6. Система земельного права як галузі права.

Система (внутрішня структура, побудова) земельного права як галузі права включає в себе правові норми, що об'єднуються в інститути. Правові інститути, в свою чергу, групуються в загальну та особливу частини.

На думку, що панує у земельно-правовій доктрині, загальна частина включає в себе такі інститути:

права власності на землю;

права землекористування;

правового забезпечення земельної реформи;

правового регулювання набуття прав на землю;

правового регулювання плати за землю;

правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та

охорони земель;

правової охорони земель;

юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Особлива частина включає правові інститути, що закріплюють правовий режим окремих категорій земель. Перелік категорій земель закріплений у ч. 1 ст. 19 ЗК України .

Система земельного права як науки та навчальної дисципліни

Потрібно пам'ятати, що система земельного права як галузі права не співпадає із системою земельного права як науки та навчальної дисципліни.

До системи земельного права як науки входять не правові інститути, а підсистеми наукових положень, інформації, знань. Тому у загальній частині земельного права як науки та навчальної дисципліни виділяють, наприклад, такі розділи, не характерні для системи галузі права:

• вчення про землю як об'єкт земельного права;

• вчення про земельне право як галузь права;

• розвиток земельно-правового регулювання, тощо.

У системі земельного права як науки та навчальної дисципліни, на відміну від системи галузі права, виділяють також спеціальну частину, що включає, зокрема, положення про земельно-правове регулювання у зарубіжних країнах.

7. Закони як джерела земельного права України. Основний закон нашої держави -Конституція України, кодифіковані закони - кодекси, прирівняні за юридичною силою до законів України декрети КМ України (видавалися у 1992-1993 рр. на підставі ст. 97-1 Конституції УРСР⁶); Серед цієї групи нормативно-правових актів найвищу юридичну силу має, поза сумнівом, Конституція України. Особливо слід зупинитись на законах України, якими висловлюється згода на обов'язковість для України міжнародних угод. Слід враховувати, що ратифіковані такими законами міжнародні угоди (договори) є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України), причому в силу положень ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" такі угоди мають перевагу над положеннями національного законодавства;

У правовій доктрині переважає думка, що будь-які закони (окрім Основного -Конституції*), у тому числі кодифіковані, мають однакову юридичну силу. Проте у законодавчій та правозастосовчій діяльності зустрічаються спроби надати вищої юридичної сили кодексам або "Рамковим законам. Наприклад, у ч. З ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування'' передбачено, що "[с)тавки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком .... не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування". Цей підхід підтримується Державною податковою адміністрацією України в питанні про надання податкових пільг, зокрема, по сплаті земельного податку. На її думку, пільги по сплаті земельного податку, передбачені іншими законами, ніж закони з питань оподаткування, надаватися не повинні⁶¹. Подібний підхід визнається окремими авторами, особливо, зарубіжними⁶⁴, проте нам видасться невірним: він не грунтується ні на законодавчих положеннях, ні на серйозному теоретичному обгрунтуванні.

“Про розмежування земель державної та комунальної власності” 05.02.04

“Про захист конституційних прав громадян на землю” 20.01.05

“Про оренду землі 06.08.98