- •1. Філософія Стародавньої Індії.
- •2. Філософія Стародавнього Китаю.
- •3. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •4. Антична філософія: космоцентризм.
- •5. „Лінія Платона” і „лінія Демокріта” в філософії античності.
- •7. Стихійна діалектика (Геракліт)
- •8.Філософія Сократа
- •9.Ідеальна держава Платона
- •10. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки
- •11. Етика стоїків
- •12. Основні риси філософії Середньовіччя
- •13. Апологетика: примат віри
- •14. Патристика: віра для розуміння
- •15. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм)
- •16. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •17. Основні риси філософії Відродження
- •18. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський)
- •19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження
- •20. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження.
- •22. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •23. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •24. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •25. Соціально – філософська концепція т. Гоббса.
- •26. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •27. Монадологія в. Лейбніца
- •28. Британське просвітництво (Дж. Локк).
- •29. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •30. Феномен німецького просвітництва та його основні риси
- •31. Агностицизм філософії і. Канта
- •32. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •33. Антропологічна філософія л.Фейєрбаха.
- •34. Метод і система філософії Гегеля
- •35. Філософія історії Гегеля
- •36. Громадське суспільство і правова держава у філософії Гегеля
- •37. Позитивізм о.Конта і г.Спенсера. Другий позитивізм р.Авенаріуса та е.Маха
- •38.Філософія ірраціоналізму
- •39. Філософія життя (Ніцше, Шопенгауер)
- •40. Прагматизм
- •41. Філософія марксизму( діалектичний та історичний матеріалізм)
- •42. Екзистенційна філософія
- •44. Неофрейдизм
- •45. Герменевтика.
- •46. Неотомізм
- •47. Філософська антропологія
- •48. Філософський дискурс постмодерну.
- •49. Філософська думка Київської Русі.
- •50. Українська філософська думка доби Відродження(14-16 ст)
- •51. Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •52.Філософія г.Сковороди
- •53.Університетська філософія в Україні в 18-поч.19 ст.(Костомаров, Куліш)
- •54. «Філософія Серця» п.Юркевича.
- •55. Філософські ідеї т.Шевченка.
- •57. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •58. Консерватизм соціально-філософських поглядів Липинського
- •59 Соціально-політичні погляди Донцова
- •60. „Філософські переживання” Лесі Українки
- •61. Філософія як світогляд
- •62. Історичні типи світогляду
- •63. Проблема визначення предмету філософії
- •64.Система філософія та її структурні складові
- •65. Основні функції філософії.
- •66. Буття та його основні форми.
- •67.Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.
- •68. Рух, основні його форми і властивості
- •69.Простір і час, основні характеристики
- •70. Свідомість, як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення
- •71. Вихідні принципи гносеології
- •72.Чуттєве пізнання, його форми
- •73. Істина як процес
- •74.Критерії істини
- •75. Інтуїція, її різновиди.
- •76.Моральні регулятиви пізнання
- •77. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •78. Емпіричні методи пізнання
- •79.Теоретичні методи пізнання
- •80.Методи пізнання, що використовується як на теоретичному, так і на емпіричному рівні.
- •81. Основні поняття і завдання праксеології
- •82.Поняття природи (суспільство як частина природи)
- •83.Взаємодія природи і суспільства
- •84.Форма буття людини
- •85. Сутність людини, сенс її життя.
- •86. Проблема свободи і відповідальності людини
- •87. Філософська антропологія
- •88.Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.
- •89.Історичні типи взаємовідношень людини й суспільства.
- •90.Основні підходи до розуміння суспільства
- •91.Суспільство як система, що саморозвивається.
- •92. Роль народонаселення і природних умов в роз-ку суспільства
- •93. Формаційна теорія суспільного розвитку(к.Маркс)
- •94. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства а.Тойнбі
- •96. Поняття суспільної свідомості, її структура
- •97.Роль матеріального виробництва в житті суспільства
- •98.Політична свідомість
- •99. Правова свідомість
- •100. Економіка і мораль.
- •101. Екологічна свідомість.
- •102. Методологія, рівні методологічного знання.
- •103. Плюралізм філософських методологій.
- •104. Методології загально-наукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •105. Парадигма, стиль мислення, наукова картина світу.
- •106. Основні принципи діалектики.
- •107. Альтернативи діалектики.
- •108. Категорії діалектики.
- •109. Закон єдності і боротьби протилежності.
- •110. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •111. Проблема єдності світу.
- •112. Проблема методологічного забезпечення сучасних економічних досліджень.
- •113. Сутність духовного життя суспільства.
