66. Фінансове забезпечення заходів з охорони земель.

67. Адміністративна відповідальність за земельні правопорушення. Вказівки на застосування адміністративної відповідальності за земельні правопорушення містяться в багатьох актах земельного законодавства (наприклад, у ст. 211 ЗК України). Але більшість таких посилань мають відсильний або бланкетниЙ характер, оскільки самі безпосередньо не встановлюють санкцій.

Більшість же складів адміністративних земельних правопорушень передбачені у Главі 7 "Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'ятників історії та культури* КпАП України:

Стаття 52. Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель

Стаття 53. Порушення правил використання земель

Стаття 53'І. Самовільне зайняття земельної ділянки

Стаття 53-2. Приховування або перекручення даних земельного кадастру

Стаття 54. Несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стен, придатний для використання за призначенням

Стаття 55. Самовільне відхилення від проектів внутрігосподарського землеустрою

Стаття 56. Знищення межових знаків Знищення громадянами межових знаків меж землекористувань -

Стаття 59. Порушення правил охорони воднихресурсів

Стаття 63. Незаконне використання земель державного лісового фонду

Стаття 65-/. Знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисти лісових насаджень

Стаття 69. Пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду

Стаття 73. Засмічення лісів відходами

Стаття 74. Знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду

Стаття 79-1. Недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд

Стаття 92. Порушення правил складування, уберігання. розміщення. транспортування, утилізації, ліквідації та використання відходів

Стаття 91. Порушення правил охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду

Стаття 92. Порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури

Склади адміністративних земельних правопорушень можуть містити інші акти законодавства: див., напр., ст. 46 Закону України "Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення". Проте навіть у цих Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства може наставати і за статтями, вміщеними до інших глав КпАП України:

• Глави 5 (Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров 'я населення), напр., ст. ст. 42 (Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), 46-1 ("Порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення),

• Глави 8 ("Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів") - напр., ст. ст. 95 {^Порушення правші і норм з ядерної та радіаційної безпеки при використанні джерел іонізуючого випромінювання"), 96 ("Недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва"), 96-1 (^Порушення законодавства під час планування і забудови територій™), 97 (Самовільне будівництво будинків або споруд), 99 ("Порушення Правил охорони електричних мереж"), тощо;

• Глави 10 ("Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства, і зв 'язку"): ст. ст. 138 ("Порушення Правил охорони магістральних трубопроводів"), 141 (Порушення правил охорони смуги відводу автомобільних шляхів).

Згідно із ч. 3 ст. 2 КпАП України, положення кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, не включеними до Кодексу.

68. Кримінальна відповідальність за злочини у галузі земельних відносин. Низка порушень земельного законодавства через свою суспільну небезпечність утворює склади злочинів. Чинний КК України передбачає низку "земельно-правових" складів злочинів, які вміщено до Розділу VIII кодексу "Злочини проти довкілля":

Стаття 239. Забруднення або псування земель

1. Забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля.

Стаття 252. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду

1.Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду

Стаття 254. Безгосподарське використання земель

Безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури грунту, -

З огляду на численність та суспільну небезпеку земельних правопорушень у вигляді самовільного захоплення земель та самовільного будівництва, на початку 2007 року ці діяння було криміналізовано шляхом доповнення КК України статтею 197-1:

Стаття 197-1. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

1. Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику,

2. Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель

3. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті

4. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою,раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьоюцієї статті, -

Кримінальна відповідальність за земельні правопорушення може наставати і за іншими статтями КК України, насамперед, тими, що передбачають відповідальність за посадові злочини (ст. ст. 364 "Зловживання владою або службовим становищем", 365 "Перевищення влади або службових повноважень", 366 "Службове підроблення'' та ін.).

Проблема. Конструкція норм КК України не дозволяє зробити однозначні висновки про співвідношення ст. 236 Порушення правил екологічної безпеки) та ст. 239 КК України, співвідношення ст. 239 та ст. 254. Диспозиції статей вказують, що ст. 239 є спеціальною як по відношенню до ст. 236, так і ст. 254. Між тим, зовсім на інше вказують санкції даних статей. 1 Іравозастосовча практика поки що віддає перевагу кваліфікації діянь, що підпадають під ознаки усіх трьох статей, за ст. 254 КК України. Так, за цією статтею порушено справи за фактом організації та функціонування на території ралгоспу-заводу "Гурзуф" двох несанкціонованих звалищ площею 9000 кв. М.

69. Цивільна відповідальність за порушення земельного законодавства. Під майновою відповідальність у правовій доктрині зазвичай розуміють різновиди юридичної відповідальності, які передбачають компенсацію заподіяної шкоди. Хоча майнові санкції можуть бути характерними для багатьох видів відповідальності, наприклад, адміністративної та кримінальної, проте у перерахованих випадках відповідальність має не компенсаційне, а каральне призначення, тому до майнової відповідальності традиційно відносять лише (І) цивільну відповідальність, (2) матеріальну відповідальність за трудовим правом, та, з певною долею умовності, (3) відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Цивільна відповідальність за завдану шкоду

У правовому регулюванні відносин щодо застосування цивільної відповідальності можна умовно виділити три рівні: (1) норми "загального"

цивільного законодавства та норми господарського законодавства, шо їх пглктично гювністю відтворюють, (2) норми екологічного законодавства, шо передбачають особливості відповідальності за екологічні правопорушення, і (3) норми земельного законодавства, що передбачають особливості тодповїдальжюгі за власне земельні правопорушення як різновиди екологтчиих правопорушень.

