4.16. Судово-психологічна експертиза

Психічна діяльність людини являє собою відображення об'єктив­ної дійсності. Однак через різні причини суб'єктивного й об'єктив­ного характеру цей процес може відбуватись з певними відхилен­нями. Для здійснення правосуддя дуже важливо знати характер і ступінь таких відхилень у осіб, чиї показання використовуються як джерела доказів у кримінальному судочинстві і у зв'язку з цим по­требують критичної оцінки та визначення рівня їх достовірності.

Предметом судово-психологічної експертизи є питання про ді­яльність осіб, індивідуально-психологічні властивості яких не вихо­дять за межі норми (особливості сприйняття певних явищ за даних умов, здатність адекватно їх оцінювати, особливості реагування на екстремальні ситуації тощо).

У тих випадках, коли для вирішення якогось питання необхід­но торкатися суміжних між психологією і психіатрією проблем, наприклад, при вивченні аномальних дітей та підлітків, доціль­ним є проведення психолого-психіатричної експертизи.

Слід категорично відкинути пропозиції, що містяться в деяких літературних джерелах, про проведення судово-психологічної екс­пертизи для безпосереднього вирішення питань про мотив і мету злочину, можливості обмови і самообмови, оскільки ці та аналогіч­ні їм питання, будучи або питаннями права, або питаннями, які не потребують для їх вирішення спеціальних психологічних знань, повністю охоплюються сферою діяльності слідчого і суду.

Разом з тим висновки експертів-спеціалістів у галузі психоло­гії, психіатрії, медицини, криміналістики, надані ними у межах своєї компетенції, можуть і повинні широко використовуватись як непрямі доказі для обгрунтування висновків щодо суб'єктив­них моментів злочину в обвинувальному висновку, клопотанні адвоката та вироку суду.

Не можна віднести до компетенції судово-психологічної екс­пертизи вирішення питання про вірогідність показань допитува­них осіб, їх неправдивість або щирість. Явним виходом за межі компетенції названої експертизи є постановка питання про те, чи не вплинула тактика допиту, яку застосував слідчий, на досто­вірність показань.

Необхідно підкреслити, що до предметної сфери судово-психо­логічної експертизи належать не показання свідків, потерпілих, обвинувачених, а особливості перебігу психічних процесів у осіб, які дають показання, вплив цих особливостей на адекватне сприйняття того чи іншого факту.

Під час проведення судово-психологічної експертизи можуть бути використані як лабораторний, так і природний експеримен­ти, а також деякі спеціальні методи: спостереження, що полягає у вивченні актів поведінки особи, її станів і реакцій у певних ситу­аціях; інтерв'ю (бесіда), за допомогою якого виявляються демо­графічні та біографічні дані, рівень розвитку, коло інтересів, ха­рактер оцінки своїх і чужих вчинків, результатів спостережень індивіда за власними психічними процесами; вивчення матері­алів справи, яке полягає у встановленні характеру злочину, да­них про особу досліджуваного, його ролі у розслідуваній події та зайнятої ним позиції; тестування, що передбачає вирішення вер­бальних і невербальних завдань і виконання інших завдань, ре­зультати яких дозволяють визначити деякі психічні характе­ристики особи; вивчення продуктів діяльності, тобто отримання певної інформації про підекспертну особу на підставі різного ро­ду його творів (листи, щоденники, звіти, літературні та наукові твори тощо), виробів і т. ін.; ретроспективний аналіз зовнішніх ознак поведінки особи, за допомогою якого вивчають і оцінюють характер дій і мови суб'єкта, його фізичний стан і зовнішній ви­гляд до, під час і після скоєної ним дії.

Теорія і практика судової психології і судово-психологічної екс­пертизи у відповідності з їх предметом і колом вирішуваних зав­дань розробили комплекс основних питань, що підлягають вста­новленню при проведенні судово-психологічної експертизи. Така експертиза може бути призначена для вирішення питань, серед яких слід виділити три групи:

1. Питання, пов'язані з психічними властивостями і особливос­ тями особи.

2. Питання, що стосуються впливу на психіку різноманітних умов і пов'язаних з ним станів людини в момент розслідуваної події.

3. Питання, пов'язані з особливостями протікання психічних процесів у даної особи.

Питання, вирішення яких безпосередньо випливає з вивчення властивостей особи і дозволяє одержати про неї істотну інфор­мацію, можна сформулювати таким чином:

1. Якою є загальна психологічна характеристика підексперт- ної особи (темперамент, характер, нахили, потребо-мотиваційна сфера тощо)?

