- •Розділ 1 порівняльна педагогіка як наука
- •Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язки порівняльної педагогіки
- •1.3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •1.4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •1.5. Розвиток освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи
- •1.5.1. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •1.5.2. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •1.5.3. Політичні чинники розвитку освіти
- •1.5.4. Інтеграція в галузі освіти
- •1.5.5. Орієнтація на неперервну освіту
- •1.5.6. Проблема демократизації освіти
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 2 розвиток дошкільної освіти в країнах світу
- •2.1. Розвиток теорії дошкільного виховання
- •У працях зарубіжних і вітчизняних учених
- •2.2. Дошкільні заклади та міжнародні організації дошкільної освіти
- •2.3. Особливості системи дошкільної освіти в різних країнах
- •Список рекомендованої літератури
- •3.2. Початкова школа
- •3.3. Середня і фахова освіта
- •3.4. Шкільні системи провідних країн світу
- •3.4.2. Велика Британія
- •3.4.3. Німеччина
- •3.4.4. Франція
- •3.4.5. Японія
- •3.4.7. Україна
- •3.5. Професійно-технічна освіта
- •3.5.1. Загальна характеристика
- •3.5.2. Професійно-технічна освіта у провідних країнах світу сша.
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 4 шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •4.1. Проблема оновлення шкільної освіти
- •4.2. Основні дидактичні концепції
- •4.3. Результативність освіти
- •4.4. Диференціація освіти
- •4.5. Стандартизація освіти
- •4.6. Традиційні й нові навчальні дисципліни
- •4.1. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу
- •4.7.1. Загальна характеристика
- •4.7.3. Велика Британія
- •4.7.4. Німеччина
- •4.7.5. Франція
- •4.7.6. Японія
- •4.7.8. Україна
- •5.1. Диференційоване навчання
- •5.2. Професійна орієнтація учнів
- •5.3. Основні характеристики традиційного навчального процесу
- •5.4. Нові моделі навчання
- •5.5. Альтернативні та експериментальні школи
- •5.5.1. Загальна характеристика експериментальних шкіл
- •5.5.2. Альтернативні та експериментальні школи у провідних країнах світу
- •5.6. Комп'ютеризація навчання
- •5.7. Телебачення як засіб навчання та виховання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 6 особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.2. Школа і довічне виховання
- •6.3. Сучасні зарубіжні педагогічні виховні концепції
- •6.4. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •6.5. Виховання дисциплінованості
- •6.6. Моральне виховання
- •6.7. Виховання в дусі миру
- •6.8. Полікультурне виховання
- •6.9. Екологічне виховання
- •6.10. Трудове виховання
- •6.11. Фізичне виховання
- •6.12. Самоврядування школярів
- •6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 7 розвиток вищої освіти у країнах світу
- •7.1. Загальна характеристика розвитку вищої школи
- •7.2. Розвиток вищої школи в провідних країнах світу
- •7.3. Розвиток педагогічної освіти
- •7.4. Учитель як ключова постать в освіті
- •7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)
- •Список рекомендованої літератури
6.12. Самоврядування школярів
Традиційне учнівське самоврядування. Велике значення для шкільного виховання має самоврядування учнів. Так, у США ще на початку 80-х років учнівським самоврядуванням було охоплено близько третини старшокласників; у Західній Європі повсюдного поширення воно набуло у 60-х роках; у Японії виникло пізніше — у 80-х роках; у Росії та Україні на початку 90-х років учнівські комітети були в усіх школах.
Традиційне учнівське самоврядування на Заході не виправдало надій, які покладалися на нього. На думку англійського педагога Б. Берилі, опинившись під пресингом шкільної адміністрації, учнівські ради в школах Заходу стали неефективними.
Шкільні ради. У 70-90-х роках XX ст. створюються шкільні ради, до яких входять учні, викладачі, адміністрація навчального закладу, батьки, представники громадськості.
Переважними напрямами їхньої діяльності є:
• залучення учнів до поточного життя школи;
• забезпечення можливості висловлювати власні погляди і вимоги;
• виховання культури спілкування.
У Великій Британії основні питання навчання і виховання шкільні ради вирішують на засіданнях, які проводяться щомісяця або щотижня.
У Німеччині шкільні ради, які називаються конференціями, мають право висловлюватися щодо планування навчальних занять, змісту та організації позакласної виховної роботи (вечори відпочинку, екскурсії, видання газети, гуртки і клуби, доброчинність, дискусії). На конференцію делегують своїх представників класні учнівські ради.