ЛЖ. Вважаємо, що гооїодарсько-правова відповідальність у вигляді адаїкодлтаяня збитків не мас жодної специфіки порівняно із цивільною відповідальністю і тому з усіма підставами може вважатися такою, що охоплюється цивільною відповідальністю.

1. До першої групи норм належать положення Глав 83 {("Створення загрози життю, здоров'ю, мату фізичної особи або майну юридичної особи⁹*), 82 (^Відшкодування искодгГ) ЦК України, які передбачають загальні засади цивільної вілповідальності, яка зазвичай настає за цивільно-правовий делікт, що в загальному випадку включає в себе протиправну дію, шкоду, причинний зв 'язок, вину. Цивільним законодавством може передбачатися відповідальність і за шкоду, заподіяну правомірними діями (в стані крайньої необхідності - ст. 1171 ЦК України) або шкоду, заподіяну без вини (джерелом підвищеної екологічної небезпеки - ст. 1187 ЦК України). Положення цивільного законодавства значною мірою відтворені у Главі 25 ГК України ("Відшкодування збитків у сфері господарювання⁴⁴).

2. До другої групи норм належать положення ст. ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Ч. 1 ст. 69 Закону встановлює істотну специфіку цивільної відповідальності за екологічні (у т. ч. земельні) правопорушення:

"Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів."

Таким чином, щодо земельних правопорушень зазвичай не застосовуються ст. 1193 ЦК України щодо можливості зниження розміру відшкодування при врахуванні вини потерпшого та матеріального становища фізичної особи, що заподіяла шкоду.

Також важливою є вказівка ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", за якою

''Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про 'Охорону 'навколишнього природного авредавицш, в порядку та розмірах, (вшпаиававииж законодавствам України."

Таке положення встановлює відступ від загального правила, встановленого ст. 1166 ЦК України, про відшкодування шкоди у повному обсязі, оскільки "розмір, встановлений законодавством¹⁹, у конкретній ситуації може бути більшим або меншим "повного" розміру шкоди (цей розмір у випадку екологічних правопорушень часто просто неможливо достовірно встановити, що і обумовило потребу у регулюванні розміру відшкодування законодавством).

Законодавство встановлює такі способи визначення розміру шкоди, заподіяної земельними правопорушеннями:

• витратний (відшкодуванню підлягають витрати на усунення шкоди): напр., ст. 48 Закону України "Про забезпечення санттарно-етддемічного благополуччя населення" встановлює обов'язок порушників "компенсувати додаткові витрати органі** установ та закладів санітарно-епідеміологічної служби на проведення санітарних та протиепідемічних заходів і витрати лікувшьно-прооЬі'іактичнш закладів на подання медичної допомоги потерпілим⁹⁴;

• розрахунковий: див., напр., постанову КМ України від 15.02-2002 № 175 "Про затвердження Тимчасової методики оцінки збитків віл наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного харакиеру", наказ Мінекобезпеки України від 27.10.1997 № 171 Тіро затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зуїшвшешїі' забрудненням г засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства".

NB. Засмічення - внесення субстанцій, що, на відміну від забруднення, можуть бути видалені механічним способом.

У випадках, коли законодавство не встановлює спеціальнім* правил обчислення заподіяної шкоди, вона обраховується у загальному порядку.

Екологічне законодавство також відтворює положення "загальноцивільного" щодо можливості відповідальності без вини: така можливість передбачена ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 72 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" ст. З Закону України "Про цивільну відповідальність про ядерну шкоду та її фінансове забезпечення".

(3) Нарешті, специфіка відшкодування шкоди встановлена нормами земельного законодавства.

Ст. 156 ЗК України передбачає можливість відшкодування шкоди і у деяких випадках, коли вона заподіюється правомірно:

"Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським вироби ицтвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок:

г) погіршення якості фунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників:

і) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан:

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки

Ч. 2 ст. 157 ЗК України встановлює правило, за яким порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України". Постановою КМ України від 19.04.1993 № 284 •'Про затвердження порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" встановлений відповідний порядок. Порядком, зокрема, передбачено визначення розміру збитків спеціальними комісіями. На наш погляд, встановлений постановою порядок стосується переважно випадків правомірного заподіяння збитків, а також не перешкоджає безпосередньому зверненню зацікавлених осіб до суду.

Деякі аспекти застосування цивільної відповідальності за земельні правопорушення розглядаються у Роз'ясненні Вищого арбітражного суду України N 02-5/743 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування" (зокрема, п. 11), а також Постанові Пленуму ВС України 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (п. 12 та ін.).

На рівні ЄС відповідальність за екологічну шкоду останнім часом набуває специфічних рис, що виводять її за рамки класичної цивільної відповідальності. Так, відповідно до принципу "забруднювач платить"' суб'єкт (оператор), що спричиняє екологічну шкоду або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди, повинен, за загальним правилом, нести витрати на всі необхідні запобіжні або відновні заходи. У випадках, коли компетентний орган безпосередньо або через третіх осіб здійснює ці заходи замість оператора, цей орган забезпечує стягнення відповідних витрат з оператора. Виключно за рахунок оператора відшкодовуються також витрати на оцінку екологічної шкоди або ймовірності її заподіяння.

70. Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва детально розглядається у темі "Економіко-правовий механізм у галузі використання,

охорони та відтворення земель". До майнової відповідальності застосування цього заходу з певною долею умовності можна віднести через те, що кошти, які надходять на відшкодування втрат, спрямовуються на відновлення земельно-ресурсного потенціалу держави в цілому.

Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються ч. 1. ст. 207 ЗК України як "втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель". На наш погляд, більш відповідало б правовій природі втрат їх визначення як грошових сум, що у разі виведення земель із складу сільськогосподарських (лісових) угідь підлягають сплаті до відповідних бюджетів для залучення до сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва компенсуючих площ або відповідного поліпшення якості існуючих сільськогосподарських або лісових угідь.

Інститут відшкодування втрат є вагомим економічним важелем забезпечення пріоритетності земель сільськогосподарського призначення та лісових земель по відношення до інших видів цільового використання. Стикаючись із необхідністю відшкодовувати втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, особи, зацікавлені у відведення земельних ділянок, змушені розглядати альтернативні варіанти, не пов'язані із виведенням з обороту сільськогосподарських та лісових угідь. З іншого боку, кошти, що надходять на відшкодування втрат, є важливим джерелом фінансування витрат на поліпшення земель,

Варто наголосити, що втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва не мають нічого спільного зі збитками землевласників та землекористувачів, і, на відміну від останніх, відшкодовуються до відповідних бюджетів, мають чітко визначене призначення (див. ст. 207-209 ЗК України).

Правовідносини із відшкодування втрат регулюються Главою 36 (ст. ст. 207-209) ЗК України, постановою КМ України "Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають

відшкодуванню" від 17.11.1997 № 1279.

Відшкодування втрат може бути різновидом позитивної відповідальності (відповідальності за правомірні дії) , але може застосовуватися і у разі вчинення правопорушення (забруднення або засмічення земель, що перешкоджає їх цільовому використанню). За рядом ознак відшкодування втрат істотно відрізняється від цивільної відповідальності: (1) має публічно-правову природу, (2) характеризується особливими підставами відшкодування, не обов'язково пов'язаними із правопорушенням, (3) кошти, що надходять на відшкодування втрат, мають визначене в публічно-правовому порядку цільове призначення, тошо.

Згідно із п. 4 Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 14.08.2000 № 970/2000, комітет зобов'язаний здійснювати контроль за цільовим використанням коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарською та лісогосподарського виробництва. Прокурорські перевірки засвідчили, що органи Держкомзему України не вживають належних заходів щодо стягнення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва у судовому порядку, не порушують клопотань щодо скасування актів органів місцевого самоврядування щодо незаконного використання коштів. Відсутній належний облік як площ земель, наданих у користування суб'єктам господарювання, так і площ, які фактично використовуються ними. Мають місце випадки нснарахування сум у порядку відшкодування втрат.

71. Правові засади поділу земель на категорії. Перелік категорій земель закріплений у ч. 1 ст. 19 ЗК України:

"1. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі

категорії:

а) землі сільськогосподарського призначених

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення; т) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-куяьтурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення."

На наш погляд, Існуючий поділ земель на категорії вже не відповідає реаліям сьогодення і потребує перегляду . Необхідність такого перегляду зумовлюють наступні міркування:

(1) Незважаючи на формулювання ст. 19 ЗК України, що проголошує подія земель на категорії саме за критерієм цільового призначення, це не завжди відповідає дійсності. Насправді в багатьох випадках земельні ділянки відносяться до певної категорії не за їх цільовим призначенням, а, наприклад, за суб'єктом використання (див., наприклад, положення ст. 68 ЗК України, ст. 23 Закону України "Про транспорт"³⁵ щодо земель транспорту, 77 ЗК України щодо земель оборони), або ж з використанням критерію територіального розміщення (див. ст. 38 ЗК України щодо визначення земель житлової та громадської забудови).

(2) На даний момент слід констатувати, що правові режими окремих категорій земель не наповнені реальним нормативним змістом. Законодавець, проголосивши правило, за яким землі використовуються лише відповідно до їх цільового призначення (ст. ст. 91, 96 ЗК України), цим самим взяв на себе обов'язок охопити переліком категорій земель увесь земельний фонд України і детально врегулювати правовий режим кожної з категорій земель. Задача дуже серйозна, і, на наш погляд, незважаючи на багаторічну правотворчість, на сьогодні не виконана. У спеціальній юридичній літературі неодноразово зверталася увага на прогалини у правовому режимі різних категорій земель: населених пунктів, рекреаційного призначення, оборони, тощо³⁶.

(3) Крім того, існуюча класифікація земель на категорії не охоплює всіх земель. Наприклад, взагалі поза межами існуючої класифікації земель залишаються землі загального користування населених пунктів (згадуються у ст. ст. 14, 16 Закону України "Про планування та забудову територій"³⁷, ч. З ст. 83 ЗК України). Не знайшли адекватного відображення у легальному поділі земель на категорії і землі "культового (церковного) фонду, ... космічного забезпечення, державного матеріального резерву, водно-болотних угідь та торф'яного фонду, родовищ корисних копалин, мисливського фонду та підвищеної екологічної небезпеки", та ін.. на шо зверталася увага акад. В. І. Андрейцевим³⁸. Навряд чи можна вважати задовільним те, що всі ці землі "ховаються" за формулою "землі іншого призначення" (п. "ж" ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Вважаємо, що слід повністю підтримати В. В. Носіка в тому, що "поділ земель на чітко визначену кількість категорій з особливим правовим режимом для кожної з них створює реальні перешкоди у здійсненні громадянами та юридичними особами суб'єктивних земельних прав" , а правовий режим землі має визначатися "на основі планування територій з урахуванням вимог чинного законодавства України щодо формування національної екологічної мереж? °. На наш погляд, створити всеохоплюючий (тим більше, законодавчо закріплений) поділ земель на категорії, що охопив би будь-які можливі види цільового призначення, дуже важко, і навряд чи доцільно. Тим більше, на наш погляд, абсолютно неможливо задовільно врегулювати всі земельні відносини за принципом "дозволено лише те, що передбачене законодавством" (тобто те, що визначене цільовим призначенням). Регулювання земельних відносин за таким підходом створює масу непорозумінь та незручностей, стримує раціональне та економічно ефективне використання земель. Вважаємо, що правовий режим земель має визначатися за іншим принципом: "дозволене те, що не заборонене,

