2.2. Основні підходи в дослідженні етнічності

У західному суспільствознавстві категорія «етнос», на відміну від поняття «нація», майже не вживається, натомість використову­ються терміни «етнічна група» та «етнічність». Впровадження най­більш популярної в західній науці категорії «етнічність» пов'язують з науковими пошуками американського соціолога Д. Рісмана та соці­ального антрополога Л. Маєра. Метою впровадження цього поняття стала потреба у стандартизації категоріального апарату наук, у сфері інтересів яких перебуває етнічна проблематика. Однак впровадження та активне використання категорії «етнічність» лише збільшило тер­мінологічний хаос та плутанину. Зарубіжні дослідники Е. Толкін, М. Макдоналд та М. Чепмен пояснюють подібну ситуацію, насам­перед, особливостями англійської мови: «Від прикметника "еЖпік", який існує в сучасній англійській мові... шляхом приєднання суфікса з'явилося слово "еthniciti". Оскільки ані сам прикметник, ані іменник, утворений шляхом суфіксації, не мають у розмовній англійській мові якогось самоочевидного значення, то таким чином з'явився досить суперечливий та неясний інтелектуальний термін».⁴⁸ Вказуючи на невизначеність етнічності, американський політолог та соціолог Т. Парсонс Назначав, що «"етнічність" - це надзвичайно невловима концепція, яка не піддається точному визначенню».⁴⁹ Подібної позиції дотримувався також американський вчений М. Новак: «Етнічність є комічною реальністю: морально амбівалентною, парадоксальною на практиці, невловимою в теорії».⁵⁰

Подібна термінологічна плутанина характерна також і для наукових кіл пострадянського простору, адже сьогодні поряд з категоріями, що активно використовувались у часи СРСР (етнос, етнікос, субетнос тощо), поняття «етнічність» набуває все більшої популярності. Від­повідно, в науці неодноразово здійснювалися спроби окреслення змісту цього поняття. Російський дослідник Н. Г. Скворцов виділяє три основні підходи щодо визначення етнічності:

⁴⁸ Толкін Е, Макдоналд М., Чепмен М. Історія і етнічність II Націоналізм. Антологія/ упоряд О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 449-454. - С. 449.

«Друк за; Ачкасов В. А. Этнополитология; Учебник. — СПб.*. Иэд С -Петерб ун-та 2005.-337 с.-С. 24.

⁹⁰ Друк за: Картунов О. В. Вступ до етнополітології: Науково-навчальний посіб­ник. - К.: «Фірма "Крок"», 1999. - 300 с. - С. 101.

38

1)інтеракційний - етнічність розглядається як форма міжгрупової взаємодії;

2)атрибутивний - етнічність - це набір певних ознак, атрибутів етнічної групи;

3)суб'єктивно-символічний - етнічність - це, насамперед, етнічна ідентичність.

О. В. Картунов пропонує розглядати етнічність у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні етнічність - це два, хоч і взаємопов'язані, але різні феномени: 1) сама етнічна спільнота; 2) особливості її існування. У вузькому розумінні дане явище стосу­ється, насамперед, специфіки самого буття та особливостей будь-якої етнічної спільноти.⁵¹

Враховуючи специфіку етнополітології, етнічність слід розгля­дати у двох основних вимірах: як етнічну спільноту, її характерні ознаки (об'єктивні і суб'єктивні), особливості її життєдіяльності тощо; специфічну ідеологію, що апелює до етнічних цінностей у політичній боротьбі. Подібний підхід дає змогу аналізувати роль етнічності у політиці. Вперше трактування етнічності як особливої ідеології озвучив американський соціолог Д. Белл.

В сучасній науці існує, безліч теорій етнічності. Відповідно, виникає потреба в систематизації наявних підходів, виокремлення найбільш загальних теоретичних положень.

