4.14.2. Експертиза живих осіб

У практичній роботі під терміном «судово-медична експертиза живих осіб» (потерпілих, обвинувачених та інших) розуміють кон­кретне науково-практичне дослідження, яке проводять згідно з чинним законодавством для вирішення конкретних питань ме­дичного характеру, що виникають у процесі розслідування кон­кретного злочину.

Найчастіше приводами для призначення та проведення екс­пертизи живих осіб є: злочини проти життя та здоров'я особи; злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності осо­би; злочини, пов'язані з ухиленням від військової служби та від­буття покарання; інші приводи (необхідність встановлення віку, статі тощо).

Різноманітність приводів зумовлює і різноманітність експертиз:

• встановлення характеру та ступеня тяжкості тілесних ушко­ джень, ступеня втрати працездатності;

• встановлення статі, статевої зрілості, ознак порушення цілості дівочої пліви, репродуктивної функції, вагітності, пологів, що були;

• встановлення стану здоров'я, ознак симуляції, диссимуляції, агравації штучних хвороб, самокаліцтва частин тіла;

Експертиза може бути проведена в експертній установі, в ліку­вальній установі, в кімнаті слідчого, у приміщенні суду, в місцях позбавлення волі, дома у потерпілого в присутності слідчого.

Перед проведенням експертизи обов'язково необхідно встано­вити особу обстежуваного за допомогою паспорта. Експертизи

186

Розділ 2

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

187

осіб, які не досягай 16-ти років, треба проводити в присутності одного з батьків, опікуна чи педагога.

Загальна методика проведення експертизи (обстеження) живих осіб включає: ознайомлення з обставинами справи; вивчення ме­дичних документів; опитування обстежуваного зі збиранням даних про його життя та травму (захворювання); огляд обстежуваного; проведення спеціальних додаткових досліджень (обстежень); скла­дання підсумків з оформленням висновку експерта (акта).

Встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень

Найчастішим приводом для проведення судово-медичної екс­пертизи живих осіб є необхідність встановлення ступеня тяжко­сті тілесних ушкоджень.

Основним документом, який регламентує порядок проведен­ня експертиз з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, є Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом МОЗ Украї­ни від 17 січня 1995 р. № 6.

З медичної точки зору тілесні ушкодження — це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникають як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх травмуючих чинни­ків — фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

У разі неналежного надання медичної допомоги, що дістало вияв у порушенні анатомічної цілості тканин і органів та їх функ­цій, експертна комісія вправі розглядати це порушення як тілес­не ушкодження і визначити ступінь його тяжкості згідно з чин­ними Правилами.

Відповідно до чинного Кримінального кодексу розрізняють тілес­ні ушкодження трьох ступенів: тяжкі, середньої тяжкості та легкі.

Ознаками тяжкого тілесного ушкодження є: небезпека для жит­тя; втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій; душевна хвороба; розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на третину; переривання вагітності; непоправне знівечення обличчя.

Ознаками ушкодження середньої тяжкості є: відсутність небез­пеки для життя та інших ознак тяжкого тілесного ушкодження; тривалий розлад здоров'я; стійка втрата працездатності менш як на третину.

Ознаками легкого тілесного ушкодження є: короткочасний розлад здоров'я; незначна стійка втрата працездатності. Легке тілесне ушкодження може бути таким, що спричинило коротко-

часний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатно­сті або не спричинило таких наслідків.

Загальна методика судово-медичної оцінки ступеня тяжкості тілесних ушкоджень полягає у такому:

• виявлення ушкодження та визначення його суті;

• співставлення ушкодження з переліком небезпечних для жит­ тя тілесних ушкоджень (викладені у вищевказаних Правилах);

• якщо ушкодження не входить до цього переліку, то виявля­ ють, залежно від реального наслідку, чи мало це ушкодження ін­ ші ознаки тяжкого тілесного ушкодження; якщо такі ознаки є, то ушкодження визначають як тяжке тілесне; якщо — ні, то перехо­ дять до наступного етапу оцінки ступеня тяжкості;

• залежно від реального наслідку ушкодження виявляють озна­ ки тілесного ушкодження середньої тяжкості; якщо такі ознаки є, то ушкодження визначають як тілесне ушкодження середньої тяж­ кості; якщо таких ознак немає, то переходять до наступного етапу;

• залежно від реального наслідку ушкодження виявляють озна­ ки легкого тілесного ушкодження.

Судово-медичному експерту належить утримуватись від вста­новлення ступеня тяжкості тілесний ушкоджень у випадках:

• невизначеності клінічної картини чи недостатнього клініч­ ного та лабораторного обстеження потерпілого;

• невизначеності глибини ушкодження, яка обумовлює визна­ чення небезпечності для життя;

• відмови обстежуваного від додаткового огляду чи від явки його на повторне обстеження, якщо це позбавляє експерта мож­ ливості правильно оцінити характер ушкодження, його клініч­ ний перебіг і результат;

• відсутності медичних документів, у тому числі результатів додаткових досліджень, без яких не можна визначити характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.

При проведенні судово-медичної експертизи з метою визна­чення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, як правило, вирі­шуються такі питання:

1. Які характер та локалізація ушкоджень, заподіяних потер­ пілому?

2. У результаті якого виду травматичної дії (предмета) могли бути спричинені виявлені ушкодження?

1. Які характеристики мав травмуючий чинник (предмет)?

3. Який безпосередній механізм (механізми) заподіяння ушко­ джень?

2. Яка давність заподіяння ушкоджень?

ОКРЕМІ ВИДИ ЕКСПЕРТИЗ

188

Розділ 2

6. Який ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушко­ джень?

7. Чи могли заподіяні ушкодження утворитись за обставин, ви­ кладених у постанові про призначення експертизи?