обов 'язкове те, що прямо передбачене". Законодавство повинно встановлювати перелік основних обмежень і приписів щодо використання найбільш типових земельних ділянок (категорій земель), причому законодавчо встановлений перелік категорій земель можна і слід залишити відкритим. Система законодавчо встановлених обмежень може доповнюватися обмеженнями, встановленими планувальною документацією, зокрема, в порядку зонування (ст. 180 ЗК України, Закон України "Про планування і забудову територій ). Нарешті, законодавчі та планувальні обмеження можуть доповнюватися (а за відсутності таких -замінятися) вимогами до конкретної земельної ділянки у землевпорядній та містобудівній документації.

72. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України, ЗСГП - "землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійсненим сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей".

За визначенням В. І. Андрейцева, ЗСГП - "земельні ділянки, які перебувають на праві власності або праві користування у фізичних і юридичних осіб та які відповідно до земельно-кадастрової документації використовуються для потреб сільського господарства або призначені для цієї мети"

Склад земель сільськогосподарського призначення

Склад ЗСГП визначається ч. 2 ст. 22 ЗК України. ЗСГП включають:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової

консервації тощо).

Як в Україні, так і в інших країнах світу зменшується площа землі, яка обробляється, в розрахунку на душу населення. На даний час із 60.3 мли. га території України 43,0 мли. га складають сільськогосподарські землі .

Проблема. Незважаючи на "багаторівневе" регулювання питання визначення цільового призначення конкретних ділянок зі складу ЗСГП, законодавство не вирішує ряду питань: наприклад, немає однозначної едності в питанні, чи можна на землях ОСГ зводити капітальні будівлі?

На сьогодні не мас однозначного законодавчого вирішення питання про категорію та правовий режим сільськогосподарських угідь, що знаходяться у складі інших категорій земель; транспорту, лісового та водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення .На сьогодні фактично існують, хоча і поза правовим полем, службові земельні наділи. На думку В. І. Семчика, такі землі не належать до ЗСГП . більш правильним було б вважати, шо вказані землі належать одночасно до кількох категорій земель.

73. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Правовий режим земель - "встановлена нормами права можлива та належна поведінка по відношенню до землі як об 'єкту права власності та інших прав на земельні ділянки, об 'єкту державного управління земельними ресурсами та об 'єкту правової охорони землі як природного ресурсу, що виконує визначені Конституцією РФ найважливіші соціально-економічні функції -основи життя та життєдіяльності народів, що проживають на відповідній території

-видається, що правовий режим земель можна визначити як встановлений правовими нормами порядок поведінки по відношенню до цих земель.

-основною особливістю правового режиму ЗСГП є їх особливе цільове призначення (розглядалося вище). Із цільового призначення

випливають й інші особливості.

Принцип пріоритету сільськогосподарського використання земель

Законодавство встановлює пріоритет сільськогосподарського використання земель . принцип пріоритетності вимог екологічної безпеки та забезпечення раціонального використання та охорони земель. Тобто земельні ділянки повинні використовуватися насамперед у спосіб, що забезпечить максимальне наближення до природного стану831, і лише в другу чергу, по можливості - використання для сільськогосподарських потреб за умови забезпечення нормативів оптимального співвідношення земельних угідь .

Особливий суб'єктний склад у відносинах із використання ЗСГП.

Особливий порядок розподілу та перерозподілу ЗСГП. Такий особливий порядок встановлений насамперед для приватизації ЗСГП для ведення ФГ, ОСГ, садівництва.

Відносно ЗСГП встановлений особливий порядок зміни цільового призначення, такий як щодо захисту сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Специфічні обов'язки щодо охорони та відновлення родючості ЗСГП

У першу чергу на охорону ЗСГП спрямовані такі заходи з охорони земель, як

(1) обгрунтування і забезпечення досягнення раціонального

землекористування,

(2) захист сільськогосподарських угідь від необгрунтованого їх вилучення для

інших потреб,

захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів,

консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення :

Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

74. Правові форми використання земель сільськогосподарського призначення на праві власності. Право власності на землю (земельну ділянку) слід визначати як право особи на землю (земельну ділянку), що полягає у можливості найбільш повного панування над нею, з обмеженнями, встановленими законом або договором, і яке особа здійснює за власною волею, незалежно від волі інших осіб.

У об'єктивному розумінні право власності на землю слід розглядати як систему правових норм, що регулюють відносини щодо здійснення суб 'єктивного права власності на землю.