На думку американських дослідників А. Крума та А. Гераклідеса, всі сучасні погляди на етнічність можна звести до трьох основних теорій: концепції «внутрішнього колоніалізму», етніцизму та кому- налізму. Концепція «внутрішнього колоніалізму» була розроблена прихильниками марксистського підходу, американським дослідником М. Гехтером та британським вченим Т. Нейрном. Однак навряд чи варто зараховувати їх до продовжувачів марксистської традиції в наці­ональному питанні. На відміну від класиків марксизму, а також пред­ставників марксизму-ленінізму, М. Гехтер та Т. Нейрн наголошували на приматі національного над класовим. «Нація отримала перемогу над класом», - зазначав Т. Нейрн.⁵² Погляди представників кон­цепції «внутрішнього колоніалізму» на розвиток етнічностей, націй

1. Див: Картунов О. В. Вступ до етнополітології: Науково-навчальний посібник. - К.: «Фірма "Крок"», 1999. - 300 с. - С. 107-108.

2. Друк за: Майборода О. М. Теория зттіриишивда с зап?~ч';;і сбюствоведении. - К.: Наукова думка, 1993.-215 с.- С. 9.

39

та націоналізму грунтувались на науковому положенні про нерівно­мірність розвитку центру та периферійних територій. Нерівномір­ність економічного розвитку та пов'язаний з ним статус етнічних спільнот, процеси дискримінації, зведення периферійних територій і держав до сировинних придатків (внутрішній колоніалізм), усунення їхніх політичних еліт від реальних важелів влади тощо, є основними причинами формування націоналістичних рухів та сучасних націй. «Нерівномірний розвиток, - зазначав Т. Нейрн, - неухильно призво­дить до виникнення імперіалістичної політики центру щодо периферії: одна за одною ці периферійні області змушені адекватно реагувати на політику панування, намагаючись, з одного боку, протистояти їй, а з іншого І скористатись її позитивними моментами. Єдиний мож­ливий варіант І це шлях значною мірою "ідеалістичної" політичної та ідеологічної мобілізації, мета якої - прискорений розвиток на основі власних ресурсів: основою для цього стає нація».⁵³

Етніцизм або етніцистська позиція - це напрямок у зарубіжній етнополітології, що сформувався в 60-70 роках минулого століття, на противагу концепції «внутрішнього колоніалізму». До представ­ників етніцизму зараховують Е. Сміта, К. Енлоу, Д. Коцле, Б. Андер­сона, Дж. Ротшильда та інших відомих зарубіжних дослідників. Прихильники етніцизму категорично заперечували визначальну роль економічного фактору у процесах націотворення та формування наці­оналізму. Подібне твердження не відповідає реальному стану речей, його заперечують історичні приклади розвитку націй та націоналіс­тичних рухів. На думку прихильників етніцизму, етнічність є всеохо- плюючим феноменом, що здійснює вирішальний вплив на сучасний розвиток людства, усі без винятку сфери людського життя, зокрема і політичну. Отже, виникнення та формування націоналістичних рухів пояснюється, перш за все, феноменом етнічності, а не рівнем економіч­ного розвитку тієї чи іншої етнічної спільноти. Сучасний український дослідник О. М. Майборода пропонує виокремлювати два основні напрямки етніцизму: «старий» та «новий» («нова етніцистська позиція»). Прихильники «старого» етніцизму наголошували на само­достатності та винятковому значенні етнічності у процесах політи­зації етнічних груп, пріоритетності впливу культурних та етнічних особливостей певної групи на її політичну активність. Представники

^н Друк за: Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. - К.: Либідь 1999 - 352 с - С. 82-83.

— 40

«нового» етніцизму, або як визначає О. М. Майборода - «нової етні- цистської позиції», заперечували монопричинну природу націоналізму, наголошували на рівнозначності впливу етнічності та інших факторів, зокрема економічних, на процеси політизації етнічних спільнот, виник­нення націоналістичних рухів тощо.

