2.3. Основні постулати модерністського підходу

Модернізм прагне відповісти на такі основні запитання: що таке нація і коли виникли нації? Які причини виникнення сучасних націй? Яку роль у формуванні сучасних націй відіграв націоналізм? Модер­ністський підхід представляють такі визнані наукові авторитети, як Г. Кон, Б. Андерсон, Е. Гелнер, Е. Гобсбаум, Т. Нейрн, М. Гехтер, Ч. Тіллі, І. Кедорі та інші. Представники модернізму прагнуть роз­крити сутність сучасних націй крізь призму причин їх виникнення та ролі націоналізму у процесах націотворення. На питання: «Коли виникла нація?», модерністи відповідають - у модерну епоху. Хроно­логічні рамки модерної епохи є доволі відносними. Більшість дослід­ників схиляються до думки, що початок модерної епохи слід датувати кінцем XVII - другою половиною XVIII століття. Модернізм катего­рично заперечує існування націй в домодерну епоху, їх древність та неперервність національного розвитку. Згідно з модерністською пара­дигмою поняття «відродження нації» є безглуздим, позбавленим сенсу. Сучасна наука може вести мову не про відродження чи пробудження, а про формування в модерну епоху якісно нової спільноти - нації, що не має нічого спільного (в кращому разі подібна спільність є міні­мальною) з попередніми типами спільнот.

Для модерністів характерне розуміння нації як, насамперед, ство­реного, винайденого, сконструйованого феномену, що сформувався під впливом, перш за все, суб'єктивних чинників. На думку амери­канського дослідника Б. Андерсоца, нація - «це уявлена політична спільнота - при тому уявлена як генетично обмежена і суверенна. Вона уявлена тому, що представники навіть найменшої нації ніколи не зна­тимуть більшості своїх співвітчизників, не зустрічатимуть і навіть не чутимуть нічого про них, і все ж в уяві кожного житиме образ їх співпричетності».⁵⁸ Згідно з модерністською парадигмою націоналізм сучасних націй та політичному житті загалом. Націоналізм розгляда­ється як особлива форма ідеології, що нагадує релігійні системи, суро­гатна, світська релігія. Значної уваги цей підхід надає ролі націоналізму як політичної релігії у процесах націотворення країн третього світу.

Особливим напрямком модернізму, на думку Е. Сміта, є кон­структивістська течія (Б. Андерсон, Е. Гобсбаум). Згідно з кон­структивізмом сучасні нації - це продукт діяльності людей, певні інтелектуальні конструкції, культурні артефакти, витвори політичних та інтелектуальних еліт.

Незважаючи на певні відмінності поглядів різноманітних представ­ників модернізму, цей напрямок становить цілісну та завершену теорію. Подібну характеристику модернізму не заперечували його інтелекту­альні суперники. Зокрема, Е. Сміт, який є одним із найбільш відомих опонентів модернізму, зазначає: «Модерністська парадигма націй та націоналізму є найбільш продуктивним та повним серед великих нара- тивів у цій сфері».⁴ Однак, визнаючи позитивні риси цього напрямку, опоненти вказують на невідповідність багатьох теоретичних положень модернізму історичним фактам. Відомо чимало історичних свідчень того, що й у давні часи, і в середні віки палали почуття, тотожні «націо­нальній свідомості» чи національній ідентичності модерних часів. Таких свідчень цілком достатньо, щоб поставити під сумнів твердження модер­ністів про «випадковість» чи «винятковість» націй у модерну епоху.⁵

49