58. Загальні засади обчислення розміру земельного податку за різні категорії земель. Ставки податку

Правила обчислення сум земельного податку, шо підлягають сплаті, визначається ст. ст. 6-11 Закону України "Про плату за землю". Ставки податку встановлюються диференційовано щодо різних категорій земель, причому диференціація не повною мірою співпадає із передбаченим чинним ЗК України (ст. 19) поділом земель за категоріями.

Для земель сільськогосподарського призначення Закон встановлює ставки земельного податку у відсотках від грошової оцінки відповідних земельних ділянок. Ставки встановлено для ріллі, сіножатей та пасовищ (0,1 %) та для багаторічних насаджень (0,03 %).

ч. 2 ст. 6 Закону передбачає, що за сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, земельний податок у будь-якому випадку справляється як за землі сільськогосподарського призначення.

За загальним правилом, ставки земельного податку для земель населених пунктів встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки, якщо грошову оцінку земельних ділянок встановлено (ч. 1 ст. 7 Закону України ⁹Про плату за землю"). Якщо ж грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, встановлюються середні ставки земельного податку в твердій грошовій сумі за квадратний метр. При цьому ці ставки диференціюються в залежності від чисельності населення у населеному пункті (від 1,5 до 21 копійок), а для міст Києва. Севастополя, Сімферополя та міст обласного підпорядкування ще й встановлено коефіцієнти (від 1,2 до 3).

Ставки, встановлені у твердій сумі, щороку підлягають зміні на коефіцієнт, встановлений законом про державний бюджет на відповідний рік.

Наведені вище ставки (1 % від грошової оцінки або ставка у твердій сумі) є загальними. Між тим, щодо різних груп земельних ділянок ст. 7 Закону України "Про плату за землю" встановлюються знижені чи підвищені ставки податку - у процентному чи кратному відношенні до загальних ставок.

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, що знаходяться за межами населених пунктів, справляється відповідно до ст. 8 Закону України "Про плату за землю". Ставка земельного податку відносно цих ділянок встановлена у розмірі 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Винятком із цього правила є оподаткування земельних ділянок, наданих для залізничного транспорту, Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, у разі їх використання за цільовим призначенням, для яких встановлюється ставка у розмірі 0,02 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Щоправда, дія цієї норми регулярно зупиняється законами про державний бюджет на відповідний рік.

За земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історіїко-культурного призначення за межами населених пунктів податок справляється лише у випадку їх надання у тимчасове користування. Його ставка становить 50 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (ст. 9 Закону України "Про плату за землю").

Податок за земельні ділянки земель лісогосподарського призначення справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок за земельні ділянки водного фонду справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

59. Пільги зі сплати земельного податку. Перелік суб'єктів, які звільняються від сплати земельного податку, наведений також у ч. 2 ст. 12 Закону:

"Не справляється плата за ... землі державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур; за землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування; за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у Пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень; за землі кладовищ; за землі дитячих санаторно-курортних, фізкультурно-спортивних та оздоровчих закладів України; за земельні ділянки, в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей Яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії fx соціального захисту*', громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи."

Пільги зі сплати земельного податку за об'єктним принципом передбачені ч. 2 ст. 12 Закону:

"Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених статтею 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (зон відчуження, безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства: за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння; ..."

Пільги, що примо законом не передбачені, але можуть встановлюватися Верховною Радою АР Крим та органами місцевого самоврядування (крім районних рад) за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів (ч. З ст. 12 Закону України "Про плату за землю").

На даний час кошти від справляння земельного податку зараховуються відповідно до Бюджетного кодексу України у таких відсотках (до загальних сум плати за землю, що справляється на відповідній території):

до бюджету АР Крим та обласних бюджетів - 25 %;

до районних бюджетів - 15% плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

до місцевих бюджетів міст Києва та Севастополя - 100 %;

до місцевих бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення - 75 %;

- до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань - 60 %. Закон не надає радам повноваження повністю звільняти від сплати

земельного податку. Тому, наприклад, у місті Києві досить поширеним є звільнення від сплати земельного податку на 99 % або 99,9 % (див., наприклад, рішення N 140/2716 від 17.03.2005 "Про надання пільг щодо плати за землю"⁷¹⁵).

Слід зазначити, що пільги щодо сплати земельного податку передбачені не лише Законом України "Про плату за землю", а й іншими законодавчими актами.

60. Поняття та зміст охорони земель. Законодавче визначення охорони земель закріплено у ст. 162 ЗК України:

"Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення."

Аналогічне визначення міститься й у ст. І Закону України "Про охорону земель". На наш погляд, у тих випадках, коли заходи з охорони земель отримують правове закріплення, правомірно говорити про правову охорону земель. Часто поняття "охорона земель" та "правова охорона земель" вживаються як синоніми. Правові норми, які регламентують відносини з охорони земель, прийнято виділяти в окремий інститут земельного права.

Доктринальне визначення правової охорони земель сільськогосподарського призначення пропонує В. І. Андрейцев, визначаючи її як “комплекс ґрунтозахисних, організаційних, економічних, нормативно-технічних та державно-правових засобів, спрямованих на збереження та відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій та забезпечення екологічної безпеки довкілля”

Отже, "під правовою охороною земель сільськогосподарського призначення слід розуміти систему науково-обгрунтованих заходів, закріплених у земельному законодавстві і спрямованих на забезпечення всіма учасниками земельних правовідносин збереження та підвищення родючості цих невикористовуваних земель в інтересах нинішнього та прийдешнього поколінь людей. Раціональне використання земель сільськогосподарського призначення являє собою сукупність вживаних суб 'єктами земельних відносин цілеспрямованих заходів, покликаних забезпечити ефективне сільськогосподарське виробництво відповідно до об'єктивних закономірностей розвитку природи і суспільства.

На наш погляд, у сучасних умовах структурувати правові норми (а відповідно, і положення правової доктрини) в окремий інститут правової охорони земель недоцільно. Норми про охорону земель пронизують всі без виключення інститути земельного права. Разом із тим, на сьогодні норми про охорону земель складають відносно відокремлений масив земельного законодавства, що обумовлює необхідність їх окремого дослідження.