Проміжною ланкою між концепцією «внутрішнього колоніалізму» та етніцистською позицією є комуналізм. Представники комуналізму (С. Хантінггон, М. Есман, А. Рабушкі, К. Шепсле та інші) вважають, що виникнення націоналістичних рухів та націоналізму пов'язане з економічною модернізацією, міжобщинним суперництвом, зростанням соціальних вимог членів етнічних спільнот, боротьбою політичних еліт за власні інтереси тощо. На думку О. М. Майборода, навряд чи доцільно виокремлювати комуналізм як самостійну теорію, адже його положення надзвичайно нагадують позицію представників етніцизму, зокрема «нової етніцистської позиції»: «Між "комунапізмом" та "етні- цизмом" немає принципових розбіжностей. Тому, на наш попияд, немає особливої потреби розглядати комуналізм як цілісну, самостійну кон­цепцію». ⁵⁴

Найпоширенішим в сучасній науці є поділ усіх теорій етнічності на три основні напрямки: примордіалізм, інструменталізм (відомий ще під назвою ситуаціонізм) та конструктивізм.

Основні положення примордіалізму будуть детально проаналізо­вані у відповідному підрозділі цього розділу. Натомість, зупинімось на аналізі засад інструменталізму та конструктивізму.

Центральним для інструменталізму є питання: яким чином етнічність (етнічні гасла, почуття етнічної ідентичності) може бути використана у боротьбі за політичну владу, статус, добробут тощо? Представниками цього напрямку є Дж. Ротшильд, Л. Белл, С. Олзан, Дж. Нейджел, Д. Лейтон, К. Янг та інші.

Інструменталізм розглядає етнічність як своєрідний інстру­мент (ресурс) політичної боротьби. Інструменталізм не надає осо­бливої уваги дослідженню сутності етнічності, особливостям її формування. Натомість роль інтерпретацій формування етнічностей для створення етнополітичних міфів, здатних мобілізувати населення на політичну боротьбу, прискорити процес політизації етнічності, над­звичайно цікавить інструменталістів. Таким чином, етнічність - це,

" Майборода О. М. Теория зтнополитики взападном обществоведении. - К.: На­укова думка, 1993. - 215 о. - С. 7.

41

насамперед, ідеологія, яку активно пропагує та використовує полі­тична еліта, переслідуючи свої меркантильні цілі та інтереси. На думку інструменталістів, не тільки представники політичної еліти, але й маси у своєму виборі етнічної ідентичності виходять, перш за все, з меркан­тильних інтересів, фактору престижу тощо. Яскравою ілюстрацією подібного вибору етнічної ідентичності є приклад корінних жителів Аляски. У 60-х роках XX століття значна частина корінних жителів цього штату США поступово забувала власне етнічне коріння, іден­тифікувала себе з домінуючим англомовним населенням. Ситуація кардинально змінилася після 1971 року, коли був прийнятий акт щодо розв'язання земельних вимог корінних народів Аляски. Відповідно до цього документа общини корінних народів стали основними влас­никами земельних наділів, багатих на природні копалини. Компанії, що експлуатували ці землі, змушені були ділитися прибутками з новими власниками. Відповідно, до корінних жителів почали масово запи­суватись ті, хто раніше соромився свого походження. Бути корінним жителем Аляски стало не тільки престижно, але й вигідно з матері­ального погляду.

На думку прихильників конструктивізму, сучасні етнічні спільноти - це продукт діяльності людей, певні інтелектуальні конструкції, витвори політичних та інтелектуальних еліт. До пред­ставників конструктивізму зараховують Б. Андерсона, Е. Хобсбаума, Т. Рейнджера та інших. Згідно з конструктивізмом, формування таких етнічних ознак як мова, особливості культури, етнічна свідомість тощо, зумовлюється не тільки і не стільки особливостями тієї чи іншої етнічної спільноти, скільки політичними, соціальними та еко­номічними обставинами. Етнічність - це питання свідомості, уявлень про особливості власної групи, її історію тощо. Цей підхід в цілому не заперечує існування сучасних націй як об'єктивних реальностей, однак наголошує на конструйованому характері їх творення. Основне питання конструктивізму: як формується нація? Важливу роль у фор­муванні сучасних націй відіграє винайдення традицій - процес кон­струювання елементів матеріальної та духовної культури. Яскравим прикладом подібного конструювання є історія, пов'язана з одним із символів Шотландії - чоловічою спідницею - кілтом (малим кілтом), який насправді, в його сучасному вигляді, був створений англійським підприємцем Томасом Ролінсом задля зручності у виробництві сталі. Британський історик Г. Тревор-Роупер підтверджував цю версію похо-

