідомості: людина-споживач, користувач та перетворювач. Будь-який учений обмірковує головні поняття проблеми взаємодії природи та суспільства через призму своєї науки. Зокрема, географ розглядає проблему стосунків суспільства та природи під кутом просторових співвідношень територіальних комплексів, біолог – під кутом розвитку живої речовини тощо. Оскільки для сучасного стану суспільного розвитку характерне зростання залежності суспільства від стану природних ресурсів, то стає зрозумілим, що понятійний апарат суспільних наук повинен переважати у відображенні проблем взаємодії суспільства та природи. Людство вже значно взяло під свій контроль регіональні процеси біосфери та їхнє регулювання. Без сумніву, з часом уся біосфера буде охоплена регулятивною діяльністю людей, і система суспільство–природа стане самоорганізувальною системою в цілому, а не тільки в окремих частинах. Організаційним чинником цієї системи буде суспільство, а головними каналами зв’язку між цими частинами – природні кругообіги речовин та енергії, у структуру яких люди навчаться штучно вводити компоненти своєї діяльності. Сталий розвиток передбачає формування екологічного суспільства побудованого на принципі екологічного гуманізму – гармонії людини і природи і визнанні рівноцінності всього живого.
Людина і суспільство не можуть існувати і розвиватися паза природою, незалежно від них. Звідси виникає проблема взаємодії природи і суспільства, суспільного і природного. В широкому розумінні під природою мають на увазі весь навколишній матеріальний світ. Проте природа відрізняється від суспільства. Вона завжди існувала, а суспільство виникає на її основі в певний історичний проміжок часу. Природа є все те, що протистоїть суспільству, якісно від нього відрізняється. Це – вся сукупність природних умов існування людини і людства. Природа існувала і дали може існувати без суспільства. А суспільство без природи існувати не може. Тому, що воно є об’єктитвним сеоредовищем життя людей ( повітря, вода, земля тощо). Щоб жити, люди повинні задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, а вони можуть їх задовольняти лише претворюючи природу на основі суспільного виробництва. В процесі виробництва між суспільством і природою вібувається обмін речовиною, енергією і інформацією. Природа є таким могутнім засобом морального і естетичного розвитку людини. Одже, існує не тільки фізичний але і духовний зв’язок людини з природою. Його проявом є пізнавальне ставлення, яке реалізується через природничі науки, оціночне ставлення, яке виражається за допомогою понять блага, краси та їм подібним. Нарешті, в сучасному світі людина змушена брати на себе відповідальність за збереження природи, якій вона досить часто завдає досить великої шкоди. Розрізняють природу натуральну і “олюднену”.