2. Які психічні властивості особи мають яскраво виражений характер і можуть справляти істотний вплив на її поведінку (за­ пальність, замкненість, крайня обережність тощо)?

3. Якими є домінуючі мотиви поведінки даної особи?

224

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

225

4. Який вид пам'яті у неї є переважаючим?

5. Чи могла дана особа, виходячи з її індивідуально-психологіч­ них особливостей, сприйняти певний звук, запах, колір, швид­ кість руху об'єкта?

6. Чи є у конкретної особи вікові та індивідуальні особливості, що можуть вплинути на об'єктивність її показань?

7. Як міг вплинути психічний стан суб'єкта в момент сприй­ няття події на правильність сприйняття, запам'ятовування, від­ творення фактів, що мають значення для справи?

8. Чи могла особа, перебуваючи у певному психічному стані, передбачати наслідки своїх дій?

9} Чи є у даної особи ознаки не пов'язаного з душевним захво­рюванням розумового відставання, і у чому вони виявляються, якими є ступінь і форма відставання?

10. Чи здатний обвинувачений, враховуючи рівень і особливо­ сті його розумового розвитку, правильно розуміти значення своїх конкретних дій та їх наслідків?

11. Чи міг обвинувачений, за станом його психіки, усвідомлю­ вати значення своїх дій або керувати ними?

12. Чи могла потерпіла в силу свого віку або рівня розвитку правильно розуміти характер і значення вчинюваних з нею дій і чинити опір під час посягання на її статеву недоторканність?

13. Яким чином сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості батьків, мотиваційні чинники вплинули на емоцій­ ний стан і психічний розвиток дитини?

Особливої уваги і виявлення суб'єктивних факторів потребу­ють справи, у яких особи, втягнуті в їх сферу, пов'язані з управ­лінням технікою. Тут бажано проведення судово-психологічної експертизи для вирішення таких питань:

1. Якою є реакція даної особи на перешкоду, що раптово вини­ кає?

2. Як відбились ті чи інші об'єктивні умови на ступені уваги до­ сліджуваного, на швидкості і точності його реакції?

3. Який вплив могли справити індивідуально-психологічні особ­ ливості даної особи на її дії у незвичній обстановці, що склалася?

4. Як могла вплинути втома на поведінку особи в обстановці, що склалася?

5. Яким є можливий вплив тих або інших негативних емоцій (душевних переживань), що виникли у досліджуваної особи до події, на характер її дій?

На досудовому слідстві і в суді нерідко виникає питання про встановлення стану фізіологічного афекту як підстави для визнан-

ня наявності сильного душевного хвилювання у особи, яка скоїла Злочин, що за певних умов може пом'якшити її відповідальність. Як відомо, для належного вирішення цього питання при здійсненні правосуддя необхідно встановити сукупність трьох фактів:

1. Наявність у особи в момент вчинення діяння фізіологічного афекту.

2. Наявність причинного зв'язку між настанням афекту і діями потерпілого.

3. Протизаконність насильства або особливо образлива пове­ дінка потерпілого щодо обвинуваченого або його близьких.

Якщо встановлення фактів, про які йдеться в останньому з на­ведених пунктів, належить до компетенції слідчого і суду, то віро­гідні висновки щодо першого та другого пунктів не можуть бути одержані без наукових психологічних досліджень, оскільки фізіо­логічний афект — категорія психологічна. Щоправда, у деяких випадках слідчий і суд можуть і повинні на підставі життєвого та професійного досвіду встановлювати деякі психологічні характе­ристики особи, що мають правове значення (жорстокість, боягуз­тво, ревнощі, корисливість тощо), однак визначення стану афек­ту і вирішення багатьох пов'язаних з ним важливих для пра­вильного розгляду справи питань потребує спеціальних знань у галузі психології.

На вирішення судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені такі питання:

1. Чи були викликані суспільне небезпечні дії обвинуваченого станом сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту)?

2. Які психологічні причини обумовили настання цього стану?

3. У якій формі протікав афект?

4. Чи міг обвинувачений у такому стані передбачати наслідки своїх дій?

5. Чи був афективний стан помітним для оточуючих?

6. Чи виник фізіологічний афект обвинуваченого в силу його індивідуальних властивостей через деякий час після протизакон­ ного насильства щодо нього або його тяжкої образи з боку потер­ пілого?

7. Чи міг у обвинуваченого виникнути стан афекту за умови насильства або тяжкої образи, які були заподіяні потерпілим тре­ тім особам?

