5. Класифікація сівозмін

У зв’язку з різним призначенням сівозмін, а також неоднаковим співвідношенням основних груп культур в них, виникла потреба їх класифікації.

В основу сучасної класифікації сівозмін покладені дві ознаки: 1- виробниче призначення сівозміни, що відрізняється головним видом вирощуваної продукції; 2 – співвідношення груп культур (чистих парів) у сівозміні, які відрізняються по біологічним особливостям, технології вирощування і по впливу на родючість ґрунту.

За першою ознакою сівозміни діляться на три типи – польові, кормові і спеціальні. За другою ознакою кожен із типів сівозмін включає різні види. В таблиці 4 наведена класифікація сівозмін.

Таблиця 4

Класифікація сівозмін [ 2 ]

Типи сівозмін	Види сівозмін
1. Польові	Зернопарові Зернопаропросапні Зернопросапні Зернотрав’яні Зернотрав’янопросапні (плодозмінні) Просапні Трав’янопросапні Сидеральні
2. Кормові а) прифермські б) лукопасовищні	Зернотрав’янопросапні (плодозмінні) Просапні Трав’янопросапні Травопільні, в т.ч. грунтозахисні
3. Спеціальні	Зернотрав’яні Просапні Трав’янопросапні Ґрунтозахисні

До польових відносять сівозміни, в яких більше половини всієї площі відводять для вирощування зернових, картоплі і технічних культур (цукровий буряк, соняшник тощо). Однак, поруч з цими культурами часто також вирощують кормові культури. Польовим сівозмінам належить основна площа ріллі. Основна задача польової сівозміни – раціональне використання орної землі при обов’язковому підвищенні родючості ґрунту і одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур.

При запровадженні сівозмін в окремих зонах необхідно враховувати економічні і природні умови, а також спеціалізацію господарств. За складом культур сучасні польові сівозміни в Україні, залежно від набору основних культур і спеціалізації господарств, мають певні відмінності.

Степова зона є основною у вирощуванні зернових хлібів і, насамперед, озимої пшениці. Слідом за озимою пшеницею у структурі посівних площ провідна роль належить кукурудзі, ячменю, соняшнику. У більш зволожених районах – озима пшениця, ячмінь, кукурудза, цукровий буряк, зернобобові, а також однорічні і багаторічні трави.

У структурі посівних площ Лісостепу провідне місце посідають: озима пшениця, цукровий буряк, кукурудза і зернобобові.

На Поліссі запроваджують зерново-льоно-картопляні і зерново-картопляні сівозміни; на піщаних грунтах цієї зони – люпино-зерно-картопляні.

Кормовими сівозмінами називають такі, в яких більше половини всієї площі відведено для вирощування кормових культур. Зернові культури в таких сівозмінах займають невелику питому вагу. Кормові сівозміни поділяються на два підтипи: прифермські і лукопасовищні.

Прифермські сівозміни розміщують поблизу тваринницьких ферм. В цих сівозмінах вирощують силосні культури, кормові коренебульбоплоди, кормові гарбузи, кабачки, багаторічні і однорічні трави на зелений корм і силос.

Лукопасовищні сівозміни розміщують на віддалених масивах і в них вирощують в основному багаторічні і однорічні трави на сіно, а також їх використовують для випасу худоби. Дані сівозміни характеризуються значною насиченістю багаторічними травами, які займають не менше половини площі.

Спеціальні сівозміни вводять для вирощування культур, що потребують особливих спеціальних умов і агротехніки. Для культур спеціальних сівозмін потрібні високородючі ґрунти, особливий водний і поживний режими, оптимальне розміщення по території тощо. До таких культур відносяться овочі, коноплі, рис і інші.

За господарським призначенням і складом культур спеціальні сівозміни дуже різноманітні. Найбільш розповсюджені серед них овочеві сівозміни. Значні площі під ці сівозміни відводять поблизу міст і промислових центрів. Насиченість сівозмін овочевими культурами залежить від спеціалізації господарств.

Оскільки овочеві культури дуже вимогливі до родючості ґрунту, то в овочеві сівозміни часто входять одне або два поля багаторічних трав. Багаторічні трави не тільки накопичують органічні речовини, відновлюють структуру ґрунту, покращують його агрохімічні властивості, але й очищають поля від бур’янів. Термін їх використання в овочевих сівозмінах 1-2, а в кормоовочевих – 2-3 роки.

Характерним для багатьох овочевих культур є те, що вони піддаються ураженню хворобами і шкідниками. Виходячи з цього, при встановленні чергування не допускається розміщувати підряд рослини, що уражаються одними й тими ж хворобами і шкідниками. Наприклад, в овочевих сівозмінах не можна розміщувати пасльонові культури після пасльонових через небезпечну хворобу фітофтору і шкідника колорадського жука.

В спеціальних рисових сівозмінах, основну культуру рис розміщують після пласта багаторічних трав або на зайнятих парах (агромеліоративне поле), задача яких створити аеробні умови для окислення отруйних закисних сполук, що накопичуються у період затоплення рисових чеків.

Після багаторічних трав рис вирощують не більше трьох років підряд, а після зайнятого пара - не більше двох років.

В Україні площа ерозійнонебезпечних ґрунтів досягла 17 млн. га. Основою протиерозійних заходів є правильна організація земельної території, запровадження ґрунтозахисних сівозмін, які разом з іншими агротехнічними прийомами повинні забезпечити захист орних земель від ерозії, підвищення їх родючості.

Під спеціальні ґрунтозахисні сівозміни виділяють землі, які розміщені на схилах 3-7 °. Характерним для цих сівозмін є запровадження посівів багаторічних трав, які є ефективним засобом боротьби з розмиванням ґрунту. Зернові культури в ґрунтозахисних сівозмінах набувають другорядного значення, а просапні цілком виключаються або їх можна використовувати лише при смуговому розміщенні культур.