3.4.7. Україна

Загальна освіта. Характерними для освітньої політики сучасної школи в Україні, як і загалом у світі, є курс на демократизацію шкільної системи, диверсифікацію і дифе­ренціацію освіти, гуманістичну спрямованість виховання, модернізацію класно-урочної системи, посилення дослідно-екс­периментальної діяльності, використання нових технологій навчання і виховання, інтеграцію шкільної і позашкільної освіти тощо.

В Україні діє така система освіти: дошкільна, загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта.

Головна мета освіти — всебічний розвиток людини як осо­бистості і найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих мораль­них якостей, формування громадян, здатних до свідомого су­спільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення його освітнього рівня, забезпечення народного господарства квалі­фікованими фахівцями [9].

Заклади освіти в Україні незалежно від форм власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер, крім тих, які засновані релігійними органі­заціями.

На сучасному етапі розвитку загальна середня освіта є базовою ланкою, яка забезпечує продовження всебічного роз­витку дитини, її здібностей та обдаровань. Відповідно до нової Конституції повна загальна освіта є обов'язковою і держава гарантує кожному громадянинові право на її отримання. Середня освіта забезпечує поглиблене оволодіння знаннями з базових дисциплін за вибором, орієнтацію на професійну спеціалізацію, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, можливості здобуття вищої освіти. За­гальна середня освіта продовжує розвиватися. Нині в Украї­ні функціонують понад 20,7 тис. шкіл з учнівським контин­гентом 6,6 млн чоловік, працюють 612 спецшкіл-інтернатів для дітей, які потребують соціальної допомоги й реабілітації, 246 вечірніх (змінних) та 211 закладів приватної форми вла­сності. Забезпечуються мовно-культурні потреби населення країни. У 2005 р. в Україні серед 20 715 загальноосвітніх шкіл 16 889 (76,7 %) — з українською мовою навчання, 1 594 (22,18 %) - російською, 88 (0,42 %) - румунською, 78 (0,38 %) - угорською, 20 (0,1 %) - молдавською, 19 (0,1 %) -кримсько-татарською, 3(0,01%) — польською, 231 учень на­вчається англійською мовою, 105 учнів — болгарською, 38 уч­нів — словацькою. Створено регіональні центри координації роботи і навчально-методичного забезпечення шкіл національ­них меншин у Чернівцях, Ужгороді, Сімферополі. Розши­рюється мережа шкіл нового типу для розвитку здібностей і обдаровань учнівської молоді. В Україні діють 479 гімназій, 359 ліцеїв, 37 колегіумів, 1 808 навчально-виховних комплексів. Перехід у 2001 р. на 12-річний термін навчання сприяє підви­щенню освітнього рівня учнівської молоді та інтеграції на­ціональної системи освіти у міжнародний освітній простір (в Іспанії, Португалії термін навчання у загальній середній школі триває 12 років, у Бельгії, Німеччині, Франції, Австрії — 12 — 13, в Італії — 13, у Люксембурзі — 13— 14, у Нідерландах — 14-15 років) [15, 69- 71].

Рівний доступ учнів до здобуття загальної середньої освіти в Україні передбачає:

а) обов'язкове здобуття повної загальної середньої освіти в межах, визначених державним стандартом загальної серед­ньої освіти;

б) збереження та розвиток єдиного освітнього простору;

в) оптимізація структури освітньої мережі для забезпе­чення навчання в одну зміну, створення умов для профільно­го, екстернатного і дистанційного навчання;

г) здійснення профільного професійного навчання учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів, зокре­ма на базі професійно-технічних навчальних закладів;

д) посилення відповідальності сім'ї, місцевих органів ви­конавчої влади та органів місцевого самоврядування за по­рушення прав дитини щодо обов'язковості навчання;

є) надання адресної допомоги соціально незахищеним дітям;

є) створення умов для здобуття освіти незалежно від місця проживання;

ж) своєчасне виявлення та проведення діагностики дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку, врахуван­ня цих даних під час формування мережі закладів корекцій-ної та реабілітаційної допомоги.