8. Якою мірою встановлені дії потерпілого могли вплинути на психічний стан обвинуваченого, і якою мірою вони стали причи­ ною його наступної поведінки?

9. Чи могла поведінка потерпілого, яка, хоча й не полягала у

15—4-2531

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

226

Розділ 2

протизаконному насильстві або тяжкій образі, викликати у обви­нуваченого стан фізіологічного афекту?

У кожному випадку вирішення питання про ступінь винувато­сті неповнолітнього і визначенні йому міри покарання потре­бується ретельне дослідження всіх обставин справи і особи.

Найбільш загальними питаннями, які можуть бути поставлені на вирішення судово-психологічної експертизи і вирішення яких уявляється досить істотним у справах неповнолітніх:, є такі:

1. Яким є рівень загального розвитку неповнолітнього у психо­ логічному аспекті?

2. Якими є його емоційна сфера, коло інтересів і схильностей?

3. Якими є його здібності логічно мислити, орієнтуватись у си­ туації?

4. Наскільки вплинули ті чи інші вікові особливості на діяль­ ність неповнолітнього, на перебіг його психічних процесів?

У деяких випадках перед експертом-психологом ставляться питання, відповіді на які допомагають правильно оцінити пока­зання неповнолітнього, наприклад:

1. Чи відповідають показання неповнолітнього його віку та ін­ телектуальному розвитку?

2. Яким є ступінь навіюваності допитуваного?

3. Чи є підстави вважати, що неповнолітній дає показання під впливом дорослих?

4. Чи володіє дана неповнолітня особа суб'єктивною можли­ вістю правильно сприймати і оцінювати обставини, що мають значення у справі?

5} Чи міг малолітній свідок (потерпілий) правильно сприймати і усвідомлювати дану конкретну подію?

Якщо психічне здоров'я неповнолітнього не викликає сумнівів або воно встановлене судово-психіатричною експертизою, але є підстави для висновку про його розумову відсталість, то на ви­рішення судово-психологічної експертизи можуть бути поставле­ні такі питання:

1. Чи є у неповнолітнього обвинуваченого (підсудного) відста­ вання у розумовому розвитку?

2. Чи міг неповнолітній зі встановленим відставанням у роз­ витку повною мірою усвідомлювати значення своїх дій і керува­ ти ними?

3. Чи існує відхилення у розвитку підлітка порівняно з нор­ мальним для даного віку?

4. Рівню розвитку якого віку відповідає розвиток непоноліт- нього?

227

Наявність сенсорної недостатності (глухота, німота, сліпота, глухонімота, туговухість тощо) обумовлює особливості сприйнят­тя, запам'ятовування і відтворення сприйнятого, а в цілому — якісну своєрідність психічного розвитку й діяльності.

На вирішення судово-психологічної експертизи щодо такої ка­тегорії осіб ставляться питання:

1. Якими є особливості пізнавальної діяльності досліджуваної особи (сприйняття, запам'ятовування, відтворення сприйнятого)?

2. Яким є стан органів чуттів, що компенсують фізичні недо­ ліки цих осіб, і особливості їх участі у пізнавальному процесі?

3. Якою мовою (дактильною, жесто-мімічною) найкраще воло­ діє глухонімий?

4. Де найдоцільніше, з психологічної точки зору, провести до- пит^аної особи, якими можуть бути тривалість і темп допиту?

5) Чи не симулює дана особа перелічені сенсорні недоліки? Висновки експерта-психолога про можливість настання якоїсь

події чи протікання певного процесу слід розглядати як ймовірні, оскільки, наприклад, твердження, що наявність афекту не ви­ключається, не означає, що він мав місце у дійсності, а стверджу­вальна відповідь про можливість адекватно відображати певний факт і давати про нього правильні показання зовсім не свідчить про те, що дана особа дійсно адекватно відобразила цей факт. Для категоричного ствердження наявності зазначених фактів необхідна система інших доказів.

У той же час висновки про неможливість настання такого роду явищ категорично виключають їх появу. Наприклад, висновок експерта про те, що в даному випадку конкретна особа не могла адекватно сприймати ті чи інші факти, означає, що її показання з цього питання не можна визнати правильними.

Настільки ж однозначно повинні розглядатися стверджувальні відповіді, проте на практиці вони зустрічаються рідше. Виснов­ки, наприклад, про те, що дана особа здійснювала певні дії у ста­ні фізіологічного афекту, або, що неповнолітній за своїм розумо­вим розвитком не може вважатися таким, що досяг 14-річного віку, безумовно, можуть стати підставою для суддівського пере­конання при постановленні вироку.