коли йдеться про суб'єктивне право власності на землю, йдеться не про власне "землю", а про "земельну ділянку", оскільки лише земельна ділянка може бути об'єктом, яким можна володіти на праві власності, річчю - "предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки'1

ЗСГП - "земельні ділянки, які перебувають на праві власності або праві користування у фізичних і юридичних осіб та які відповідно до земельно-кадастрової документації використовуються для потреб сільського господарства або призначені для цієї мети"

реалізація правового режиму земель сільськогосподарського призначення здійснюється у сфері правомочностей суб’єктів з безпосереднього використання сільськогосподарських угідь.

 

Земельним кодексом України передбачено (ст. 22), що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

 

а) громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

 

б) сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

 

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам – для для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

 

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним об’єднанням громадян – для ведення підсобного сільського господарства.

 

Цей перелік суб’єктів прав на землі сільськогосподарського призначення не є вичерпним. Великі масиви таких земель можуть знаходитись у віданні державних органів та органів місцевого самоврядування. Це землі запасу, придбані ними у власність або передані після припинення прав попередніх власників, користувачів, зокрема в порядку конфіскації.

75. Поняття та зміст права сільськогосподарського землекористування. Виділяють класифікації за:

цільовим призначенням земельної ділянки, що використовується: (1) право с/г землекористування; (2) право несільськогосподарського землекористування.

76. Поняття та склад земель населених пунктів. Співвідношення із землями житлової та громадської забудови. До земель населених пунктів можна віднести усі землі, розташовані у межах населених пунктів (сіл, селищ та міст).

Землі населених пунктів, займаючи незначну частину земельного фонду України (наприклад, землі міст складають лише біля 2 % території України), з одного боку, концентрують на собі більшу частину продуктивних сил України, левову частку факторів, що складають антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище і являють собою небезпеку для людини. З іншого боку, в населених пунктах проживає все населення, захистити яке від несприятливих впливів та створити якому сприятливі умови життя і покликані вимоги щодо раціонального використання, охорони та відтворення населених пунктів.

Чинний ЗК України (на відміну від чинних раніше кодексів) не виділяє землі населених пунктів як окрему категорію земель. Натомість, в окрему категорію виділені землі житлової та громадської забудови (ст. 38 ЗК України):

"До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Отже, поняття "землі населених пунктів" та "землі житлової та громадської забудови" співвідносяться як загальне та конкретне.

Мотивом законодавчої "заміни" категорії "землі населених пунктів" на "землі житлової та громадської забудови" стало те, що категорія земель населених пунктів виділялася, на думку багатьох вчених, не за критерієм цільового призначення, а за критерієм територіального розміщення. . Призначенням земель населених пунктів є створення територіальної основи для компактного розселення людей, обслуговування потреб мешканців населених пунктів.

"Використання земель житлової та громадської забудови" ЗК України, повною мірою стосується всіх земель населених пунктів:

"Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови."

Склад земель населених пунктів

Характерною ознакою земель населених пунктів є входження до їх складу земель різних категорій.

Входження до складу земель населених пунктів різних категорій земель було одним з аргументів на користь невизнання земель населених пунктів окремою категорією земель . Деякі землі у складі населених пунктів важко віднести до будь-якої із існуючих категорій. Це стосується, зокрема, земель загального користування .

За видом населеного пункту землі населених пунктів можна поділити на (1) землі міст, (2) землі селищ міського типу, (3) землі сільських населених пунктів (сіл). Такий поділ має важливе значення і впливає на правовий режим відповідних земель насамперед тому, що законодавство передбачає різні правила планування та забудови різних населених пунктів.

Законодавство також передбачає поділ земель населених пунктів на зони. Так, відповідно до п. 2.1 ДБН 360-92** територія міста поділяється за функціональним призначенням на сельбищну, виробничу (в т. ч. зовнішнього транспорту), і ландшафтну рекреаційну зони. Здійснюється і дрібніший поділ: зокрема, промислові райони в місті за архітектурно-планувальними умовами і факторами формування поділяються на містобудівні категорії, для кожної з яких передбачено "функціонально-адекватний склад" підприємств, що розмішуються: промислова зона, комунально-складська зона, тощо. Проблемою, на наш погляд, є те, що такий поділ не співпадає із законодавчим поділом земель на категорії.

Всі населені пункти підрозділяють на кілька типів. В основу їх класифікації покладені наступні критерії: чисельність на­селення, науково-виробнича спеціалізація населеного пунк­ту, значення населеного пункту в системі розселення насе­лення і адміністративно-територіальній будові країни. Населені пункти діляться на міські (міста, селища місько­го типу) і сільські

Землі населених пунктів за своїм цільовим призначенням не однорідні. В їх складі виділяються: землі міської, селищної та сільської забудови; землі загального користування; землі сільськогосподарського призначення та інші угід­ дя; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі, зайняті міськими лісами; землі промисловості, транспорту, зв'язку та іншого при­ значення. Складові частини земель населених пунктів мають різне цільове призначення. Але правовий режим всіх цих видів зе­мель призначений основній задачі —- обслуговування різного роду потреб населеного пункту. Землі міської, селищної та сільської забудови — найбільш важ­лива частина земель населених пунктів. До них відносяться землі, забудовані або які підлягають забудові житловими, культурно-побутовими, адміністративними, діловими, ви­робничими, складськими, релігійними та іншими будівля ми та спорудами. Ці землі надаються підприємствам, устано­вам і організаціям для будівництва і експлуатації промисло­вих, виробничих, житлових, культурно-побутових, релігій­них та інших будівель і споруд, а також громадянам для інди­відуального житлового будівництва.

