Лікування:

Не розроблено. Можливе використання карнітину, тіаміну, убіхінону.

Трихополідистрофія Менкеса

Описано вперше J.H.Menkes в 1962 році. Х-зчеплений рецесивний тип успадкування. Локус Хq13.3. У жінок ця хвороба зустрічається тільки разом з хромосомною аномалією (транслокація або синдром Шерешевського-Тернера). Патогенез обумовлений дефектом обміну та транспорту міді.

Встановлено, що ген Мс-1 кодує один з мембранних протеїнів - мідь-транспортуючу АТФазу [49]. Результатом порушеного транспорту є низька активність ферментів, що містять у своєму складі мідь, - цитохромоксидази, тирозинази, моноаміноксидази, оксидази аскорбінової кислоти, а також зниження вмісту в крові церулоплазмину.

Захворювання маніфестує з перших тижнів життя і характеризується гіпотрофією, гіпотермією, діареєю, незвичайною структурою волосся ("pіlі tortі" - світлими, рідкими, твердими, ламкими і перекрученим волоссям) і змінами шкіри ("cutіs laxa" - бліда, суха, млява шкіра), своєрідним "обличчям херувиму" (гіпомімичне, з низьким переноссям), зниженням зору внаслідок атрофії зорових нервів, розвитком міоклонусів і генералізованих судомних нападів, затримкою психо-моторного розвитку. Плин захворювання прогресуючий. Хворі зазвичай гинуть на 1-3-році життя від септичних ускладнень чи субдуральних крововиливів [15, 74]. У рідких випадках спостерігається атипова форма захворювання, що відрізняється пізньою маніфестацією, трохи більш легким плином і максимальною тривалістю життя хворих до 13,5 років [53]. При біохімічному дослідженні виявляється низький рівень міді і церулоплазмину в крові і ЦСР; при морфологічному дослідженні - ділянки дегенерації сірої речовини головного мозку з утратою нейронів і гліозом, у м'язовій тканині - різке зниження активності мітохондріальних ферментів (комплексів дихального ланцюга).

Хвороба була діагностована нами у двох хворих.

Критерії діагнозу:

Класична форма:

• маніфестація з перших тижнів життя;

• недостатня прибавка у масі;

• затримка психомоторного розвитку;

• гіпотрофія;

• гіпотермія;

• генералізовані судоми, міоклонуси;

• незвичайне волосся ("pili torti") та шкіра по типу "cutis laxa";

• “обличчя херувима” (гіпомімічне, з низьким переніссям);

• атрофія зорових нервів, можливі мікрокісти сітківки;

• смерть наступає від сепсису або субдуральних крововиливів.

Атипова форма:

• пізня маніфестація, легкий перебіг.

• ЕЕГ- гіпсаритмія;

• КТ- атрофія мозку;

• хворіють тільки хлопці;

• в крові – низький рівень міді.

Лікування:

Препарати міді, аскорбінова кислота, токоферолу ацетат, D-пеніциламін.

Диференційний діагноз треба проводити з усіма нейродегенеративними захворюваннями.

Дефіцит комплексу V

Комплекс містить 12-14 субодиниць, 6 і 8 кодуються мтДНК. Захворювання описано D.L.Scchotland et al., в 1976 році і J.B.Clark et al., в 1983 році. Причиною хвороби є крапкова мутація мтДНК.

Критерії діагнозу:

• затримка психомоторного розвитку;

• пігментний ретиніт;

• деменція;

• судоми;

• атаксія;

• міопатія.

Перебіг прогресуючий. Прогноз несприятливий.

Дефіцит коензиму Q

Вперше описаний S.Ogasahara et al., в 1989 році. Фермент має антиоксидантну функцію. Тип успадкування не уточнений [17].

Критерії діагнозу:

• метаболічні кризи;

• міопатія;

• офтальмоплегія;

• глухота;

• зниження зору;

• інсультоподібні епізоди;

• атаксія;

• міоклонус-епілепсія;

• синдром Фанконі;

• ендокринні порушення;

• лактат-ацидоз;

• прогресуючий перебіг;

• зниження активності ферментів дихального ланцюга.

Диференційний діагноз треба проводити з прогресуючими нервово-м'язовими захворюваннями з судомами, метаболічними порушеннями, пероксисомними хворобами, прогресуючими захворюваннями нервової системи, які супроводжуються атаксією.

Лікування:

Вітамін С, К, рибофлавін, коензим С, сукцинат натрію.

Захворювання, які пов'язані з порушенням метаболізму молочної та піровиноградної кислот

Дефіцит пируваткарбоксилази

Вперше був описаний F.A.Hommes в 1968 році. Тип успадкування – аутосомно-рецесивний.

Був запідозрений нами у трьох дітей.

Критерії діагнозу:

• дебют у неонатальному віці;

• симптомокомплекс "в'ялої дитини";

• судоми, що резистентні до терапії;

• в крові: підвищення кетонових тіл, гіперамоніємія, гіперлізинемія;

• зниження активності пируваткарбоксилази в скелетних м'язах.

Диференціальний діагноз треба проводити з хворобами, які вміщують у себе симптомокомплекс “в'ялої дитини” і судоми.

Власне спостереження:

Дитина І., 1 року, направлена з діагнозом: затримка психомоторного розвитку.

Мати звернула увагу на затримку розумового розвитку, м'язову слабкість у дитини.

У фенотипі звертає на себе увагу м'язова гіпотонія, виступаючий лоб, широке обличчя, зменшені, низько розташовані вуха, монголоїдний розріз очей, вигнута спинка носа, опущені кути рота, високе піднебіння, затримка психомоторного розвитку.

У неврологічному статусі: голова з виступаючим лобом, гіперметропія, косоокість, рефлекси D=S, середньої живості. Патологічних знаків нема. Затримка психомоторного розвитку.

Дані обстеження дитини:

КТ: ознаки перенесеної перинатальної гіпоксії, внутрішня гідроцефалія, внутришлуночкова гіпертензія;

Біохімічні дослідження:

Са - 2,19 (норма 2,25);

Уринолізіс: позитивна проба на кетокислоти, негативна проба на Са, проба на пролін – сліди.

На підставі отриманих даних встановлено діагноз – дефіцит пируваткарбоксілази. Молекулярне обстеження проводиться в лабораторії молекулярної антропології при Пенсильванському університеті (м.Філадельфія). Після назначеної терапії, яка спрямована на покращення енергетичного метаболізму, стан дитини стабілізувався.