42

дження кілта історичними свідченнями того періоду: «Це свідчення про походження кілта вперше навів у 1768 р. один добродій з Хай- ленду, який особисто знав Ролінсона. Воно було опубліковане в 1785 р. і не викликало жодних заперечень. Його підтвердили два найбільші тодішні авторитети з шотландських звичаїв і незалежні свідчення сім'ї Гленгеррі. Ще сорок років його ніхто не заперечував. Його ніколи так і не було спростовано».⁵⁵ Пізніше кілт був освячений шотландськими інтелектуалами як один з незаперечних доказів багатовікової історії шотландських кланів, древності традицій та культури. Подібна істо­рична інсинуація та пов'язані з нею пошуки прадавньої культурної спадщини гірської країни відіграли значну роль у формуванні сучасної шотландської ідентичності. Сьогодні цей елемент одягу є одним із сим­волів Шотландії, нагадуванням її мешканцям про власну національну ідентичність та відмінність від англійців.

Е. Сміт виокремлює п'ять основних теорій (парадигм) етнічності, нації та націоналізму: примордіалізм, переніалізм, модерним, етносимволізм та постмодернізм. Перші три будуть детально про­аналізовані у наступних підрозділах, натомість зупинимось на харак­теристиці особливостей етносимволізму та постмодернізму. Ці теорії, на думку англійського дослідника, ще перебувають у пошуку влас­ного інтелектуального обличчя: «Однією з таких альтернатив є метод суспільноісторичного та культурного аналізу, в основі якого лежить "етносимволічна" парадигма. Це остання з чотирьох головних пара­дигм у цій царині - можливо п'ята "постмодерністська",.. поки що залишається ще доволі фрагментарною і поверховою, щоб мати озна­чення "парадигма"».⁵⁶

Етносимволізм зосереджує свою увагу на ролі суб'єктивних моментів у формуванні та бутті націй і етнічних спільнот - сим­волах, міфах, традиціях та особливостях їх сприйняття. При цьому етносимволізм аж ніяк не заперечує об'єктивні ознаки нації, адже саме вони виступають основою формування етнічної та національної іден­тичності. Сучасний націоналізм заново відкриває і відроджує минулу етноісторію власних народів, активно використовує її у процесах наці- отворення та політичній боротьбі. Творенням національних міфів та

⁵⁶ Тревор-Роупер Г. Винайдення традицій: горська традиція Шотландії // Винайдення традицій / За ред. Е. Хобсбаума та Т. Рейнджера. - К.: Ніка-Центр, 2005. - с. 29-58. - С. 37.

⁵⁶ Сміт ЕнтоніД. Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія.- К.: «К. І.С», 2004.- 170 с.-С. 57.

43

теризує: властивий саме їй домінуючий спосіб виробництва і розпо­ділу; характерні особливості взаємовідносин панування та підкорення, пов'язані з існуванням чи відсутністю, особливостями легітимності державної влади; особливості спілкування і соціальної поведінки, що виражаються в культурі. Саме взаємодія цих трьох чинників (особли­вості економічного розвитку, наявність чи відсутність державної влади, специфічні риси культури) визначає не тільки особливості тієї чи іншої стадії, але й можливість виникнення нації та націоналізму. На першій стадії полювання та збиральництва ніякої держави чи держав не було, відповідно, не може бути й мови про взаємодію держави і культури та існування націй і націоналізму як політичного принципу, згідно з яким політична та національна одиниці мають збігатися.⁶³ Щодо нації, то у праці «Нації та націоналізм» Е. Гелнер використовує дві робочі дефініції - культурну та волюнтаристську. Відповідно до першої належність людей до однієї нації визначається спільністю культури. Натомість волюнтаристський варіант наголошує на необхідності усві­домлення належності до нації.