У Франції шкільні ради формуються за моделлю команди. Учні й викладачі кожного класу об'єднуються в команду, яка працює за власним планом позанавчальних занять. Представники команд регулярно зустрічаються з дирекцією для обговорення назрілих справ, проводять загальношкільні асамблеї, на яких обирається рада школи. До ради входять учні, викладачі, представники адміністрації, батьки. Рада виносить рекомендації щодо організації повсякденного життя навчального закладу.
Шкільні ради, звичайно, поліпшили педагогічний клімат, проте багато проблем виховання залишається не вирішеними, наприклад педагогічний авторитаризм.
6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
США. У Сполучених Штатах Америки традиція співробітництва школи і сім'ї — давня і міцна. Зокрема:
• діє загальнонаціональна Асоціація батьків і вчителів, кожна велика школа має філію цієї організації;
• батьки — активні учасники шкільних реформ. У деяких школах батьківські комітети відіграють головну роль в організації навчального процесу, створенні програм і розробленні методів навчання;
• у навчальних закладах регулярно проводяться засідання батьківських комітетів, збори батьків, зустрічі вчителів та адміністрації з окремими батьками; щоб батьки знали, з якими проблемами стикається школяр у процесі навчання, ведуться так звані учнівські папки.
Школи зазвичай прагнуть до ще більшої взаємодії з батьками. Наприклад, у деяких навчальних закладах діє «гарячий телефонний зв'язок», за яким батьки можуть отримати кваліфіковану допомогу (бесіда, консультація тощо) від досвідчених педагогів.
Західна Європа. У країнах Західної Європи зв'язок школи із сім'єю посилюється. Прикладом є Франція, де громадські організації батьків, які виступають на захист інтересів і потреб учнів, освіти, сімей школярів, є активними прихильниками співробітництва сім'ї і школи.
У країні діє три загальнонаціональних об'єднання батьків учнів загальноосвітніх навчальних закладів: два — у сфері державної, одне — у сфері приватної освіти. Найвпливовішою є заснована в 1946 р. Федерація батьків учнів державної школи (близько 1 млн членів). Представники цього об'єднання (лівої орієнтації) становлять більшість батьків у різних органах навчальних закладів. Національна спілка батьків учнів вільних шкіл (1934) лобіює кредитування приватних навчальних закладів, (які перебувають під контролем церкви.
Виникли й діють інші об'єднання батьків, серед яких Національна спілка автономних асоціацій батьків учнів усіх типів шкіл (1968), а також Національна федерація шкіл батьків і педагогів (1970). Перша має на меті захист світськості виховання і навчання, друга — займається педагогічною освітою вчителів і батьків.
Усі об'єднання батьків учнів намагаються домогтися, щоб школа була місцем не тільки навчання, а й виховання.
Федерації батьків вступають у діалог із представниками шкільної влади. їхні члени входять до різних структур освіти: шкільних рад, класних рад, стипендіальних комісій тощо.
Японія. В умовах сьогодення у країні переосмислюються педагогічні функції школи і сім'ї. Раніше в японському суспільстві панувало переконання, що сім'я і школа мають свої особливі педагогічні функції, наприклад:
• сім'я — найважливіший осередок виховання, де формується національна самосвідомість підростаючих поколінь. Сім'я — головне джерело самопізнання, соціалізації, морального становлення особистості;
• учителі — головні ретранслятори освіти.
Нині роль школи порівняно із сім'єю стає більш значущою. Батьки учнів загальноосвітньої школи вказують, що причинами зниження освітньо-виховної функцій сім'ї є тенденції перекладання сімейних обов'язків на репетиторів; втрата інтересу в сім'ях до виховання дітей.
Японські педагоги і батьки учнів стривожені послабленням виховної ролі сім'ї. Заходів, яких вони вживають, недостатньо. Тому вони вважають, що для виправлення такої ситуації потрібні:
• розвиток домашніх форм навчання;
• прагнення батьків стати повноправними й активними учасниками життя школи — систематичне виконання різних доручень (проведення навчальних екскурсій, свят, спортивних змагань, туристських походів, благодійних акцій; прибирання школи тощо); координація такої діяльності з боку батьківської ради і зборів;
• участь батьків у «батьківсько-учительській асоціації»;
• присутність батьків на заняттях;
• спільне для батьків і вчителів обговорення проблеми підтримання дисципліни в класі.
Росія й Україна. Як у Росії, так і в Україні традиції домашнього виховання були істотно послаблені внаслідок політики одержавлення практики виховання.
Нині відроджується розуміння того, що сім'я — чи не основне джерело розвитку інтелекту, морального і естетичного формування, емоційної культури і фізичного здоров'я дітей.
Ці завдання сім'я має вирішувати спільно зі школою.
Провідниками співробітництва повинні стати як традиційні структури — батьківські комітети, так і нові органи навчальних закладів, зокрема шкільні ради, за участю батьків.