77. Правовий режим земель населених пунктів. Правовий режим земель можна поділити на загальний, який властивий всьому складу земель України; особливий, властивий окремим категоріям земель; і спеціальний або конкретний, властивий конкретним земельним ділянкам.

Правовий режим земель - це встановлений законом порядок використання та охорони земель.

основною особливістю правового режиму земель населених пунктів, що випливає з їх цільового призначення, є обов*язковість їх використання відповідно до містобудівної документації (ст. 38 ЗК України, низка положень Закону України "Про планування та забудову територій").

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про планування та забудову територій",

"містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування забудова та інше використання територій;"

До складу містобудівної документації входить:

Генеральна схема планування території України — "містобудівна документація, яка визначає концептуальні вирішення планування та використання території України"

схема планування території - "містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення планування, забудови та іншого використання відповідних територій адміністративно-територіальних одиниць, їх окремих частин"

• генеральний план населеного пункту. Ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій" визначає генеральний план населеного пункту як містобудівну документацію, "яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту

'• детальний план території - "містобудівна документація, яка розробляється для окремих районів, мікрорайонів, кварталів та районів реконструкції існуючої забудови населених пунктів"

-проект забудови територій - документація, що поєднує властивості містобудівної та проектної документації, яка розробляється для будівництва комплексів будинків і споруд

-план червоних ліній –

-проект розподілу територій - "містобудівна документація, яка розробляється для мікрорайону (кварталу) чи його частини з метою розмежування земельних ділянок

На підставі містобудівної документації для населеного пункту повинен складатися план земельно-господарського устрою (ст. 12 Закону України "Про планування та забудову територій"). Таким чином, щодо земель населених пунктів передбачена подвійна система планування їх використання містобудівна та землевпорядна.

Особливі правила оподаткування земель населених пунктів

Землі населених пунктів оподатковуються за ставками, передбаченими ст. 7 Закону України "Про плату за землю". Загальна ставка податку визначена на рівні 1 % від грошової оцінки земельної ділянки. Якщо грошова оцінка не проведена, застосовуються середні ставки земельного податку у фіксованих сумах, визначені ч. 2 ст. 7 Закону. Ч. ч. 5-10 ст. 7 Закону передбачають винятки із загального правила при оподаткуванні окремих земель

Особливості управління в сфері використання і охорони земель населених

пунктів:

Головною особливістю управління є, як вже зазначалося, здійснення подвійного планування використання земель: на основі містобудівної та землевпорядної документації.

Крім того, дуалізм присутній і у веденні кадастру: крім кадастру земельного, ведеться ще Й містобудівний кадастр .

78. Поняття, склад та особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Відповідно до ст. 43 ЗК України, землі природно-заповідного фонду -

"це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами,

що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів

природно-заповідного фонду."

Склад земель природно-заповідного фонду

Відповідно до ст. 44 ЗК України,

"До складу земель природно-заповідного фонду входять природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландишфтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва)."

Використання земель природно-заповідного фонду

1. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду

1. Особливості, що безпосередньо випливають із цільового

призначення. Встановлена заборона будь-якої діяльності, що суперечить цільовому призначенню або може негативно впливати на стан об'єктів природно-заповідного фонду; у більшості випадків земельні ділянки вилучаються із господарського використання, або така діяльність суворо обмежується;

2. Деякі об'єкти та земельні ділянки, на яких вони розташовані, не підлягають передачі у приватну власність. Але це правило поширюється не на всі землі природно-заповідного фонду. Більшість із них може перебувати у недержавній власності, але не може приватизуватися;

3. Встановлений особливий порядок оголошення територій об'єктами природно-заповідного фонду;

4. Внутрішнє функціональне зонування земельних ділянок, коли для кожної із зон встановлюється диференційований режим використання, охорони і відтворення. Зонування здійснюється відповідно до положень про конкретні об'єкти природно-заповідного фонду;

5. Встановлений пільговий режим оподаткування земель природно-заповідного фонду земельним податком:, майже всі об'єкти природно-заповідного фонду, крім мисливських заказників, звільняються від земельного податку;

6. За порушення правового режиму земель природно-заповідного фонду встановлена підвищена відповідальність: у КК України передбачена кримінальна відповідальність за ст. 252 "Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду", "Порушення правил охорони "Незаконна порубка лісу" (ст. 246) та "Незаконне полювання" (ст. 248). Встановлена також адміністративна відповідальність за порушення режиму об'єктів природно-заповідного фонду - "Порушення правил охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду" КпАП України.

Поняття, склад та особливості правового режиму земель іншого природоохоронного призначення

Ч. і ст. 46 ЗК України визначає землі "іншого природоохоронного призначення" дуже нечітко:

"До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких с природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність." до таких земель слід віднести охоронні зони, що встановлюються навколо об'єктів природно-заповідного фонду. Ст. 55 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачає можливість резервування цінних природних територій для наступного заповідання із встановленням їх спеціального режиму. Ці території не можна віднести до земель природно-заповідного фонду, проте вони мають специфічний природоохоронний режим, що дозволяє віднести території, що резервуються, до земель іншого природоохоронного призначення.

Малишева відносить до земель природоохоронного призначення також водоохоронні зони, прибережні захисні смуги та смуги відведення .

В перспективі велике значення для виконання природоохоронних завдань матиме створювана в Україні екологічна мережа (екомережа) . "екомережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-

ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно'заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні;"

79. Поняття, склад та особливості правового режиму земель оздоровчого призначення. Поняття земель оздоровчого призначення

Відповідно до ст. 47 ЗК України,

"До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей."