На другій стадії виникає безліч суспільств, деякі з яких (але не усі) мають свої державні форми. Аграрна стадія людської історії характеризується чітким культурним та соціальним розмежуванням верхніх прошарків і замкнених локальних спільнот аграрних вироб­ників. В одному державному утворенні водночас функціонує «висока» культура еліти, що може бути як локальною, так і, вживаючи сучасну термінологію, транснаціональною (латинська мова та лицарська куль­тура в середньовічній Європі тощо) та «низька» культура локальних місцевих спільнот, що становить набір субкультур, місцевих діалектів, традицій і звичаїв, У будь-якому разі «високу» та «низьку» культуру, а, точніше, «низькі» культури у одному державному організмі, роз­діляє велетенська прірва. Економіка аграрного суспільства не потребує соціальної мобільності, поширення освіти серед представників нижчих класів. Держава підтримує подібний порядок, адже лояльність насе­лення ґрунтується на вірі у легітимність правителя, освячену релігією. В таких суспільствах немає ані найменшої потреби до стандартизації та формування гомогенної культури і, відповідно, виникнення націй та націоналізму.

Нації виникають лише в індустріальну епоху внаслідок потреби у формуванні гомогенної культури та стандартизованої мови задля

⁶³ Гвлнер Е. Нації та націоналізм; Націоналізм. - К.: Таксон, 2003. - 300 с. - С. 29.

потреб модернізованого економічного розвитку. Подібну ситуацію Е. Гелнер характеризує так: «Це радше той випадок, коли загальні сус­пільні умови породжують необхідність у стандартизованих, однорідних культурах, підтримка яким забезпечується централізовано; ці культури охоплюють усе населення, а не елітарні меншості - тоді виникає ситу­ація, коли чітко окреслені, санкціоновані освітою та уніфіковані куль­тури утворюють майже єдиний тип спільноти, з яким люди так охоче і часом так пристрасно ототожнюють себе. Тепер культури постають як цілком природні депозитарії політичної легітимності. Лише з цього часу починає здаватися, нібито будь-яка розбіжність культурних кор­донів з межами політичних одиниць є скандалом. Саме з цим і лише за цих умов нації можна визначити на засадах солідарності та культури і на основі злиття цих принципів з політичними одиницями».³

Соціоекономічний напрямок модернізму представлений моделями Т. Нейрна та М. Гехтера. Навряд чи варто зупинятися на характерис­тиці цієї течії модернізму, адже погляди згаданих дослідників вже були проаналізовані у попередньому підрозділі.

Третій варіант модернізму Е. Сміт визначає як політичний модернізм (Е. Гідденс, Ч. Тіллі, М. Ман, Дж. Броілі та інші). Прихильники цього підходу акцентують увагу на ролі держави, політичної, військової еліти, бюрократії тощо у формуванні сучасних націй. Саме вплив цих сил, осо­бливості їх діяльності (війни, колоніальні завоювання, боротьба за неза­лежність тощо) призводить до утворення націй. Сучасна бюрократична держава виступає джерелом і, водночас, дахом націй та націоналізму. В Європі нації виникли внаслідок специфіки трансформації донаціо- нальних державних утворень (династичних держав та імперій) у наці­ональні держави. В інших частинах світу нації здебільшого виникли внаслідок колоніальних завоювань європейських держав та подальшої боротьби місцевих політичних еліт і мас за незалежність. Феномен націо­налізму представники політичного модернізму здебільшого розглядають як прагнення до політичної автономії або почуття, пов'язані з утіленням подібних ідеалів. Отже, сучасні нації в усьому світі виникають ж за спри­яння європейських держав (країни Західної Європи), так і всупереч їх прагненням (боротьба проти імперій та колоніальної системи).