- •114. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •115. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •116. Класифікація цінностей.
- •117. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •118. Соціальне прогнозування.
- •119. Проблеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
- •120. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •121.Проблема визначення поняття релігія.
- •122 Проблема походження релігії
- •123 Структура релігії
- •124 Функції релігії
- •125. Релігієзнавство як специфічна сфера гуманітарного знання
- •126. Проблема класифікації релігій.
- •127. Ранні релігійні вірування.
- •128. Релігія Давнього Єгипту.
- •129. Релігія Стародавньої Греції.
- •130. Релігія Стародавнього Риму
- •131. Ведичні релігії Стародавньої Індії
- •139.Соціально-економічні та духовні передумови виникнення християнства
- •141.Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення
- •142 Особливості віросповідання та культу в православ’ї
- •143 Особливості віросповідання та культу в католицизмі
- •144 Особливості віросповідання та культу в протестантизмі
- •145 Особливості віросповідання та культу Української греко-католицької цекви
- •147. Коротка характеристика конституційно правових основ забезпечення свободи совісті в Україні
- •148.Свобода совісті й толерантність
- •150. Екуменізм у християнському світі.
- •151.Предмет логіки, логічна культура мислення
- •152. Основні історичні етапи розвитку логіки.
- •153. Арістотель як фундатор формальної логіки.
- •154. Логічна структура поняття (зміст та обсяг).
- •155.Закон оберненого співвідношення між змістом і обсягом понять:
- •156.Правила визначення понять
- •157.Операція доповнення поняття
- •158. Узагальнення як логічна операція з поняттями.
- •159. Обмеження як логічна операція з поняттями.
- •160. Правила поділу понять.
- •161. Формально-логічні відношення між несумісними поняттями.
- •163. Атрибутивні судження, їх класифікація.
- •164.Правила логічного квадрату.
- •165.Складні судження, їх види.
- •166.Види суджень за якістю та кількістю.
- •167.Модальні судження
- •168.Основні закони логіки
- •169.Умовиводи, їх види
- •170. Безпосередні умовиводи (бу)
- •171.Категоричний силогізм (кс)
- •172. Фігури категоричного силогізму, правила фігур.
- •173.Полісилогізми
- •174.Індуктивні умовиводи
- •175.Аналогія, її різновиди
- •176. Логічна характеристика доведення.
- •177. Види доведень.
- •178. Правила доведень (правила тези, правила аргументів, правила зв'язку тези з аргументом).
- •179. Спростування.
- •180. Дискусія і полеміка як різновиди суперечки.
59 Соціально-політичні погляди Донцова
Суперечливість світоглядної еволюції (від соціал-демократизму до категоричного заперечення соц. ідеї, від атеїзму до агресивної церковності), крайній політ. радикалізм, акцентована безкомпромісність позиції й пристрасність стилю роблять постать Д. контроверсійною та неоднозначною, "рівночасно звеличуваною і засуджуваною" (В. Янів). політ. позиція Д., що давала підстави кваліфікувати його як "апостола укр. сепаратизму", з 1913 р. залишалась незмінною та штивною. Обґрунтовуючи інтегральний націоналізм, Д. звертається до популярних у Європі поч. XX ст. ідей волюнтаризму (Шопенгауер, Гартман, Ніцше, Сорель та ін.). Речник "агресивного націоналізму", Д. обґрунтовував примат волі до влади ("функція влади — найвища функція нації"). Займаючи беззастережно ірраціоналістичні позиції, зауважуючи принципові обмеження просвітницького варіанту інтелектуалізму, Д. приймав "інтелект, міцно сполучений з народним інстинктом і сумлінням", вбачаючи в синтезі їх згоду Логосу й Еросу, що є для Д. запорукою плідності зусиль нації. Гармонійне сполучення нац. ідеї та нац. еросу забезпечить подолання "роздвоєння душі" та ослаблення волі, на які передусім, на думку Д., хибує укр. спільнота. До опонентного кола Д. належали, в першу чергу, "драгомановщина", яку він визначав як "раціоналізм у культурі, федералізм у державі й демократизм у громаді", котрій протиставляв "органічність і віру в культурі, власновладність у державі, провідництво, ієрархію в громаді", а також соціалізм Маркса — Леніна, "пересякнутий отрутою москвофільства", противагою якого в Д. є ідея політ. нації, "нації, ідеалом і метою якої був політ. державницький сепаратизм, повний розрив з усякою Росією, а культурно — повне протиставлення цілому духовному комплексові Московщини; під оглядом соціальним — негація соціалізму". В Україні сприятливий грунт для драгоманівського "демократизму" і марксівського "соціалізму" підготували народництво в політиці та "українофільство" в культурі. Самі ці явища, пов’язувані Д. із політ. і культурним провінціалізмом ("провансальством"), як і їх носії — "презренний малорос" і "рутенець", не здатні до необхідного фанатизму та подвижництва й готові зостатися з нашою "красою", залишивши чужинцям їхню "силу", — були головними об’єктами його нещадної критики. Не приймаючи універсалізм у драгоманівській і будь-якій іншій версії, Д. усе ж постулював синтез націоналізму та універсалізму (зрозуміло, на основі першого), як і синтез інстинкту й розуму, традицій і нового, народу й еліти ("провідної меншості") тощо. Ієрархічне бачення суспільства й окремої спільноти аж до засад авторитаризму та елітаризму, націонал-радикалізм у політиці, волюнтаризм у філософії політики, культурософії та етиці й пов’язаний з ним ідеал надлюдини — ось визначальні моменти світогляду Д.