Землями ж оздоровчого призначення на сьогодні за усталеною практикою прийнято вважати лише ті, які в установленому порядку оголошені курортами (це випливає із визначення курорту, вміщеного у ст. 1 Закону України "Про курорти"). до земель оздоровчого призначення також можна віднести землі, зайняті водними об'єктами, віднесеними до категорії лікувальних, що знаходяться поза межами курортів.

Склад земель оздоровчого призначення

Межі курортів одночасно є межами округу санітарної (гіриичо-санітариої) охорони курорту (ч. ч. 1,2 ст, 28 Закону України "Про курорти":

"Округ санітарної охорони - це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. В межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан

природних територій курортів.

"Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона (зона суворого режиму); друга зона (зона обмежень); третя зона (зона спостережень).

Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку

розроблення проектів землеустрою."

Для кожної із зон встановлений особливий правовий режим (ст. ст. 31-33 Закону України "Про курорти"). Межі зон визначаються у рішенні про оголошення природної території курортом (див., наприклад. Закон України "Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення" від 11.01.2005).

Ст. 4 Закону України "Про курорти" передбачає поділ курортів на курорти державного та місцевого значення, що впливає на правовий режим відповідних земель.

Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення

До таких особливостей можна віднести:

1.Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель

2. Особливий порядок оголошення місцевостей курортами. Рішення про оголошення місцевості курортом приймає ВР України за поданням КМ України (щодо курортних територій державного значення) або ради обласного рівня. Верховна Рала АР Крим за поданням державних адміністрацій обласного рівня. Ради Міністрів АР Крим. Оголошенню передує достатньо складна процедура, шо включає подання клопотання, його розгляд, погодження та експертизу;

3. Обмеження на приватизацію санаторно-курортних закладів, а отже, і земельних ділянок, на яких такі заклади розташовані

4. Зонування території курортів (

5.Пільговий режим оподаткування земельним податком земель

оздоровчого призначення. Земельні ділянки значної кількості санаторно-курортних закладів звільняються від земельного податку. З іншого боку, у разі використання земель оздоровчого призначення не за цільовим призначенням оподаткування здійснюється за підвищеними ставками

На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

80. Поняття, склад та особливості правового режиму земель рекреаційного призначення. Поняття та склад земель рекреаційного призначення

Відповідно до ст. 51 З К України,

"До земель рекреаційного призначеним належать землі, ЯКІ використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення

спортивних заходів.

склад земель рекреаційного призначення:

"До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, /чаркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації"

термін "рекреаційні зони", що за своїм змістом майже співпадає із терміном "землі рекреаційного призначення":

"Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму

Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення

І. Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих, зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечить використанню цих зон за цільовим призначенням. На жаль, детальніших вимог щодо правового режиму земель рекреаційного призначення законодавство не містить, окрім положень про зелені зони міст та інші території у складі земель рекреаційного призначення, що входять до складу інших категорій земель.

2. Особливості оподаткування земель рекреаційного призначення земельним податком. Відповідно до Закону України "Про плату за землю", встановлені підвищені п'ятикратно ставки оподаткування за використання земельних ділянок рекреаційного призначення не за цільовим призначенням. З іншого боку, "вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів", розташовані на землях рекреаційного призначення, повністю звільняються від сплати земельного податку;

3. Особливий порядок зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення. Відповідно до ЗК України, вилучення земель рекреаційного призначення із складу земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, здійснюється за рішенням КМ України.

Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом

81. Поняття, склад та особливості правового режиму земель історико-культурного призначення. ЗК України визначає поняття земель історико-культурного призначення

через їх склад. Згідно зі ст. 53 ЗК України,

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеі-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями:

б) городища, кургани, давні поховання пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, паля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, запинки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова. "

Розширюють поняття земель історико-культурного призначення за рахунок включення до них охоронних зон.

"Території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації"

землі історіїко-культурного призначення можна визначити як земельні ділянки, на яких розташовані визначені законам об'єкти, які мають особливу історичну, наукову, архітектурну, мистецьку та культурну цінність, а також їх охоронні зони.

Класифікація земель історико-культурного призначення може бути проведена відповідно до класифікації об'єктів культурної спадщини

За типами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні Події, життя та діяльність відомих осіб:

комплекси (ансамблі) - топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об'єктів культурної спадщини;

визначні місця - зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

2. За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

археологічні;

історичні •;

об'єкти монументального мистецтва -);

об'єкти архітектури та містобудування;

об'єкти садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;

ландшафтні;

об'єкти науки

Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення:

1. Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. Хоча пряма вказівка на це у законодавстві відсутня, на землях історико-культурного призначення категорично забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це з необхідністю випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Більше того, законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. передбачає необхідність отримання спеціального дозволу для проведення певних видів робіт

2. Передбачений обов'язок укладення охоронного договору між власником або землекористувачем земельної ділянки та відповідним органом охорони культурної

Частина об'єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-заповідники) одночасно є об'єктами природно-заповідного фонду, тобто мають складний правовий режим. Щодо режиму об'єктів природно-заповідного фонду див. питання | теми

82. Поняття та склад земель лісогосподарського призначення, їх співвідношення з поняттям “ліс”. Поняття земель лісогосподарського призначення

Згідно із ч. І ст. 55 ЗК України,

"І. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства."