Наступний напрямок модернізму - ідеологічний - репрезентують І. Кедорі, Б. Капферер, М. Юргенсмаєр. Представники цього напрямку зосереджують свою увагу на ролі націоналізму у процесі формування

відіграв вирішальну роль у формуванні сучасних націй. Цю роль дуже вдало окреслив британський вчений Е. Гелнер: «Саме націоналізм породжує нації, а не навпаки. Звісно націоналізм використовує розма­їття, багатство культур, успадковане від попередньої епохи, але робить це дуже вибірково, при цьому здебільшого докорінно перетворює ці культури».⁵⁹ Націоналізм здебільшого розглядається як процес форму­вання націй та національних держав, ідеологія та політичний рух, що прагне надати нації політичний «дах» - власну національну державу.

Г. В. Касьянов зазначає, що модерністський підхід до проблеми націогенези можна звести до таких основних постулатів:

12. Нація є продуктом модерної епохи, наслідком виникнення, роз­витку та дії таких модерних явищ, як капіталізм, Промислова революція, бюрократична держава, секуляризація суспільної свідомості тощо. Модерна епоха- це епоха націоналізму. Домодерні цивілізації не знали організації людських спільнот за національним принципом. Наявність нації свідчить про модерність відповідної спільноти.

13. Ідея націоналістичних мислителів про «природність» та орга­нічну історичну зумовленість націй здебільшого відкидається. Виникнення націй і націоналізму - не фатальна закономірність (як стверджують націоналістичні мислителі), а, значною мірою, випад­ковість, наслідок збігу цілої низки суб'єктивних та об'єктивних чинників, причому суб'єктивні чинники переважають.

14. Початковий період виникнення націй та націоналізму припадає на другу половину ХУЛІ ст. Хронологічні рамки можуть змінюва­тися залежно від конкретно-історичних обставин, проте основна ідея зрозуміла - йдеться передусім про модерну добу, обличчя якої визначили Промислова і Французька революції. Усе, що нагаду^є нації й націоналізм модерної доби й виникло у попередні часи, нале­жить до сфери формальних аналогій, випадковостей або ж винятків (останні, як відомо, лише підтверджують загальне правило).

15. Всі модерністські версії мають євроцентристську спрямова­ність. Модернізаційні процеси та еволюція націй і націоналізму починалися в Європі і поширилися в усьому світі. Європейська модель нації стала взірцем для наслідування й відтворювалась і відтворюється в різних варіантах в усьому світі.⁶⁰

    1. Гзлнер Е. Нації та націоналізм; Націоналізм. - К.: Таксон, 2003. - 300 с. - С. 92.

    2. Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. - К.: Либідь, 1999. - 352 с. - С. 81-82.

_4б

До цього переліку характерних рис модернізму варто зробити невеличке, але доволі важливе уточнення: не всі представники цього напрямку вважали європейський континент колискою сучасних націй та націоналізму. Зокрема Б. Андерсон підкреслював факт походження націоналізму з Північної та Південної Америки, про що свідчить його праця «Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму», а саме зміст розділу з доволі промовистою назвою «Креольські першовідкривачі».

Питання «які причини спонукали до утворення націй?», на думку Г. В. Касьянова, ділить модерністів на дві «інтелектуальні школи». Перша робить наголос на економічних передумовах виникнення націй. Яскравими представниками цієї школи є вже згадувані М. Гехтер та Т. Нейрн. Значний вплив на формування цього напрямку модернізму здійснили ідеї класиків марксизму. Представники іншої школи більше уваги надають політичним та ідеологічним аспектам націогенези. Теоретичні конструкції представників цього напрямку здебільшого пов'язані з «теорією еліт» та «етнологічними» підходами і мають від­верту «інструменталістську» та «конструктивістську» спрямованість. Сучасні нації сформувалися під впливом діяльності політичних та інтелектуальних еліт, держави та її інститутів тощо. Відмінності між двома школами модерністів, зрозуміло, суто умовні і визначаються, головним чином, більшою увагою до економічних чи політичних чин­ників у формуванні націй.⁶¹

Доволі ґрунтовну типологію напрямків модерністської парадигми запропонував Е. Сміт. Англійський дослідник виокремлює п'ять осно­вних течій сучасного модернізму: соціокультурну, соціоекономічну, політичну, ідеологічну та особливу конструктивістську течію.