60. „Філософські переживання” Лесі Українки
Натуралістично-позитивістські мотиви в українській філософії другої половини XIX ст. продовжувала Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871—1913 рр.) — українська поетеса, літератор, талановитий представник філософської думки в Україні. У своїй творчості вона розвивала ідеї Г. С. Сковороди й Т. Г. Шевченка, запропонувала свій оригінальний філософський дискурс, який умовно називався «філософія переживання».
Під переживанням Леся Українка розуміла необхідність стійко сприймати драматизм людського існування й усвідомлювати його перехідний характер. Звідси спрямованість і наповненість сенсу життя, що є результатом індивідуального волевиявлення людини без втручання надприродних сил.
В основі цих філософських роздумів лежали ідеї послідовного матеріалізму, діалектики, впевненість у пізнавальних можливостях людини, реалістична естетика та історичний оптимізм.
Показовими були антропологічні ідеї Лесі Українки. Вона вважала, що сутність людини можна зрозуміти лише через її особисті соціальні якості, серед яких найвище значення має гідність (як найбільша цінність людського існування). Гідність стала ніби віддзеркаленням духу Прометея, який мав визначити сенс життя людини, а головне — бути принципом, з якого розпочнеться подолання «рабства» в людині й серед людей. Ці думки доповнювалися необхідністю обстоювання національної гідності й вияву активності в подоланні насильства й гноблення людини людиною в будь-якій формі. Ідея прометеїзму орієнтувала на те, що особистість, завдяки активності, стає своєрідним пророком, месією, який веде людей через драматизм їхнього існування до волі й щастя.
Леся Українка усвідомлювала, що значна частина суспільства була масою поневолених людей, «заражених психологією рабів», що виявлялося в рабській покірності й деструктивному пристосуванні до страшної дійсності. Першим кроком до подолання «рабського духу» поетеса вважала необхідність змінити умови й обставини соціального життя, що його породжують. Леся Українка закликала людей до пробудження від страшного «сну», боротьби проти поневолення людей і національного приниження тощо.
Етичні та естетичні погляди Лесі Українки були орієнтовані на щонайбільше врахування людського характеру (його етичних та естетичних особливостей).
Головним критерієм етичної поведінки особи (яка пробуджує народ до дїі) є не бездумна орієнтація на революційний подвиг, а, навпаки, орієнтація на тверезе раціональне осмислення потреб суспільства, згідно з якими виникають революційні перетворення.
В основі естетики Лесі Українки були ідеї про єдність трьох цінностей — народності, краси та ідейності. Інакше кажучи, творчість художника повинна нести красу, мрію, ідеал. Ці цінності є загальноцивілізаційними, за них борються всі прогресивні люди світу. Тому мистецтво має виконувати певні виховні функції з метою формування активної позиції людини. Водночас поетеса критикувала теорію чистого мистецтва.
Особливою характеристикою філософської позиції Лесі Українки було її непримиренне ставлення до релігії та церкви. Поетеса стояла на позиціях войовничого атеїзму, який давав їй підстави говорити про те, що релігію вигадали люди, які не могли пояснити незрозумілі явища природи. Фантастичне пояснення природи та соціального світу було використане експлуататорськими класами, які за допомогою релігії й церкви виправдовували рабство людей, дух покори, несправедливості та експлуатацію людини людиною. З цього випливало, що подолання рабського існування людини потребує знищення релігії й церкви. Дух прометеїзму Лесі Українки робив її непримиренним критиком тих соціальних обставин (зокрема й релігійних), які знищували в людині її найкращі людські якості.