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Дещо більш детальне визначення земель лісогосподарського призначення наведено у ч. І ст. 5 ЛК України:

"До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства."

Співвідношення поняття "землілісогосподарського призначення " із поняттям «ліс»

Легальне поняття лісу наведене у ст. 1 ЛК України:

"Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними грунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище."

Щоб уникнути невиправданого розширення розуміння лісу, закон конкретизує поняття лісу через характеристику лісового фонду (за ст. І ЛК України, лісовий фонд становлять лки). Так, ст. 4 кодексу передбачає, що:

"До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею неменше 0,1 гектара.

Виходячи лише із законодавчо закріпленого визначення (ст. І ЛК України), за яким до лісу слід відносити природні комплекси, в яких "поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними трутпами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище", лісом слід було б вважати сади, парки, сквери, насадження на присадибних ділянках та інші види зелених насаджень, що у загальномовному розумінні лісом не вважаються;

Загальні риси правового режиму земель лісогосподарського призначення

1. Насамперед, основною рисою земель лісогосподарського призначення, що випливає із назви даної категорії земель, є призначення цих земель для ведення лісового господарства Зміст ведення лісового господарства

визначений ст. 63 ЛК України:

''Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів "

Згідно із ч. 1 ст. 57 ЛК України,

"/. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевою самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, Іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства."

2. Однією із основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення с нерозривний зв'язок їх використання Із лісокористуванням. У деяких випадках дозвіл на лісокористування фактично Є дозволом і на землекористування, і навпаки

3. Іншою характерною рисою правового режиму земель лісогосподарського призначення є багатофункціональне призначення лісів, тобто можливість одночасного використання лісу різними особами для різних потреб, наприклад, тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу

У той час, коли багатофункціональне призначення лісів в Україні лише випливає із законодавства та потреб практики

4. Істотними особливостями характеризується управління у відносинах щодо використання, охорони та відтворення земель лісогосподарського призначення. Деякі функції управління Існують паралельно або поглинаються аналогічними функціями, що стосуються лісів.

Так, планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає "складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням¹" (п. 13 ст. 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться лержавний лісовий кадастр. Державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру

Функція контролю за використанням земель лісогосподарського призначення тісно поєднана із аналогічною функцією щодо лісів. Наряду із іншими контролюючими органами, створена державна лісова охорона

Склад земель лісогосподарського призначення

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЛК України, землі лісогосподарського призначення складаються з лісових та нслісових земель.

На лісових землях розташовані лісові ділянки, поняття яких наведене у ст. 1

ЛК України:

"Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення ЇЇ у землекористувача або власника

землі.

"органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища".

Право власності на землі лісогосподарського призначення

Законодавство передбачає можливість перебування земель

лісогосподарського призначення у будь-якім формі власності* про що наголошено у ч. 1 ст. 56 ЗК України* проте встановлює обмеження на передачу земельних ділянок лісогосподарського призначення із комунальної та державної власності у приватну: така передача заборонена крім "замкнених" земельних ділянок лісогосподарського призначення. ромадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісеннл~\ Така можливість підтверджена і ст. 12 ЛК України.

1. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

83. Поняття та склад земель водного фонду. Згідно зі ст. 58 ЗК України, поняття земель водного фонду визначається

через їх склад:

"і. До земель вооного фонду належать землі, зайняті ■

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок те навколо водойм, крім земель, зайняття лісами

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них,

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Землями водного фонду визнаються землі, зайняті: — морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спору­ дами та каналами, а також землі, виділені під смуги відве­ дення для них; береговими смугами водних шляхів. Основне цільове призначення земель водного фонду поля­гає в використанні їх для будівництва і експлуатації споруд, що забезпечують задоволення питних, побутових, оздоров­чих та інших потреб населення, а також водогосподарських, сільськогосподарських, природоохоронних, промислових, рибогосподарських, енергетичних, транспортних та інших державних і суспільних потреб. Землі водного фонду підрозділяють на два види: водопо-криті землі і землі, призначені для обслуговування водоко­ристувачів та прилеглі до водних об'єктів.

Водопокритими вважаються землі, які покриті водою пос­тійно або більшу частину року, і відповідно вони є части­ною водного об'єкта. Водний об'єкт — це сформований при­родою або створений штучно об'єкт ландшафту чи геологічна структура, де зосереджуються води (річка, озеро, море, во­досховище, канал, водоносний горизонт).

Землі лісового фонду – це найбільша площею категорія земель. Ці землі служать головним засобом виробництва, у лісовому господарстві. Використання і охорона лісів розташовано у прямій залежність від стану земель цієї категорії. Натомість експлуатація лісових ресурсів надає безпосередній вплив стан земель лісового фонду.

84. Зони із особливими правовими режимами в складі земель водного фонду. Щодо всіх земель водного фонду Передбачений дозвільний порядок виконання на них будівельних, днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікація.

Землі, зайняті водними об'єктами

Правовий режим земельних ділянок, зайнятих водними об'єктами, визначається ст. 86 ВК України:

"На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктні можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних

споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію і руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи, Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проекти, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології "

Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах

1. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

2. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

3. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

4. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах

1. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу;

в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;

г) застосування сильнодіючих пестицидів.

2. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.

Смуги відведення

1. Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання.

2. Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку.

3. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо

Берегові смуги водних шляхів

1. На судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.

2. Розміри берегових смуг водних шляхів визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку.

3. Порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.