Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Філософія шпора.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
1.04 Mб
Скачать

59 Соціально-політичні погляди Донцова

Суперечливість світоглядної еволюції (від соціал-демократизму до категоричного заперечення соц. ідеї, від атеїзму до агресивної церковності), крайній політ. радикалізм, акцентована безкомпромісність позиції й пристрасність стилю роблять постать Д. контроверсійною та неоднозначною, "рівночасно звеличуваною і засуджуваною" (В. Янів). політ. позиція Д., що давала підстави кваліфікувати його як "апостола укр. сепаратизму", з 1913 р. залишалась незмінною та штивною. Обґрунтовуючи інтегральний націоналізм, Д. звертається до популярних у Європі поч. XX ст. ідей волюнтаризму (Шопенгауер, Гартман, Ніцше, Сорель та ін.). Речник "агресивного націоналізму", Д. обґрунтовував примат волі до влади ("функція влади — найвища функція нації"). Займаючи беззастережно ірраціоналістичні позиції, зауважуючи принципові обмеження просвітницького варіанту інтелектуалізму, Д. приймав "інтелект, міцно сполучений з народним інстинктом і сумлінням", вбачаючи в синтезі їх згоду Логосу й Еросу, що є для Д. запорукою плідності зусиль нації. Гармонійне сполучення нац. ідеї та нац. еросу забезпечить подолання "роздвоєння душі" та ослаблення волі, на які передусім, на думку Д., хибує укр. спільнота. До опонентного кола Д. належали, в першу чергу, "драгомановщина", яку він визначав як "раціоналізм у культурі, федералізм у державі й демократизм у громаді", котрій протиставляв "органічність і віру в культурі, власновладність у державі, провідництво, ієрархію в громаді", а також соціалізм Маркса — Леніна, "пересякнутий отрутою москвофільства", противагою якого в Д. є ідея політ. нації, "нації, ідеалом і метою якої був політ. державницький сепаратизм, повний розрив з усякою Росією, а культурно — повне протиставлення цілому духовному комплексові Московщини; під оглядом соціальним — негація соціалізму". В Україні сприятливий грунт для драгоманівського "демократизму" і марксівського "соціалізму" підготували народництво в політиці та "українофільство" в культурі. Самі ці явища, пов’язувані Д. із політ. і культурним провінціалізмом ("провансальством"), як і їх носії — "презренний малорос" і "рутенець", не здатні до необхідного фанатизму та подвижництва й готові зостатися з нашою "красою", залишивши чужинцям їхню "силу", — були головними об’єктами його нещадної критики. Не приймаючи універсалізм у драгоманівській і будь-якій іншій версії, Д. усе ж постулював синтез націоналізму та універсалізму (зрозуміло, на основі першого), як і синтез інстинкту й розуму, традицій і нового, народу й еліти ("провідної меншості") тощо. Ієрархічне бачення суспільства й окремої спільноти аж до засад авторитаризму та елітаризму, націонал-радикалізм у політиці, волюнтаризм у філософії політики, культурософії та етиці й пов’язаний з ним ідеал надлюдини — ось визначальні моменти світогляду Д.

60. „Філософські переживання” Лесі Українки

Натуралістично-позитивістські мотиви в українській філософії другої половини XIX ст. продовжувала Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871—1913 рр.) — українська поетеса, літератор, талановитий представник філософської думки в Украї­ні. У своїй творчості вона розвивала ідеї Г. С. Сковороди й Т. Г. Шевченка, запропонувала свій оригінальний філософський дискурс, який умовно називався «філософія переживання».

Під переживанням Леся Українка розуміла необхідність стійко сприймати драматизм людського існування й усвідомлювати його перехідний характер. Звідси спрямованість і наповне­ність сенсу життя, що є результатом індивідуального воле­виявлення людини без втручання надприродних сил.

В основі цих філософських роздумів лежали ідеї послідовного матеріалізму, діалектики, впевненість у пізнавальних можливос­тях людини, реалістична естетика та історичний оптимізм.

Показовими були антропологічні ідеї Лесі Українки. Вона вважала, що сутність людини можна зрозуміти лише через її осо­бисті соціальні якості, серед яких найвище значення має гідність (як найбільша цінність людського існування). Гідність стала ніби віддзеркаленням духу Прометея, який мав визначити сенс життя людини, а головне — бути принципом, з якого розпочнеться по­долання «рабства» в людині й серед людей. Ці думки доповню­валися необхідністю обстоювання національної гідності й вияву активності в подоланні насильства й гноблення людини людиною в будь-якій формі. Ідея прометеїзму орієнтувала на те, що осо­бистість, завдяки активності, стає своєрідним пророком, месі­єю, який веде людей через драматизм їхнього існування до волі й щастя.

Леся Українка усвідомлювала, що значна частина суспільства була масою поневолених людей, «заражених психологією рабів», що виявлялося в рабській покірності й деструктивному пристосу­ванні до страшної дійсності. Першим кроком до подолання «раб­ського духу» поетеса вважала необхідність змінити умови й об­ставини соціального життя, що його породжують. Леся Українка закликала людей до пробудження від страшного «сну», боротьби проти поневолення людей і національного приниження тощо.

Етичні та естетичні погляди Лесі Українки були орієнтовані на щонайбільше врахування людського характеру (його етичних та естетичних особливостей).

Головним критерієм етичної поведінки особи (яка пробуджує народ до дїі) є не бездумна орієнтація на революційний подвиг, а, навпаки, орієнтація на тверезе раціональне осмислення потреб суспільства, згідно з якими виникають революційні пе­ретворення.

В основі естетики Лесі Українки були ідеї про єдність трьох цінностей — народності, краси та ідейності. Інакше кажучи, творчість художника повинна нести красу, мрію, ідеал. Ці цінно­сті є загальноцивілізаційними, за них борються всі прогресивні люди світу. Тому мистецтво має виконувати певні виховні функ­ції з метою формування активної позиції людини. Водночас по­етеса критикувала теорію чистого мистецтва.

Особливою характеристикою філософської позиції Лесі Україн­ки було її непримиренне ставлення до релігії та церкви. Поетеса стояла на позиціях войовничого атеїзму, який давав їй підстави говорити про те, що релігію вигадали люди, які не могли поясни­ти незрозумілі явища природи. Фантастичне пояснення природи та соціального світу було використане експлуататорськими кла­сами, які за допомогою релігії й церкви виправдовували рабство людей, дух покори, несправедливості та експлуатацію людини людиною. З цього випливало, що подолання рабського існування людини потребує знищення релігії й церкви. Дух прометеїзму Лесі Українки робив її непримиренним критиком тих соціальних обставин (зокрема й релігійних), які знищували в людині її най­кращі людські якості.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]