4.7.6. Японія

Реформи в школі. Програми загальної освіти в Японії у 60 —90-х роках зазнали певних змін: було прийнято нові програми початкової, молодшої і старшої середніх шкіл.

Унаслідок проведення реформ до програми початко­вої школи було введено нові дисципліни: суспільствознав­ство і мораль; сейкацу (про життя); іноземну мову (англій­ську).

З метою поліпшення навчання прийнято нові освітні стан­дарти з японської мови, математики, природознавства.

Одним з основних завдань реформування старшої серед­ньої школи є створення різноманітних програм для навчаль­них закладів.

Програми обов'язкової та елективної освіти. На початку 90-х років у старшій середній школі стандарта­ми було передбачено програми обов'язкової та елективної освіти.

До обов'язкової програми, що складалася із восьми кон­центрів, ввели японську мову, суспільствознавство, математи­ку, природничі науки, фізичне виховання і гігієну, мистецтво, іноземну мову, домоведення та економіку. На засвоєння цієї програми відводилося 90 % навчального часу. Крім того, не менше однієї години на тиждень відводилося на позакласну навчальну діяльність. Тож на елективне навчання залиша­лося менше ніж 10 % навчального часу.

Національні стандарти передбачали дві категорії обов'яз­кових програм:

• загальноосвітні (для тих, хто планує продовжувати на­вчання в університеті або, не зупинивши увагу на певному виді діяльності, йде працювати);

• спеціальні (професійно-технічне навчання тих, хто віддав перевагу певній сфері діяльності).

Навчальні заклади отримали право корегувати зміст обо­в'язкової і спеціальної програм, а також позакласної діяль­ності.

У кожній школі пропонувалося поєднувати обов'язкову і спеціальну підготовку.

З метою широкого впровадження диференційованих про­грам у старшій середній школі Центральна рада з освіти у 1991 р. рекомендувала виробити новий підхід. Передбачало­ся створення обов'язкової, спеціальної та інтегративної про­грам.

Обов'язкова програма містить не вісім, а дев'ять основ­них концентрів, які передбачають реструктуризацію колишніх концентрів, наявність елективного концентру «домоведення» та нового концентру «інтегровані наукові знання».

До 1994 р. диференційовані курси допускалися лише з одного обов'язкового концентру — мистецтво. Тепер учні можуть вибирати такі курси ще з чотирьох обов'язкових концентрів: географія та історія, суспільствознавство, домо­ведення, інтегративні наукові знання, а також не менш як 11 — 12 курсів з обов'язкових концентрів.

Збільшилися пропозиції вибору зі спеціальних програм. При збереженні колишніх шести концентрів спеціальної про­грами кількість курсів та їх варіацій доведено до 184; серед нових курсів — статистика, бібліотечна справа, спілкування англійською мовою тощо. До складу спеціальної програми входять курси професійного навчання.

Нововведенням у старшій середній школі стали інтегра­тивні програми, розроблені в 1993 р. Завдання цих програм — надавати водночас загальну і спеціальну підготовку.

Переліки курсів, що входять у концентри обов'язкової і спеціальної програм, можуть пропонувати Міністерство осві­ти, префектури і самі навчальні заклади.

У 1994 р. власними варіантами обов'язкової програми ско­ристалися близько 17 % навчальних закладів; свої варіан­ти спеціальної програми запропонували ЗО % шкіл [12, 57— 74].

4.7.7. Росія

Зміст шкільних програм. На початку 90-х років істот­но змінилися шкільні програми в Росії. Зміст цих програм передбачає набуття:

• знань про людину, природу і суспільство як основи нау­кового сучасного погляду на світ і орієнтації на одну із сфер майбутньої практичної діяльності;

• досвіду розумової і фізичної праці для формування ос­новних навичок інтелектуальної діяльності й особистої гі­гієни;

• досвіду творчої праці, що робить особистість готовою до суспільної, економічної, наукової та іншої діяльності.

У нових програмах визначається, що учні мають отриму­вати однакову загальну підготовку. При цьому єдиний за­гальноосвітній стандарт розглядається лише як мінімальний рівень освіти, яка здобувається.

Реформа програм передбачала скорочення обов'язкового навчального матеріалу і заохочення (особливо у старших класах) курсів на вибір.

Компоненти програм. Шкільні програми, крім обо­в'язкового та вибіркового матеріалу, можуть містити такі три компоненти:

• федеральний — забезпечує цілісність шкільної освіти в країні й охоплює ту частину змісту освіти, в якій виокрем­лені навчальні курси загальнокультурної та загальнодер­жавної значущості: російська мова, математика, інформа­тика, фізика, астрономія, хімія;

• національно-регіопальний — відображає потреби суб'єктів Російської Федерації (національна, регіональна своєрід­ність культури: рідна мова і література, історія, географія регіону тощо);

• шкільний — відображає специфіку конкретної освітньої установи.

Проведення нових реформ зумовило зміни у програмах початкових шкіл. До базового навчального плану входять рідна мова і література, російська мова як державна, матема­тика, навколишній світ, мистецтво, фізкультура, трудова під­готовка.

Програми стали більш насиченими і варіативними. Базо­вого рівня середньої освіти можна досягати за допомогою різноманітних варіантів програм. Така варіативність зростає від молодших до старших класів.

Базовий навчальний план основної школи містить повний і водночас мінімізований набір освітніх галузей: мова (росій­ська, рідна, іноземна) і література, мистецтво, математика, фізи­ка й астрономія, хімія, географія, екологія, кібернетика й інфор­матика, біологія, суспільні дисципліни, технологія, техніка, пра­ця, фізкультура.

Базовий план повної середньої школи містить такий самий набір освітніх галузей, як і базовий план основної школи. Проте навчання тут будується за принципом профільної дифе­ренціації.

Шкільний стандарт передбачає корегування програм, а саме: введення елективних курсів та навчального матеріалу з урахуванням особливостей етнічного складу школи.

У Москві деякі середні навчальні заклади, наголошуючи на обов'язковій підготовці з фізико-математичних дисциплін, уводять як факультативи предмети, пов'язані з музикою і мистецтвом.

Національні московські школи (російсько-німецькі, єврей­ські, татарські тощо) як шкільний стандарт пропонують ви­вчення відповідних національних мов і культур.

Обов'язкові шкільні програми скорочують поступово. У більшості середніх навчальних закладів вважають, що таке скорочення негативно позначається на загальній підготовці учнів. Так само поступово впроваджуються і трикомпонентні програми.