Соціокультурний напрямок репрезентують наукові здобутки Е. Гелнера. Зважаючи на авторитет Е. Гелнера у наукових колах, зупинимось на його поглядах детальніше. Особливістю цієї версії модернізму є поєднання питання виникнення нації та націоналізму з потребами вироблення «високої культури» для потреб модернізації та промислового розвитку.⁶² Концепція націй та націоналізму Е. Гелнера ґрунтується на загальній схемі поділу історії людства на три основні стадії: доаграрну, аграрну та індустріальну. Кожну з цих стадій харак-

3. Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. - К.: Либідь, 1999. - 352 с. - С. 84.

4. СмитД. Энтони. Национализм и модернизм: критический обзор современных теорий наций и национализма. - М.: Праксис, 2004. - 464 с. - С. 27.

47

символів займається не тільки політична і духовна еліта, багато в чому саме народні вірування визначають ті культурні параметри, в межах яких формуються сучасні нації та націоналізми.

Відповідно до етносимволістського підходу Е. Сміт виділяє такі ознаки (непорушні властивості) нації:

4. віра в етнічну обраність, розуміння нації ж обраного народу, на який покладена особлива місія чи який має особливий договір з Богом;

5. відданість священній території, успадкованій батьківщині, освяченій святими, героями й мудрецями, а також могилами та надгробками предків;

6. поширеними споминами про «золотий вік» як апогей націо­нальної історії, добу матеріального і/чи духовного й мистець­кого розквіту;

7. культ «славних предків» і героїчної жертовності заради нації та її долі.

Нація - це певна спільнота, яка має певну територію і відмінна своєю історією та власною долею.⁵⁷ Це визначення якнайкраще ілю­струє особливості етносимволізму. Слід зазначити, що власний нау­ковий шлях Е. Сміт визначає як поступовий перехід від поміркованого етніцизму до етносимволізму. Окрім Е. Сміта, до представників етно­символізму належать Дж. Армстронг та Дж. Гатчинсон.

Прихильники постмодернізму акцентують увагу на феномені фрагментації сучасних національних ідентичностей, пов'язуючи це з процесами глобалізації. Сучасний світ прискореними темпами здій­снює рух від національного до постнаціонального порядку. Саме пер­спективи націй та націоналізму, національної ідентичності, місця і ролі цих феноменів у майбутньому суспільстві перебувають у центрі уваги постмодерністів. Незважаючи на те, що ця «парадигма» перебуває на початковій стадії свого розвитку, в сучасній науці вона, на думку Е. Сміта, представлена плеядою відомих вчених - X. Бхабха, П. Чат- терджи, Н. Ювал-Девіс, Дж. Моссе, Д. Кайдійоті, М. Біллінг та інші.

Кожен з розглянутих підходів має свої недоліки та переваги. Попри інтелектуальне суперництво деякі з вище зазначених підходів не супер­ечать, а взаємодоповнюють один одного (інструменталізм - конструк­тивізм). Зважаючи на це різноманіття у сучасному суспільствознавстві, аналіз проблематики етнічності, нації, етно- та націогенези потребує

⁵⁷ Сміт ЕнтоніД. Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія.- К.: «К. І.С», 2004 - 170 с.-С. 131-132.

певного узагальнення. Відповідно, усі наявні теорії та підходи умовно зводять до двох основних - модернізму та примордіалізму. Саме аналізу цих теорій присвячені наступні підрозділи.

48